Відра і тазики від дощу вже не рятують

16 сентября 2011 | ЖИТТЯ РАЙОНУ | Нет комментариев |

7 В 60-х роках минулого століття Буди і Куземин були різними населеними пунктами. В Будах місцевим колгоспом керував надзвичайно мудрий і вмілий господар – Федір Сергійович Лялько. Пощастило будівцям і з секретарем партійної організації, яким впродовж десятків років обирали Івана Арсентійовича Стрижака. Працюючи у міцному тандемі, їм удвох вдалося чимало зробити у своєму селі. Крім тваринницької ферми, тракторної бригади, інших виробничих приміщень, в Будах тоді збудували два магазини, кафе, баню, першими в Охтирському районі газифікували оселі. В ті часи майже повсюди зводилися сільські будинки культури, присвячені 50-річчю Жовтневої революції. Проекти були типовими і зовні всі будови – як дві каплі води схожі одна на одну. І тут уже сільські керманичі нічого не могли змінити. Зате бундівські зробили все можливе, щоб їхній будинок культури був найкращим: найкращі майстри трудилися над його оздобленням, прикрашали стелю і стіни вичурною ліпкою і колоритним розфарбуванням, вишукували унікальний «одяг» для сцени, закуповували музичні інструменти і концертні костюми. Не вистачало тільки великої центральної люстри. І тоді Іван Арсенійович на колгоспному «вазончику» поїхав прямо до Москви. Хто знає, як це йому вдалося, але він потрапив на прийом до самої Катерини Фурцевої – тодішнього міністра культури СРСР. Якими словами він її переконував, як умовляв – не відомо. Проте добився разнорядки на Бундівський сільський будинок культури такої люстри, що тільки на великі театри виділялися. І привіз її в село. До відкриття осередку культури готувалися ретельно, бо чекали поважних гостей звідусіль. Кочегарам, яким потрібно було натопити приміщення, теж було цікаво подивитися на залу і сцену. Один з них, уявивши з себе танцюриста, пішов гопака, та так хвацько, що валянок злетів з його ноги та й опинився … на люстрі і застряв. Іван Арсентійович ледве інфаркт не вдарив: через півгодини люди почнуть з’їжджатися та сходитися, а на люстрі валянок висить! А щоб опустити світильник через спеціально об лаштовану лебідку, треба не менше години. Тоді один з кочегарів, якого знали як вмілого мисливця, кинув шапку. Все, думали, ще й шапка зависне на люстрі. А він влучив нею прямо у валянок і вони разом звалилися додолу. Відкриття будинку культури далі відбулося без ексцесів. 44 роки минуло з того часу.

Давно вже Буди злилися з Куземином, не стало колгоспу, відійшли в минуле компартійні часи. А будинок культури і сьогодні працює, збирає під свій дах учасників художньої самодіяльності і глядачів – прихильників їхньої творчості. Та от тільки дах цей почав протікати. І вже по стелі прикрашеній ліпкою, пішли тріщини і плями.

Оксана Дух – Спочатку виручали відра і тазики, які розставляли під протікаючий дах на горищі, – розповідає директор будинку культури Оксана Вікторівна Дух. – та з часом покрівля ставала все гіршою. І тепер під час дощу мокрі плями охоплюють все більшу площу. Односельці стурбовані, говорять, якщо не відремонтуємо, то зведемо нанівець всю цю красу. Відпаде ліпка, штукатурка, облущиться фарба. Поки ще не пізно, поки є шанс не допустити розповсюдження руйнування, треба щось робити по капітальному ремонту даху. Наш сільський голова Петро Павлович Терещенко підтримує цю думку і вживає заходів. Але потрібна і підтримка районної чи обласної влади. На це ми дуже розраховуємо.

Від редакції: Інтерв’ю з сільським головою П.П.Терещенко читайте в наступному номері.

Газета “Роксолана-макси” № 37 от 15.09.2011 года

 

 



Добавить комментарий

 

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: