Кожна вирощена зернина хлібом стати повинна

16 ноября 2012 | ЖИТТЯ РАЙОНУ | Нет комментариев |

Довідка

Кужель Олександр ВолодимировичАгрофірма «Піонер» обробляє майже 5 тисяч гектарів землі. Сім відділків господарства знаходяться на території Грінченківської сільської та Чупахівської селищної рад. Стабільна середня плата – 1700 грн.

Напрямок роботи: товарне сільськогосподарське виробництво.

Досьє

Кужель Олександр Володимирович

Народився: 31 січня 1969 року в с.Чупахівка Охтирського району.

Освіта: вища, закінчив Сумський сільськогосподарський інститут за спеціальністю вчений – агроном, Маловисторопський сільськогосподарський технікум.

Робота: на керівній посаді з 1991 року, очолює агрофірму «Піонер».

Сімейний стан: одружений, виховує трьох дітей.

****

Ще два роки тому Чупахівка справляла гнітюче враження. Жоден з населених пунктів Охтирського району не справлялв такого гнітючого враження.

Розібраний по цеглині колись найпотужніший цукрозавод Сумщини, від якого залишилась на згадку одинока труба, лякаючі пусткою залишки ферм, майстерень і тракторних бригад колишнього бурякорадгоспу, споруди автобази, хлібозаводу, філій сільгосптехніки і сільгоспхімії, міжгосподарського підприємства по відгодівлі тварин наче корова язиком злизала. Двоповерхове приміщення селищного універмагу зяяло вибитими вікнами і дверима, стіни рушились під впливом погодних умов. Будинок культури і спортивна зала стояли в аварійному стані.

Сьогоднішня картина значно повеселішала. В селищі вималювався привабливий центр з новенькою церквою з сяючими банями. Універмаг перетворився на сучасний торгівельний центр з електронним табло на фасаді, величезною залою для масових урочистостей і кількома номерами затишного готелю. Облаштований ринок для місцевих покупців і приїжджих продавців. В будинку культури репетирує художня самодіяльність, в спортзалі займається молодь, дві футбольні команди «Фаворит» і «Кристал» завоювали всі цьогорічні кубки на першість Охтирського району. Повеселішали й люди: повертаються в рідні домівки ті, хто їхав шукати кращої долі в інші місця, купують колись опустілі садиби мешканці малоперспективних навколишніх сіл.

Чупахівка стала вибиратися з глибокої ями відчаю. А все тому, що в селище прийшов роботодавець, який усвідомлює соціальну відповідальність бізнесу перед громадою. Олександр Кужель, сам корінний чупахівець, протягом 20 років керував сільгосппідприємством у сусідньому Грінченковому, піднімав виробництво практично з нуля, базуючись на занепадному підсобному господарстві заводу «Сільгоспмаш». Коли в районі зникали потужні колгоспи, він вів свій маленький «кораблик», як справжній капітан і зробив таки агрофірму «Піонер» знаною у всій області. А п’ять років тому взяв у оренду і паї чупахівців.

- Першочергове завдання – рятувати землі від забур’янніння. Протягом 8 років ці поля не оралися і не оброблялися. Всі з песимізмом дивилися на наш ентузіазм і не вірили, що родючість ґрунтів можна відновити. Та наш колектив справився із завданням і зараз вся земля знаходиться в обробітку, – розповідає Олександр Володимирович.

- А чим запам’ятався нинішній сезон? І як Ви мінімізували різного роду ризики?

- Дефіцитом вологи і очікуванням дощів. Найскладніше для аграрія, коли погода вносить свої корективи. Частина посівів загинула, частину довелося пересівати.

Щоб виростити якісну продукцію, треба мати не тільки добре насіння і добрива, але й ефективне управління. Ми шукаємо і застосовуємо нові технології, купуємо нову сучасну потужну техніку, навчаємо людей і в результаті отримуємо бажану віддачу. Не дивлячись на погоду, маємо майже по 40 ц з гектара озимої пшениці, сподіваємось на 60 центнерів з гектара кукурудзи. Непогано вродив соняшник. І з’являється не менш складне завдання зберегти урожай і вигідно продати, щоб мати можливість виплатити людям орендну плату за паї.

- Селяни говорять, що нинішні сільгоспвиробники не дотримуються сівозмін, сіють те, що найбільш вигідно – сою, кукурудзу, соняшник, тим самим знесилюючи землю. А як у Вас зі сівозмінами?

- Я вважаю, що на полях повинно рости все. Це і з економічної точки зору вигідно, і для правильної сівозміни, яка зберігає родючість ґрунту, корисно. Земля ж належить нашим землякам, які передали її нам в оренду. І треба розуміти всю відповідальність перед ними.

Сівозміни у нас традиційні, ще з радянських часів. У обігу більше 10 культур, в тому числі озима пшениця, яка займає основний клин, кукурудза, гречка, просо, ячмінь, а вівса ми сіємо найбільше в області. Є також багаторічні і однорічні трави, овочі.

- Кажуть, що зараз в Україні майже всі сорти генномодифіковані. А як Ви вибираєте, яке насіння сіяти?

- Я віддаю перевагу нашій вітчизняній селекції. В українському насінні точно немає ГМО. Крім того, потрібні районовані сорти, пристосовані до наших агрокліматичних умов. А на світовому ринку багато різних сортів насіння невідомого для нас походження. І я дуже сумніваюсь, що хтось його перевіряє на вміст ГМО. Краще від них утриматися.

- Як Ви думаєте, через потепління клімату в Україні можливо збирати два урожаї на рік?

- Такі передумови у нас уже є, ми їх відчули цьогоріч. Опади почали випадати, як у мусонному кліматі: чередуються по 2-3 місяці засухи, 2-3 місяці опадів. Тут треба втрапити в потрібну пору посіву і можна збирати по два урожаї деяких культур з коротким вегетаційним періодом.

- У Вас таке багатогалузеве господарство. Як Ви справляєтеся?

- Є таке прислів’я: «За двома зайцями погонишся – жодного не спіймаєш». Я переконаний, що до аграрного бізнесу воно не підходить. В сільському господарстві якщо не піймаєш одного зайця, то другий обов’язково попадеться в руки. Не вродила одна культура – виручить інша. Треба розвивати всі напрямки виробництва, якесь для прибутку, друге – на перспективу, третє – для душі, четверте – для забезпечення власними продуктами харчування місцевих жителів. Саме тому ми заклали два роки тому яблуневий сад і вже маємо з нього яблука для реалізації. Розвиваємо вівчарство. Є своя конеферма, де утримуємо коней порід «англійська чистокровна», «українська верхова» та «радянський ваговоз». Зараз у нас є ферма карпатських буйволів, яких в нашій області немає ніде. Утримуємо для екзотики чотирьох страусів і продаємо їх яйця. Розводимо мисливських фазанів. До речі, колись вони вільно розмножувались у навколишніх лісах, та мисливці вивели цих птахів. Маємо намір повернути їх природі. І, звичайно ж, почали втілювати в життя великомасштабний проект – будівництво молочного комплексу на дев’ятсот голів дійного стада.

- Що це за комплекс і чим він відрізняється від звичайних ферм?

- Вважається, що тваринництво – неприбуткова справа. Однак у світі працюють технології, при правильному застосуванні яких дають прибуток. Є технології відгодівлі, є для отримання молока. Ми обрали ізраїльську технологію і отримали всі рекомендації щодо комплексної забудови і обладнання. Заново будувати нам нічого не довелося, бо мали фундамент і залишки конструкцій корівників, збудованих ще у 1978 році бурякорадгоспом. На їх основі ведемо реконструкцію і перша черга комплексу готується до здачі. В основі технології – безприв’язне утримання корів у відсіках, які будуть автоматично відчинятися і зачинятися, в приміщенні бетонна підлога з підігрівом, автоматичне гноєвідведення, так званий кормовий стіл, бо ясла, як ми звикли, будуть відсутні.

- А підігрів підлоги навіщо?

- Для худоби головне не тепло, а корми, свіже повітря і освітлення. Приміщення сконструйоване таким чином, що зовнішні стіни будуть підніматися, як шторки і корови ходитимуть вільно. В середині все направлено на те, щоб зменшити кількість аміаку. А підігрів для того, щоб коров’ячі «млинці» взимку не замерзали на підлозі і легко прибиралися. Оце і весь секрет. До речі доїтися корови ходитимуть по спеціальному коридору в окремо розміщений доїльний зал.

- І коли таке диво почне працювати?

- За 5 років маємо намір запустити в експлуатацію весь комплекс. Плануємо щороку будувати по одній черзі. Зведемо два приміщення для утримання на кількість по 300 голів кожне і один доїльний зал і можна буде запускати стадо. Як кажуть, попрактикуємось на малому, як зробити більше.

- Яке Ваше бачення розвитку сільського господарства на перспективу?

- Я переконаний, що з часом наша сфера стане перспективною галуззю. Для того, щоб це зрозуміти, треба подивитися, що робиться у світі: населення планети росте, всі пророкують продовольчу кризу, нехватку води и т.д. Як казав Марк Твен, «землю більше не виробляють». Тому з особливою бережністю треба ставитися до основного багатства нашої країни – родючих чорноземів. Але і вивозити зерно за кордон, щоб нам продали макарони – не зовсім правильно. Мною це не сприймається як прогрес. Потрібно розвивати і власну переробну галузь. Ми вже готуємось, наприклад, відкрити міні-молокозавод і міні-м’ясокомбінат. А свої крупорушка і олійниця у нас уже є.

Що стосується продовольчої кризи, то при вході України в СОТ її не повинно бути. Є таке поняття, як міграція продуктів харчування. Якщо чогось не має у нас – обміняємо чи купимо у других. Впевнений, що Україна зможе прогодувати ще таку саму країну, тільки треба змінити стереотипи.

Наприклад, в Ізраїлі я бачив роботу мобільного переробного заводу по формуванню овочів. На ньому продукція з поля перебирається, миється, сортується і пакується. Через дві години вона вже в літаку, який везе її до Москви. Пройде максимум 10 годин шляху овочів від поля до прилавка магазину чи ресторанної кухні. Навіть на молочних фермах налагоджений ланцюжок до супермаркету. Відрегулювати ці механізми повинна держава. І я з вірою дивлюсь в майбутнє України, яка просто не може не бути без сильного сільського господарства.

Записала Л.Меркульева

 



Добавить комментарий

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: