Комуністи нехай пригадають, дзвіницю Успенської церкви

12 марта 2013 | НОВИНИ | 18 коммент. |

Такою була дзвіниця Успенської церквиУ відповідь на наші публікації та матеріали, розміщені на сайті “Роксолани”, щодо знесення  памятника Леніну в Охтирці редакція отримала багато відгуків. Серед них заслуговує на увагу лист колишньої Охтирчанки, Національної Спілки письменників України. лауреата Державної премії ім. С.Олійника Ніни Карпусь з м. Одеса:

Шановна редакціє!

Останні події в Охтирці, що були висвітленні в періодиці та на українському телебаченні щодо знесення пам’ятника Леніну, не могли не торкнутися всіх громадян нашої країни. Свої враження відносно цього інциденту хочу висловити на сторінці шановної газети, тим паче, що місто Охтирка близька та рідна моїй родині. Це батьківщина мого чоловіка, тут він працював на заводі «Промзв’язок», у цьому місті народилися наші діти, а я тут довгий час працювала вчителькою шкіл №1, №6 та методистом відділу народної освіти. Зараз наша сім’я мешкає в місті Одесі, але ми ніколи не забуваємо нашу Охтирку, щороку відвідуємо її, тут залишилися могили наших батьків. А тому все, що торкається цього міста, для нас не байдуже.

Ніна КарпусьПрацюючи в Охтирці, щоранку біжучи до школи, я віталася з напрочуд прекрасною спорудою, що підіймалася над вербами і кленами розташованого вздовж річечки скверу – старою дзвіницею, раніше зруйнованого, за указом великих вождів пролетаріату, собору. Ця дзвіниця була за старими традиціями майстерності будівництва складена з червоної цегли. Струнка і горда, підсвічена вранішнім сонцем, вона нагадувала мені рожеву птаху. А ще вона була пам’ятником злочинів страшної каральної машини комуністичної ідеології. І як би там не було, ця споруда була окрасою центральної площі скромного в 70-х роках міста, його візиткою.

Але не так діялося, як хотілося. На цей прекрасний твір мистецтва кинув оком комітет партії комуністів, який вирішив, що не сумісно перебувати отій дзвіниці з пам’ятником “Великого Вождя Пролетаріату», що був «могучий и простой». Крім того, комуністи добре знали, що «религия – опиум для народа».

Я стала свідком страшного вандалізму, я бачила, що так, як і в післяреволюційні роки,знищували церкви і собори, на моїх очах зірвали одну з найкращих споруд міста. Від рогу вулиці Леніна, де зібрався натовп, було добре видно, як навколо моєї рожевої птахи справно бігали військовики. Міліціянти просили цікавих відступитися на певну відстань. Натовп красномовно мовчав. Було страшно і тихо, ніби когось вели на ешафот. Ті відчуття переслідують мене все життя.

Вид на Охтирку з дзвіниці Успенської церкви (1967р.)Рівно о 12.00, як і передбачалося, почувся глухий, але великої сили вибух, а за тим – прощальний зойк моєї, тепер уже підбитої птахи. Різко і рівно, своїм струнким тілом, знялася вона над землею, зависла на якусь мить, певно оглянула востаннє рідне місто і тихо опустилася на землю, рівномірно розсипаючи свою цеглу, ховаючи під себе пам’ять про тих, хто вклав важку працю і любов у кожну її цеглину, а також надію і сподівання на щасливе майбуття України.  Створився курган, як ті, що шапками насипали козаки у часи татарського лихоліття. Місце для «Вождя Пролетаріату» звільнилося, за його спиною вже панував простір, в його піднятій вперед руці – попередження: цей акт вандалізму демонструє безперечну силу комуністичної машини, яка не зупиниться ні перед чим, ради придушення в людині почуття гідності, свободи, незалежності, ради навіювання страху, покори, зниження самооцінки, самовартості українця. Ще раз було підкреслено: ви – раби.

Поряд зі мною стояла жінка похилого віку з хлопчиком років п’яти. Малий перелякано спитав її: «Бабусю, це що, війна? Це німці?» На що жінка відповіла: «Жаль, синочку, але це наші. Не відають, що творять,не думають що все повертається, що за все треба платити».

Повернулося, відлунилося, як від грому. Того пам’ятника, в особі Леніна, яким був символом зла, не стало. Особисто мені його не шкода. Жаль лише тих людей, які до сьогоднішнього дня продовжують накопичувати злість, ненависть, які ще й сьогодні обманюють себе думкою «Ленин и теперь живее всех живих,

Наше знание, сила и оружие…»

Які знання? Яка сила?Яка зброя? Проти кого вона?…

Дуже шкода, що у нинішніх комуністів так і не знайшлося часу і бажання осмислити ті жахливі сторінки життя українського народу, а особливо слободжан, які найбільше потерпали від голоду і холоду, які, ні в чому не винні, висилалися до Сибіру, фізично знищувалися тисячами. Вони ніколи вже не повернулися до Охтирки, Хухри, Бакирівки, Чернеччини чи Груні. Їх перемолола машина ленінсько-сталінських репресій. Відомості про це старанно приховували від людей, а архіви знищували. Але правда невмируща. Пора би, нашій інтелігенції стати носієм правдивої інформації щодо справжньої нашої історії, бо лише правдиві знання можуть розігнати чорні хмари інсинуацій, фальші, обману, брехні та відкрити людям очі на безперечні речі. Пора вже добиватися припинення наглого посміховиська над Україною та українцями. Скільки ще можна терпіти популяризаторів, які відверто служать чужій державі, і коли ж ми вже знищимо у своїх душах раба? Запитую себе:

І як би нам змужніть і побороти

Покору та у жилах рабську кров,

Нещадно, як Тарас її боров,

І так, як Леся вчила нас бороти?

І як піднять до світла Україну,

І не вважати чимось це гріховним?

Як не забути ті часи руїни?

Як не зарити волю в землю кровну?

Рванулись лиш, знялися і… зависли.

(Не знаю, навіть, як дібрати слово.)

Щоніченьки перегортаю мислі:

Як врятувати материнську мову?

Та жевріє в душі, на щастя, втіха,

Живе, спасибі Господу, надія:

Піднімемось ще, ворогам на лихо!

І думка ця, як сонце гріє.

Змужніть! Змужніть і побороти

Покору, ницість, рабську кров

Нещадно, як Тарас її боров

І так, як Леся вчила нас бороти!

Український народ має безмежну кількість таких сторінок історії, якими слід пишатися. Адже ніколи і нікому не знищити у наших генах українського козацького духу, і, рано чи пізно, відбудеться відновлення повноти української державності, бо цього бажатимуть наші нащадки, цього бажали творці свобідного мислення, відомі в Україні та й на теренах інших держав, художники красного письма, невмирущі охтирчани Платон Воронько, Остап Вишня, Іван Багряний, Яків Щоголев, Михайло Арцибашев та багато-багато інших. Не кожне велике місто може пишатися такими земляками.

Не маю змоги у цій статті торкнутися героїчних сторінок козацької слави охтирців, їх гусарської слави, їхніх походів, їхньої ролі в історії світу та небаченої їхньої звитяги.

А як післяслово висловлю ще одну думку: чи не поміркувати владі європейського міста Охтирки та і його громаді над питанням перенайменування школи №1 ім. Леніна на гідне ім’я. Адже В. Ульянов не є нашим національнім героєм. Лежить він в московському мавзолеї, кажуть, уже й дихає. Та хоч би й солов’єм заспівав – нам що до того? Втручатися в державні справи сусіда непристойно. Пора би нам згадати про достойних людей України, які поєднують минуле, сучасне і майбутнє, які є символом волі, щастя, свободи, є тією ланкою, яка з’єднає у міцний ланцюг і червоних, і зелених, і білих, і помаранчевих. Адже ми всі діти Матінки-України.

Н. Карпусь, член Національної Спілки

письменників України, лауреат

Державної премії ім.С.Олійника

м.Одеса

Газета “Роксолана-макси” № 11 от 13.03.2013 года

 



Комментарии (18)

 

  1. Сергій Володимирович пишет:

    Вы правы, artya! Респект и уважение за желание знать историю, чтобы не совершать ошибок. Так вот, чтобы почерпнуть знания по истории, культуре, далеко ходить не надо)), войдите в википедию и почитайте, кто такой Т.Шевченко и почему так с ним, как Вы говорите, носятся во Франции, Канаде (Торонто), Бразилии, Аргентине, США(Вашингтоне), России (Москве, Питере и др.), Польше, Белоруссии, на Мальте и др. А наши граждане-парадокс, не знают и знать не хотят СООТЕЧЕСТВЕННИКА, значимую фигуру нашей страны. Но придется принять факт того, что этот великий поэт, философ, мыслитель , художник был уктуален как при жизни, так и сейчас. Пора бы нам, ахтырчанам, становиться культурнее, вдумчивее ради себя и будущего наших детей.

  2. artya пишет:

    Ребята, это всё история, какая не есть, но история, и её нужно знать что бы впредь не совершать таких ошибок.
    А кто такой Шевченко что с ним все так носятся?

  3. Сергій Володимирович пишет:

    Спасибо Неленинко за горькую правду! Насущно!

  4. Неленинко пишет:

    Читаю отзывы форумчан Фантома)), Каплуна Мыколы Петровича, Ивана, которым близки идеи коммунизма, ДИКТАТУРЫ пролетариата, и понимаю, что их обьединяет – агрессия, тоска по прошлой “прекрасной жизни”, вернее, тоска по мечте о прекрасной жизни. В то время, вашей молодости, во время легкой внушаемости путем коллективных, многомассовых парадов-шабашей с громогласным кричанием пустых лозунгов, вы не задумывались о том, как “прекрасно” жили, когда из декрета молодые мамы выходили спустя два месяца после рождения ребенка, когда телефон в квартире был роскошью, когда один ковер разыгрывался на коллектив из 50-60 человек, когда приобретение холодильника вызывало у соседей шок, когда городской автобус ходил один раз в пол-часа, когда “белыми людьми” были работники промышленных и продовольственных баз, складов, директора магазинов, перед котроми заискивали инженеры, учителя, врачи, получающие зарплату 80-90 рублей… Но вы забыли, товарищи, об этом, зомбированно повторяя ” На той час наші партійні вожді були зайняті підняттям промисловості і сільського господарства, підкоренням космосу. Робили хоть щось для людей.” Що робили для людей? Партійні вожді?????? Підняттям сільського господарства – на Цілені в Казахстані???? Вони, партыйні божки, сидячи у своїх кабінетах, життям 18-ТИ річних дітей виконували інтернаціональній борг у Афганістані, руками молоді будували ні кому непотрібний БАМ. Пока советским людям вбивалось все это в голову, пока планомерно истреблялся гегофонд нации, весь мир, некоммунистический, жил спокойно, строил надежно, покорял космос, не в ущерб гражданам, работал и отдыхал. А мы все мечтали и надеялись за рюмкой водки на маевке….

  5. Охтирчанка пишет:

    Микола Петрович -молодець !!!

  6. Skarlett пишет:

    “игорь
    12 марта 2013 в 19:16

    обычный бред навязываемой украинизации,коммуняки навязывали Ленина,а сейчас Шевченка…А в итоге оба -идолы” Какой-то каламбурчик получается, Игорь. В Украине – украинизация….. А позвольте просить, что в нашей стране должно быть, американизация, африканизация, или, пардон, руссинизация?)) То государство имеет будущее, которое чтит, уважает национальную культуру, традиции. И чем же вам так не догодил Шевченко, что поэта в один ряд с монстрами политики поставили? Почему бы тогда не продолжить список такими фамилиями поэтов, как Пушкин, Лермонтов, Жуковский, выражающих смело политические и социальные взгляды? И на последок, Игорь, если вам уж так досаждают украинский язык, культура, минталитет, то выберите то благоприятное место на земле, где будет уютно и комфортно и подобные вещи вас не будут раздражать.

  7. олекса пишет:

    Надійко, дорога! Від кого Ви вимагаєте побороти рабську кров? Кого ви просите любити Україну?? У рабів? У ворогів?и У тих, що в 33-му видирали з рота дитини останній шматок і кричали зрозпачілій матері: “Мнє дороже мой партійний білет, чем твой ребёнок!!!” Ні, Лермонтов був тисячу разів правий, коли писав:
    Прощай, немытая Россия,
    страна рабов, страна господ,
    и вы, мундиры голубые,
    и ты, послушый им народ!!!

    Не розсипайте перлів душі своєї перед свинями – розтопчуть.
    Олекса

  8. nahaba пишет:

    “Сделайте Ахтырку прежней Ахтыркой.Славной выпускниками своих школ,военными лётчиками,ракетчиками,инженерами и рабочими.А быть свиньями всегда проще.Только останитесь ими навсегда!Ксенофобия и ненависть ко всему русскому и советскому вас ни к чему хорошему ни приведёт.Покайтесь пока не поздно!”- мені цікаво,слова які Ви друкували-Ви хоча б розумієте їх значення?До чого у Вашому спічі таке слово як ксенофобія???А що до ненависті-то Ви я гадаю в цьому абсолютний чемпіон,бо жити в Україні і ненавидіти все українське – це ДІАГНОЗ.

  9. Фантом пишет:

    Письмо этой госпожи-просто бред сивой кобылы!Если верить её фото,то она никак не могла в то время работать в школе.Потому что колокольню взорвали в начале 70-х.Я это точно помню.Эта колокольня представляла опасность своим разрушением.Вид у неё был очень неказистый,как у всех церковных сооружений в то время.Взрывали её по решению тогдашних городских властей.Вполне возможно,что по решению горкома партии.Но никакой политической мотивации в том не было.Просто был здравый смысл-убрать ненужное сооружение законным,установленным порядком.
    То что произошло с памятником Ленину,то это вандализм,анархия и разгул мерзости в чистом виде.Прежде всего потому,что этот памятник дорог многим Ахтырчанам,как место где их принимали в пионеры,где они фотографировались в день свадьбы,где они просто гуляли.Теперь эти подонки оставили людям какой-то огрызок.Оскорбили память людей,которых они даже не знают.Если на кладбище где покоятся их родственники поламают их памятники,потому что кто-то посчитает что они не достойны памятников.Каково а?
    Я не за Ленина.Я против беззакония и разгула мерзости в национальных одеждах.
    Господа мерзонационалисты!Снимите памятник по-закону,правильно.Создайте уют горожанам.
    Сделайте Ахтырку прежней Ахтыркой.Славной выпускниками своих школ,военными лётчиками,ракетчиками,инженерами и рабочими.А быть свиньями всегда проще.Только останитесь ими навсегда!Ксенофобия и ненависть ко всему русскому и советскому вас ни к чему хорошему ни приведёт.Покайтесь пока не поздно!

  10. nahaba пишет:

    Віктор,вибачте та я не розумію,яким боком “білі офіцери”разом з князем Володимиром до зруйнованої дзвіниці,це все одно що звинувачувати Наполеона в тому,що в Охтирці немає доріг.

  11. Віктор пишет:

    Не згоден з Игорем , Доброжелателем, Читачем і з автором статті Н. Карпусь. Що була колокольня дійсно але не потрібно мабуть все таки пов’язувати її з релегійною спорудою. Ця споруда мабуть була найперша ніж всі храми збудована в центрі поселення яке завжди було прикордонним укріпленням як Київської Русі, яке було потім зруйноване монголо-татарським набігами,і за що потрібно сказати спасибі дітям князя Володимира які щоб сісти в Київі на батькове місто після його смерті згубили найбільщу в той час слав’янську державу свїми міжусобицями і одні для досягнення мети продавали свою батьківщину полякам німцям інші монголам та татарам. І подобається Вам всім чи ні а в результату діти князя Володимира в Москві та Новгороді змогли зберегти остатки Київської Русі і в цьому звісно відіграло також і відстань до цих останніх великих міст Київської Русі. В ті часи не реально було любій армії при супротиву їй та бездоріжжю і болотам дійти до цих міст не то що їх взяти потім штурмом. Через 400 років правоприємниця Київської Русі Росія щоб дати відсіч татаро- монгольським ордам почала тут будувати прикордонну Охтирську фортецю і в якій був розташований Охтирський казацкий полк.
    Тому дзвіниця її пряме призначення було повідомлення про напад ворога дзвоном колокола і тоді більше ніяк не можна було швидко підняти полк і ближні козацкі сотні на захист держави на той вже час Росії. І нічого тепер ворошити своє минуле і говорити про якусь незалежнісь і що хтось над бідним українським народом змивався і пригноблював. Ніхто чужий цього не робив. Ленін тут не був з Сталіним, а все ті ж самі українці думаючи завжди про свій зиск від цього. Шоб прислужитится владі і мати самому якусь владу над кимсь
    Зрадників в Україні вистачало завжди як і таких що самі не знаючи і не розуміючи ставали зрадниками послухавши когось і не виконавши присягу яку давав Державі а спохватившись Держави вже нема. Трохи історії
    У останнього царя Росії Миколи було 3000 офіцерів гвардії і жоден з них не порушив присягу, яку давав служити вірно “царю і Отечеству”. А коли 22 червня почалася Велика Відчизняна війна – В. Красінский, син князя Андрія Володимировича, князь Оболенський, Гринев- старший були в цей же деь у радянського посла в Парижі разом багатьма іншими і просили направити їх на фронт тому що Росія для них була батьківщиною Отечеством і вони отримавши відмову захищали його в французському підпіллі. Князь Щербатов і сотні молодих руських емігрантів пішли служити в американську армію. багато з них загинуло на чужині захищаючи свою батьківщину.
    Викі Оболенскій німці – гестаповці відрубали голову. Варта подумати все таки а хто ми то сьогодні на справді. Вера Аполлоновна Оболенская [Вики (фр. Vicky); 11 (24) июня 1911(19110624) — 4 августа 1944] — русская княгиня, героиня движения Сопротивления во Франции.

  12. Читач пишет:

    Полностью поддерживаю Н.Карпусь. Простым смертным навязывалась коммунистическая идеология, а “верхушка” тогда жила не хуже нынешнего нашего правительства и развлекалась по заграницам. Народ всегда считали быдлом, просто раньше это лучше скрывалось…

  13. Каплун Микола Петрович, пенсіонер пишет:

    Шановна редакція! Уважно прочитав статтю бувшої вчительки, а нині письменниці А.Карпусь про нашу історичну дійсність і дивуюсь, як же вона будучи піонеркою, комсомолкою, а можливо навіть комуністкою, несла нашим дітям ідеї комунізму, маючи зовсім інші ідеологічні переконання. Виходить дворушничала. Чи можливо під впливом нових ідеологічних цінностей як і більшість наших партійних функціонерів перекрасилась в національний окрас. Що стосується дзвіниці Успенської церкви то Н.Карпусь пише красивими словами «Струнка і горда, підсвічена вранішнім сонцем вона нагадувала мені рожеву птаху» Можливо дзвіниця, як історичний пам’ятник архітектури мала цінність ( на фото вона вигляда, як горда, стрімка і т.д.), але коли підійти для неї ближче, або зайти в середину, вона була обшарпана, з вимитими дощами старим кирпичем. На той час її використовували, як сторожеву вежу пожежники, і мені неодноразово приходилось в ній бувати. В середині теж не було ніяких фресок і інших художніх витворів, тільки деревяні гнилі сходи, які вели на чердак, де пожежник спостерігав за містом. Можливо, якби дзвіниця збереглася до наших часів, то використовуючи сучасні технології її б і реставрували, як Свято-Покровський собор, або Свято-Преображенську церкву, але на той час вона не була «прикрасою площі і візитною карточкою нашого міста», як пише Н.Катрусь . Скоріш вона була аварійною спорудою. На той час наші партійні вожді були зайняті підняттям промисловості і сільського господарства, підкоренням космосу. Робили хоть щось для людей. Нинішня ж влада тільки використовує надбання поколінь, заводи й фабрики йдуть на металолом, все що можна перестроїли під Супермаркети, казіно, ресторани, розтліваючи свідомість молодого замінюючи людські цінності на примари капіталістичного раю. В наш час капіталістична ідеологія ( людина людині вовк, укради у ближнього, бо він украде в тебе), затьмарила розум нашим можновладцям і релігію претворили в бізнес, а служіння в храмі в Шоу.
    Релігійні функціонери хочуть відновити свій бізнес-центр у вигляді Успенського собору. Вони підуть до підприємців, по підприємствам просити кошти для відновлення святині, зруйнованої безбожниками більшовиками. Хоча для нашого 50 тисячного міста достатньо і тих 6 великих храмів, що вже є, і які дійсно представляють історичну цінність. Скоро в нашому місті залишаться магазини, банки і церкви по 2 на кожного мешканця.
    Візьмемо для прикладу наш монастир. Скільки було галасу, треба відновити історичну реліквію. Всі підприємства й люди допомагають відновити монастир. Монахи дійсно в першу чергу настроїти високий мур, багато приміщень невідомого призначення, а службу правлять в старій дзвіниці площею близько 50 кв.м. Як там можна вмістити всіх прихожан? Служба починається о 5 годині ранку, якщо приїхати туди о 5.30 вас просто туди не пустять, навіть двері не відчинять. В кращому випадку вийде монах, візьме гроші і записку за кого молитись. Зате бізнесом займаються справно, в поті чола відновлюють реліквію. Ще трошки вбються в піря і зажадають повернути землю яку їм виділив Бєлгородский воєвода під час заснування монастиря. Цією статею я хочу викликати до дискусії своїх опонентів та однодумців. Переконайте мене що я не правий. Що ж стосується пам’ятника В.І.Леніну, то він як пам’ятник не є архітектурною цінністю. Але він для мене служить не скільки ідолом геноциду Українського народу, скільки вождем світлого пролетаріату, який сповідував єдність рівность, братерство. Для якого я, бувши піонером, стояв в почесні варті. Розуміючи, що рівності між людьми бути не може, ( одні талановитіші, другі підприємливіші чи роботящі), але сама ідея комуністів – людина людині друг, товариш і брат, чимочь нагадує 10 божих заповідей. І тому я за те, щоб пам’ятник Леніну стояв.

  14. Иван пишет:

    Вы Н. Карпусь жили в советские времена и ныне в независимой Украине. Вы восхваляете только прошлое до 1917 года. После революции, когда трудовой народ скинул самодержавие и защитил завоевания Революции от Атланты – объединенного капиталистического мира под руководством В.И.Ленина (вождь – советского пролетариата, народов Азии, Африки и латинской Америки), весь мир вступил в новую эпоху освобождения от рабства. Историю творит народ а эпизоды личности. Так вот эти карьеристы ради своего личного благополучия готовы пойти на любое преступление. Вандализм по подрыву Колокольни в 1970 году – символа нашего исторического прошлого, было совершено именно из этих побуждений. А на счет советской зпохи – эти люди Ахтирщины наша гордость:
    Батюк Н.Ф – советский военачальник, герой Сталинградской битвы.
    Берест А.П. – герой, офицер, водрузивший знамя Победы над рейстагом.
    Багряный И.П. – писатель.
    Гуревич М.И. – советский авиаконструктор.
    Ярославский П.А. – архитектор.
    Светличная С. – народная артистка РСФСР,
    Грабовский П. – поэт.
    Вишня О. – писатель.
    И зачеркивать эту эпоху никому не позволено.

  15. Виталий пишет:

    Госпожа автор! Мне стыдно от Вас слышать этот пропагандический лепет… Работая в те года Вы гарантированно втирали в молодые головы пропаганду коммунистической партии и чтоб как нибудь продвинуться по каръерной лестнице Вам и вашему мужу нужно было быть коммунистами. Теперь вы начинаете петь под другую дудку. Ахтырка нейтральный к политике город, по крайней мере это в нашем народе не проявляется ярко и не стоит веять смуту ни “коммунистам” ни “свободовцам”. Расскажите сколько людей погибло от рук “унсовцев” и “бенндеровцев”. Что снесенная церковь, что памятник – это страницы нашей истории и что те, что другие тираны и вандалы, но это наша история.

  16. nahaba пишет:

    я чомусь вважав,що школа №1 носить ім*я Багряного?

  17. Доброжелатель пишет:

    Дуже вдчяний пані Н. Карпусь за статтю. Доки є люди з високим рівнем розуміння необхідності відстоювання національних інтересів Україна залишається незалежною державою, незважаючи на недолугу державну політику у цій сфері.

  18. игорь пишет:

    обычный бред навязываемой украинизации,коммуняки навязывали Ленина,а сейчас Шевченка…А в итоге оба -идолы

Добавить комментарий

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: