Добрі діти – батькам вінець, а злі діти – кінець.

30 октября 2012 | АКТУАЛЬНА ТЕМА | Нет комментариев |

P1370111В народі кажуть: «Старість не радість», і це дійсно так, особливо коли діти залишають батьків напризволяще та ще й без засобів для існування. Такі історії не рідкість у наш час. Коли читаєш про це в книжці або в газеті, чи дивишся по телебаченню, то подібні історії здаються вигаданими і нереальними. А коли це трапляється з людиною, яка живе поруч і яку знають багато людей у місті, волосся стає дибки.

Євдокія Григорівна Котлярова все життя працювала бухгалтером у санстанції. Співробітники пам’ятають її виключно як добру людину і відповідального працівника. З улюбленої роботи її завжди чекали коханий чоловік і мамин мазунчик Толік. Щаслива родина багато часу проводила разом, раділи успіхам і намагались не засмучуватись через дрібні проблеми. Син гарно вчився в школі, а потім вступив до інституту. Євдокія Григорівна зі шкіри пнулась, щоб дати Анатолію гідну освіту. І вивчила на свою голову. Анатолій полишив батьківську домівку і почав будувати кар’єру. Батьківська любов уже була непотрібна, а після смерті батька взагалі почав забувати дорогу до рідної домівки. Спочатку їздив щомісяця. «Як приходить вісімнадцяте число, то він уже тут як тут. Забере у бабусі пенсію, та й гайда додому. Залишав сусідці 100 гривень і носа не показував до наступної пенсії, – розказують сусіди, – а потім взагалі перевів гроші на карточку і забрав її з собою. Тепер гроші отримує, а бабця без копійки за душею залишається. Сидить голодна і холодна. Газ за борги відрізали, ходить, бідна, з чайником до сусідів, щоб нагріти воду й чаю напитися».

Квартальна уповноважена Інна Винник-Крупчан говорить:

98f4d57869a5- Така баба Дуся була в житті правильна, така чистюля. Вона була першою людиною на вулиці. Всі її поважали. Багато років була квартальною, відстоювала інтереси громади. А тепер залишилась без копійки. Нікому вона не потрібна. Син пенсію всю відбирає, підкормлюють усі сусіди, хто чим може, але зараз нема змоги навіть до двору зайти, бо собаки не пускають, уже багатьох покусали. Та й поселились у неї бомжі, повиносили все з хати. Жалко її голодна і слаба ходить. Влітку хоч яблучко чи вишеньку яку зірве, з того й живе. Як кажуть, на підножному кормі. А взимку що робитиме? Замерзне або помре з голоду. Бомжі хоч і порозкрадали усе, але все ж щось і їсти приносять. Хоч у самих не густо, та й постійно горілку п’ють, а все ж бабусі щось перепадає з їжі. Коли син Анатолій залишав мені по 200 гривень на місяць, я купувала їй і хліб, і масло, і ковбаску, аж тут заявилась племінниця і каже: нащо ти таке їй купуєш? Хліба й цукру принеси і досить. Син забрав усі її документи. Немає в неї при собі ні паспорта, ні пенсійного посвідчення, ні посвідчення учасника бойових дій, неможливо навіть звернутись ні в які інстанції. Десь півроку тому депутат по нашому округу Леонід Могилко допоміг добитися, щоб за бабусею доглядала соціальний працівник, вона трохи походила, але оскільки оплата за послуги не поступила, то візити припинились. Проблема залишається невирішеною. Все зводиться до грошей. Хоч би хто змусив сина наглядати за матір’ю. Міліція виїжджала кілька разів, але бомжі як ходили, так і ходять і якби вона сама отримувала пенсію, то вони б усе одно забирали гроші. А вона ж така добра жінка. Хоч і ослабла від голоду, та, хитаючись, вийде з серпиком і коло двору зрізає бур’ян. З останніх сил намагається підтримувати хоч якийсь порядок.

P1370028- Раніше Євдокія Григорівна рано лягала спати. А тепер до двох годин ночі горить у неї світло. Безхатьки бенкетують. Повиносили з хати геть все, навіть подушки. Треба їх повиганяти, щоб не розносили інфекцію. Колись старенька впала і ми викликали швидку допомогу. Зателефонували синові, щоб повідомити, а він каже: «Як помре, тоді подзвоните!», – жаліється сусідка Ніна Сердюк.

- Дай Бог, щоб у нього була така ж старість, тільки без таких сусідів, як ми, – додає Наталія Сухіна.

І інші сусіди один з поперед одного жаліють бабцю та розповідають про жорстокість і безвідповідальність сина Євдокії Григорівни.

Після цієї розповіді моторошно б стало навіть не сентиментальній людині. Але краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Підійшовши до хвіртки, квартальна постукала, але виявилось, що та заперта зсередини. На стукіт вийшла запухша жінка з явними ознаками алкогольного сп’яніння. За нею на двір вийшла й баба Дуся у зашкарублому від бруду сарафані, дірявих, розтоптаних капцях зі словами: «Ой, а ми тільки суп гарячий почали їсти, а ви нам перебили». На очі навертались сльози: для людини гарячий суп такий же делікатес і така ж рідкість, як для когось чорна ікра. І зварили його не рідні люди, а зовсім чужі безхатьки.

P1370065- Як вам живеться бабусю? – запитуємо.

- Як, як? Як гороху при дорозі, хто не йде, той і скубне, – зітхає бабуся, а підступна сльоза котиться по зморшкуватому обличчю.

- А син до вас часто приїжджає?

- Та ні. Він же постійно зайнятий. Часто приїжджати не може. Я розумію його.

У хаті повна антисанітарія. Безхатьки курять прямо за столом. Недопалки впереміш з іншим хламом валяються на підлозі та підвіконнях. Посуд незрозумілого кольору від бруду і сажі.

Бабуся демонструвала свої пожитки, а потім заплакала:

- Я могла б жити в комфортній квартирі, проте хотілося свій куток. Будувала цю хату своїми руками і вона мене погубила.

Погубила тому, що залишилась сама. Тому що з самотністю намагається боротись спілкуванням з безхатченками та безпритульними тваринами. А синові необхідне тільки майно.

Ми звязалися з Анатолієм по телефону і він стверджував, що два тижні тому навідував матір. А пенсію він отримує тому, що баба ховає гроші, а потім пригадати не може, де їх поділа. Або взагалі алкоголіки крадуть у неї.

Наступного дня після дзвінка, він приїхав до Охтирки і зустрівся з кореспондентом газети. Ось яка його правда:

f6825c1c00b7- Мені теж треба підзбирати грошей. Бо як помре, хто її ховати буде. А похорони зараз такі ж, як і весілля. Документи я забрав у неї, бо вона їх ховає. Колись приїхав, хотів оформити дарчу на хату, а документів немає. Все обшукав, почав уже нові робити, а тоді дивлюсь – вони у неї в руках. Хіба ж можна так робити? Мати – це моя головна біль. І забрати я її не можу, і наїздитись немає змоги. Я тільки за, щоб за нею хтось наглядав. А про соціального працівника я вперше від вас чую. Про те, що треба за послуги платити, я не знав. Я все роблю для того, щоб матір жила у нормальних умовах. Я не зобов’язаний ходити і показуватися всім сусідам, що я приїхав. А з тими, хто до вас звернувся я ще розберусь. Вони писали вже і в Ромни. Мене викликали тоді до керівництва. А я щойно повернувся з Охтирки, тисячу отримував з ощадкнижки, то я показав документ, який підтверджував, що я дійсно відвідував місто. Сусідам робити нічого от і пишуть. А чому вони не розказують про те, що коли матір отримувала пенсію, то вони всі у неї «паслись». Вона ж добра душа, набере всього у поштарки, а потім роздає. Колись набрала 20 пачок майонезу, а потім роздавала всім, хто до неї заходив. Я всього в своєму житті добився сам. Я вдячний батькам за те, що вони мені не заважали. Мені не потрібно розголосу. Я пропрацював у органах усе життя, жінка сорок років віддала медицині, діти з золотими медалями закінчили школу. Навіщо мені проблеми? Я приїхав, бомжів порозганяв, але де гарантія, що вони не повернуться? Зараз заплачу всі борги за комунальні послуги. І звернусь до територіального центру, щоб соціальний працівник провідувала її і допомагала по господарству.

У міському територіальному центрі розповіли, що влітку цього року було створено комісію для обстеження умов проживання Євдокії Григорівни. Був заключений договір, у якому зазначалось, що бабусю обслуговуватиме соціальний працівник, яка допомагатиме по господарству. Згідно цього документу працівник приходитиме один раз на тиждень, сума оплати за один візит становить 4 грн. 79 копійок. За місяць виходить 19, 16 грн. Проте 1 серпня була написана заява, в якій Євдокія Григорівна зазначила, що тимчасово відмовляється від послуги у зв’язку з тим, що в неї немає грошей її оплачувати.

Погодьтеся 20 гривень на місяць – це не така вже й велика ціна за догляд старенької. Проте навіть цих грошей у Євдокії Григорівни немає. А забезпечений успішний син просто не хоче утримувати ту, яка дала йому життя. Те, що бабуся багато чого забуває і має проблеми з психічним здоров’ям не може бути причиною того, щоб син не турбувався про неї. У кожного своя правда. І Бог суддя таким дітям. Але слід пам’ятати, що в житті править принцип бумеранга. Задумайтесь над цим? доки не пізно.

Коли верстався номер

Стало відомо, що Анатолій Котляров відвідав територіальний центр, де поновив договір згідно якого соціальний працівник купуватиме Євдокії Григорівні продукти і допомагатиме по господарству. Послуги він оплатив наперед. Крім того обіцяв кожного тижня провідувати матір.

Олена Кобилко

Газета № 44 от 31.10.2012 года

 



Добавить комментарий

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: