«І серцем повертаємось до храму» або «Дорога до храму»

16 сентября 2011 | ІСТОРІЯ | Нет комментариев |

Людмила Шевченко Воістину ми всі під Богом ходим

І часто промовляєм не для моди

Ім’я велике, Господи, твоє.

Це слово мимовільне ніби подих

Все проявляє, що в душі насправді,

І силу та розраду нам дає.

(Ніна Багата)

Живемо ми з вами в скрутний час і за щоденними турботами дуже часто не помічаємо, скільки прекрасного і святого знаходиться поруч з нами. То ж давайте, хоч трішечки, хоч на мить, доторкнемося серцем і душею до історії нашого міста, її архітектурних пам’яток.

Нестримно спливають століття. У вогні пожежі і запеклих воєн гинули твори митців і будівничих. На місці старих виростали нові міста і храми. Чим далі від нас епоха, тим важче нам зрозуміти життя і інтереси людей тих часів. Але кожна епоха залишає свідків, що красномовно розповідають нам про неї. Ці свідки – пам’ятки архітектури, які найміцніше протистоять натискам часу.

Серед цих пам’яток чи не найцікавішим є церкви, собори, монастирі. Храми України… Великі собори і маленькы церквички. Скільки їх спалено монголо-татарами і турками, знищено в період сталінського режиму. Але історія знає безліч прикладів, коли на місці зруйнованих храмів, зводилися нові, ще кращі і міцніші. Бо нашому народу ніколи не бракувало здорового глузду, щедрості душі і віри!

В Україні завжди схиляли голову перед людиною, яка сіяла хліб, пестила дитину та зводила храми. Моя розповідь – саме про один із храмів Охтирщини – Покровських кафедральний собор. Як зазначають мистецтвознавці він є перлиною Сумщини.

Покровський кафедральний собор – гордість і краса нашого міста. Він посів одне із почесних місць в номінації обласного конкурсу « Сім чудес Сумщини».

Наші далекі прадіди називали його «диво велике». І справді диво! Якщо порівняти його з сучасними висотними будівлями, собор досить невисокий. Проте вже декілька століть людям здається, що його куполи, увінчані золотими хрестами, сягають неба.

Покровський собор – джерело нашої культури. Зі стін дивляться на нас живі очі образів святих, зазирають нам у душу, серце. І як тут не згадати слова Олеся Гончара: « Мовчить собор. Собор ніби має в собі щось від стихії, навіває щось таке ж велике, як навівають на людей степ, або ескадри хмар.. Німотна музика собору, музика отих гармонійно піднятих у небо бань – куполів – вона для тебе реально існує, ти здатен її чути, хоча інші, здається, до неї глухі.» Я впевнена, кожен житель нашого міста чує ту чарівну мелодію собору.

Охтирка завжди славилася культовими спорудами. Для наших предків віра в Бога була не данина моді, а життєва необхідність. В ті далекі часи храми в житті людини відігравали неабияку роль і наш собор не виняток. Почну свою розповідь з листів професора Харківського університету Ізмаїла Срезньовського до своєї матері, який перебував в Охтирці в 1839 році. Ось що він писав:» Що ж вам сказати про Охтирку? Маленьке місто, прикрашене на всю довжину (сім верст) дванадцятьма церквами, все в садах. Є гарненькі будиночки, є чудова площа, досить порядний гостинний двір. Але найкращий – собор Покрови. Собор – дійсно рідкісний, прекрасний, такого храму і в Харкові немає. Зовні не можна намилуватися його банею з маківкою в 14 аршин висоти, спереду і ззаду якої два ліхтарі з такими ж маківками, так що весь він схожий на трьохщогловий корабель. Не можна не замилуватися його дзвіницею легкої витонченої архітектури. Як чудово жити в Охтирці! Чудовий собор для моління, прекрасний клімат! І як всюди тихо.» Отже, Ізмаїл Средзневський не міг не помітити краси нашого краю, особливо Покровського собору.

Хто ж був автором цієї безперечно прекрасної і чудової споруди? В Охтирці на це запитання відповідали завжди однаково – Варфоломій Растреллі. Проте в працях з історії української архітектури з такою відповіддю не завжди погоджуються.

Мотивується це в основному тим, що Растреллі як славнозвісний зодчий свого часу не міг через велику завантаженість виконувати всі замовлення, а тому часто доручав іншим архітекторам розробляти не тільки окремі деталі й частини будівель, а й цілі архітектурні задуми. Проте цю роботу виконував особисто великий зодчий, бо «храмобудівницею» Покровського собору офіційно проголосила себе тодішня російська імператриця Єлизавета. Собор було закладено 25 квітня 1753 року і саме імператриця Єлизавета пожертвувала на його будівництво дві тисячі карбованців сріблом.

Що ж, повернемося до споруди самого собору. Спорудження його тривало майже п’ятнадцять років і закінчилося лише в 1768 році. Собор розташований на широченній колись площі, в яку з здавна вливається головна вулиця міста. До площі він повернений бічними фасадами. У площі собор являє собою восьмигранник, утворений з квадрата шляхом невеликого зрізу кутів з чотирма потужними пілонами, що підтримують восьмигранну центральну баню й систему склепінчастих перекрить. До східної і західної граней приєднують квадратні прибудови вівтаря й бабинця з однаковими невеличкими баньками. Фасад собору, повернений до площі, здобув фронтальне розв’язання з великим розбігом по горизонталі із симетричним розміщенням компонентів, що ніби підкреслило його орієнтацію на міський центр. Усі нижні об’єми будови мають однакову висоту й об’єднуються по всьому периметру широким, але скромним у деталях карнизом. Декор Покровського собору має ознаки ренесансу та раннього бароко. Усі віконні прорізи арочної форми, але в центральному восьмиграннику вони ширші і вищі майже в два рази. Наличники вікон завершуються лучковими та трикутними фронтончиками. Так звані замки арочних вікон мають заокруглену віялоподібну форму, численні кути будинку обрамлено рустованими пілястрами.

Центром композиції є середній восьмигранний об’єм, що завершується восьмигранною банею з численними розкріповками кутів та яскраво підкресленим барочним обрамленням арочних вікон. Баню увінчує купол з високим, багато декоративним ліхтарем, який закінчується багатофільованою маківкою, а бабинець і вітар у свою чергу увінчують однакові за розміром і формою невеличкі квадратні баньки з чотирма арочними віконцями. Поверх баньок восьмигранні багатопрофільні маківки, подібні до маківок центрального ліхтаря.

Головний вхід до собору оформлений великою, глибоко врізаною в площину стіни напівкруглою нішою, обрамленою напівпортиком із спареними колонами, що підтримують балкон, на який є хід з хорів. Інтер’єр собору теж має певні риси бароко й створює враження ошатності.

До речі, ікони для собору малювали відомий художник І. Саблуков та його учень І. Арвушев, а також наш відомий земляк – художник Сергій Степанов, який саме під час реставрації ззовні розписував собор прекрасними іконами.

Але, основна краса Покровського собору саме всередині. Основа його, гордість -іконостас. Дивлячись на всі ікони, складається враження, що вони живі. Вони чують кожного, бачать і саме головне, допомагають нам, вимолюючи допомогу для нас у Господа. Дивлячись на іконостас з душі так і линуть слова:

« У світі перекручень і обману,

Де стільки хитрих і кривих дзеркал,

Там, де за добрим сховане погане,

Так важко віднайти свій ідеал.

Шукай його не зором, а душею,

Не вір усьому, що блищить.

Лиш Боже слово з мудрістю своєю

Нас напоумить як у світі жить».

Також гордістю собору є ікона Охтирської Божої Матері, яку православні віруючі вшановують щорічно 15 липня і яка чудесним образом явилася людям у 1739 році. Влітку того року настоятель Охтирської приходської церкви в ім’я Покрови

Богородиці, отець Даниїл, в погожий липневий день вирішив випробувати нову косу, накосити трави. Махнувши нею два рази, він побачив у траві ікону, що виблискувала на сонці ніби діамант. Піднявши ікону, отець Даниїл помолився та відніс її до своєї хати. Протягом трьох років ця ікона перебувала у будинку священика. На Покрову, у 1742 році отець Даниїл зайшов, як зазвичай помолитися святій іконі і завмер, незвичайне дивовижне світло заливало всю кімнату. Через деякий час уві сні йому з’явилася Матір Божа і звеліла вимити ікону чистою водою і накрити покровом. Священик все виконав, але воду не вилив. І знову йому сниться Матір Божа і говорить, що ця вода має цілющу силу і зцілює людей хворих на лихоманку. У отця Даниїла була донька, яка вже давно страждала на лихоманку. Прокинувшись, він одразу напоїв її цієї водою і донька одужала. Ось таке сталося чудо. З тих пір минуло багато часу, але і в наш час саме 15 липня кожного року до нашого міста приїздять звідусіль віруючі, щоб вклонитися цій святій іконі та попросити зцілення. А ще в Покровському соборі зберігається рідкісна книга, датована 1899 р., називається вона «Історія з явлення Охтирської чудотворної ікони Божої Матері і соборного Покровського храму де вона перебуває». У ній сказано, що вже на 1744 рік було зафіксовано понад сім випадків зцілення хворих людей чудотворною іконою.

До 1903 р. Перебувала ікона в Покровському соборі, та потім вона була відправлена на реставрацію до Петербурга, де її і викрали. Майже через 90 років ікона повернулася до храму. У 1990 р. Харківський митрополит Никодим, який кількома роками раніше привіз чудесний список з Охтирської ікони Божої Матері із далекого Сан-Франциско, передав його Покровському собору. У 1995 р. На Охтирщині було відновлено хресний хід на честь цієї святині.

Ось такою є історія Покровського кафедрального собору, який являє собою шедевр світової архітектури і багато століть примножує красу і славу нашої держави.

Хочу закликати всіх, спробуйте збудувати у власному серці храм із Чистоти і Світла. Нехай над Храмом душі вашої розпрозорюється високе духовне небо, хай не покидає вас гордість за свою історію і культуру, хай не міліє розум і душа, адже кожен обирає свою дорогу до храму.

Людмила Шевченко провідний бібліотекар бібліотеки-філії для дорослих Охтирської МЦБС

 

 



Добавить комментарий

 

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: