ЧЕРНЕЧА ОБИТЕЛЬ НА СКЕЛЬСЬКІЙ ГОРІ БІЛЯ ГРУНІ

16 сентября 2011 | ІСТОРІЯ | Нет комментариев |

Олександр Сірий Чи багато чули сьогоднішні жителі сел Грунь, Куземин, Мала Павлівка, Скелька про те, що більше ніж 350 років тому в цій місцині був заснований і працював до 1786 року один з найбільших чоловічих монастирів Лівобережжя, що знаходився на межі з Диким полем та Росією – Пустино-Скельський Спасо-Преображенський чоловічий монастир, який в свій час був оплотом та розповсюдником православної віри, кріпким її остовом, практично до початку 19 сторіччя осередком освіти в краї, ставши будівничим багатьох церков та поселень в окрузі, сприяючи цим економічному зросту нашої рідної землі в ті часи. Думаю, що пересічні жителі наших сіл мало про це знають, і з цікавістю будуть читати цей матеріал.

З давніх давен територія між нинішніми селами Грунь та Куземин на правому гористому березі річки Ворскла була поросла густими непрохідними дубовими та липовими лісами, де водилося безліч живності. А місце, що знаходилося під горою, слободка, заселена козаками Гадяцького полку та названа Скелька від гори Скелька (ще давніша її назва «Замчище»), де Ворскла різко повертала, і де було давньоруське поселення-городище. Точної дати заснування монастиря історія на сьогоднішній день немає. Офіційна дата заснування його – 1660 року, коли після реорганізації Корсунського чоловічого монастиря на Правобережжі багато його іноків розійшлися по всіх усюдах в пошуках нових місць. 9 із них прийшли на гору Скельку і заснували монастир. Однак котелевський краєзнавець каже, що монастирський скит в цьому місці був ще в 1642 році. Є ще версія щодо виникнення святої обителі. Корсунський чоловічий монастир на початку 17 сторіччя, тобто в 1600 роки мав великі земельні володіння в тому числі і «уходні міста» на Лівобережжі, якими і були тоді наші краї, або як їх називали в люстраціях-«сівера». Примірно в 1630-1640 рр. на городищі, яке називалося тоді вже офіційно в документах « Скельские горы» (місце де проходив російсько-польський кордон) був чернечий скит, де проживали монахи, що займалися мисливством, рибальством, бортничеством (збором меду), торгували тут з росіянами та татарами, виробляли горілку. Декілька раз на рік вони відправляли в метрополію плоди своїх трудів, побудували невеличку капличку для моління. Сюди, як кажуть документи, і прийшли монахи з Корсуня після вищевказаної реорганізації в 1660 році. Як пише в 1886 році в своїй доповіді Полтавський єпископ Київському митрополиту про монастирі Полтавської губернії (до якої тоді відносилася територія Скельки) – «…..Скельский Преображенский мужской монастырь образованъ до 1666 года , въ 1780 году был пожаръ и все бумаги сгорели, пришли монахи из Корсунского монастыря, из-за Днепра и среди Черного непроходимого леса, среди яров и оврагов организовали монастырь на правомъ, высокомъ, нагорномъ берегу Ворсклы от Зенькова 24, от Груни 10, от Ахтырки 20 верстъ. Там ранее была пасека Зеньковского полковника Шимона. Сразу выстроили часовню, потом через два года церковь и уже в 1666 году было 2 церкви, все было из дерева…». Землі для побудови монастиря, який було названо Пустино-Скельський Свято-Преображенський були надані Зіньківським полковником Василем Симоновичем Шимоном. Він же зробив перші пожертви на цю обитель – «…Се аз Василей Шиман, полковъник верного войска его царского пресветлого величества Запорозкого Зенковский, явъно чиню сим моим доброволним писмом при старшине городовой грунъской, меновите: при Стефану Безжоном сотнику Груне Черкаской, Семену Пол…, – атаману городовому грунских. Ивану Костенку и при мелниках Скелских… и инших людей добрих и веры годних притом було немало, иж я виписанный полковъник даю сей мой запис з доброй воле в обитель Святого Спаса, нарекомий манастир Скелский, иж млинок на сазе, в том лузе стоячой, Ворскляной, идучей от Лутице, збудованый коштом моим, которий то млинок отдаю на святую обител вечними часы. Упоминаю при людех зацных вишписанных, абы оние черноризце, мешкаючи в обители святого Спаса, контентовались тоею сагою, узявъши… границе, аж до устя, не чинячи перешкоди жодной меской гребле и не псуючи берегов, которие.меское посполство все гатит и остерегает меской гребле, аби не било и тих млиновых перешкод, идучих на скарб восковий .Деялося все это у Черкаской Груне, априля 2, 1665…». Спочатку була збудована деревяна капличка, а потім побудовано ще три храми.

Перші двадцять років Скельський Преображенський монастир існував разом з своєю бувшою метрополією – Корсунським монастирем. У них був один ігумен, першим Амвросій Філіпович, що був призначений сюди в 1675 році. Потім були ігуменами Діонісій Мостицький та Тарасій Бакуменко. В цей час монастир ще бореться за своє виживання. Поступово розширяються його володіння за рахунок, в основному, пожертв віруючих. Так жертвують монастирю свої володіння, знаний в наших краях, рід Павловичів, які були сотниками в Куземині та Зінькові. Серед пожертв – село Павловочка (нині село Мала Павлівка) та землі навкруг неї, двори в містечку Куземин. В 1680 році козак Гаврило Григоренко подарував своє поле та невеликий лісок. В 1672 році гетьман Самойлович після того, як став на гетьманство, надає землі та посполитих в першу чергу монастирям, в тому числі і на «послушание» Скельському монастирю, закріплюючи селян та землі Павловочки за ним, тим більш, що до гетьманства Самойлович був сотником веприцьким і добре знав наші краї. З 1683 по 1691 року ігуменом Скельського монастиря був Лазарь Бузкевич (за іншою версією Бузанович), який на той час керував ще і Корсунським чоловічим та Полтавським Хрестовоздвиженським монастирями. В цей час і проходить основна розбудова приміщень святої обителі. Побудована нова церква, келії та інші будівлі,куплений водяний млин у вдови сотника Гнєдича з Котельви, а в жовтні млин у родички бувшого Зіньківського полковника Шимона – Меланії Шиманової. Про нього пишеться – «…Ігумен Лазарь, Скельский монастир от основанія заложил и много труда в сем монастире примноживши, месце сие святое от себе воздвигнул, бил здавна в житіи іноческом іскусен и благоразумен…». В лютому його призначають ігуменом Полтавського монастиря, однак згідно грамоти Київського митрополита Варлаама Ясинського Бузкевичу надано повноваження «надзирать строения Скелского монастиря, житіе ігумена и братии вместо митрополита….», так як сам Скелський монастир знаходився далеко від митрополичої кафедри. З приходом до влади в Україні Івана Мазепи, що прославився православними фундаціями, розвивається і Скелський монастир. Він зростає територіально, надаються йому землі по обох берегах Ворскли, також в його володінні є вже двори в Котельві, Груні, Куземині і в самій слободі Скелька, вже виріс чудовий сад, виноградник, є декілька пасік. Є відомості, що до нього відносився і скит Спасо-Преображенський в Великих Будищах (нині Зіньківського району) в Чернечому яру, та скит в самій Павловочці, в нинішньому Чернечому Яру, де неодноразово в 50-60 рр. люди знаходили печери. В березні 1691 року ігуменом стає Антоній Почека.

Олександр Сірий, Полтава, Мала Павлівка, Грунь, Куземин, Скелька липень-серпень 2011 року.

 

 



Добавить комментарий

 

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: