Розмова купи сміття з народом

22 марта 2013 | АКТУАЛЬНА ТЕМА | Нет комментариев |

19005bda9acfПерші промінчики сонця залоскотали широку спину сміттєвої кучі. Вона стрепенулась, задихала частіше і почала розправлятись, протягуючи до небесного світила свої недогнивші картопляні шкарлупки, пластикові пляшки і недоношені речі. Поліетиленові пакети, висихаючи, покидають рідну купу і розлітаються від подихів вітру в різні боки, ніби парасольки переспілої кульбаби приземлюються в різних місцях, щоб забезпечити розмноження. В тому місці, де вони впадуть, виростає нова купа, спочатку маленька, непримітна, а потім росте і збільшується завдяки старанням випадкових перехожих і місцевих жителів. І неможливо знищити це рукотворне диво, бо навіть якщо добрі дяді комунальники вивезуть її на звалище, вона все одно відродиться, як птах Фенікс, бо люди звикли до того, що їх оточують маленькі і великі, смердючі і не дуже, тліючі та різнобарвні сміттєві звалища.

Стара Купа потягнулась, випустила з себе свій особливий аромат і з цікавістю почала очікувати нового дня. Після зимової сплячки під теплою ковдрою пухкого снігу перші весняні дні здаються прохолодними і старе вбрання вже не зовсім надійне, хочеться обновити гардероб і прикрасити себе новими відходами людської життєдіяльності. Довго чекати не доводиться. На горизонті зявляється вусатий чолов’яга на велосипеді, обвішаному поліетиленовими мішками. Недбалий порух руки – і мішки полетіли на саме тім’ячко нашої героїні. Важко дзенькнули пляшки з-під вина і горілки, заторохкотіли пивні пластикові, загриміли бляшанки з-під консервів. Пластиковий пакет не витримав різкого удару розлізся на клапті і світ побачив зашкарублий старий черевик з роззявленим ротом, кілька лампочок-економок, десяток різнокаліберних батарейок, гнилі помідори та ще якусь купа різного мотлоху.

- Здоров будь, Миколо! Давненько не бачились, – привітала старого знайомого Купа.

- Та яке там здоров’я, – махнув рукою чолов’яга. – Цілу зиму по лікарням провалявся. А тепер ось надолужую, сміття з двору вивезти треба.

Звідки ж у нього візьметься те здоров’я, коли він, скільки себе пам’ятаю, першим мені сміттячка підвозить. За ці роки я вже таке коріння пустила, що до його колодязя дістала, пий тепер, повернула я своє добро в іншому вигляді, – повтішалася Купа своєю могутністю.

Аж тут її думки перебив гуркіт під’їжджаючої машини. Дорога елітна іномарка обіцяла цікаве продовження. Цей багатій дуже дивний. Найбільше Купа боялась, що він перестане до неї приїжджати, бо підпише договір на вивезення сміття і тоді всі смаколики дістануться матері всіх сміттєвих Куп Пані Звалище, проте її побоювання були марні. П’ять гривень на місяць – не підйомна сума як для бідного велосипедиста, так і для власника цієї крутої тачки, який працює директором підприємства.

- Так, що ж ви, пане директор привезли на цей раз? Та не соромтесь, кидайте вже, – підбадьорила Купа.

– Чи й не цяця, сміття, а теж норовить нахамити.

У відповідь їй в обличчя полетіли порожні модні жерстянки з-під дорогих продуктів, коньячна тара, флакони, цвілі сосиски, підгнивші фрукти. Сьогодні купі пощастило, вона вперше скуштувала на смак мобільний телефон.

А ось іде мама з дитинкою. Цікаво, чи мимо пройде, чи щось залишить? І тут наманікюрені пальчики жбурнули пакетика з використаними памперсами і різними жіночими штучками з крильцями.

- Ей, ти що з глузду зовсім з’їхала. Зараз же собаки порозтягають результати твоєї життєдіяльності по всій вулиці. Завтра йтимеш – переступатимеш, а синок, може, і вступить…

- А я другою дорогою піду.

Мабуть, там ще немає такої Купи, як я? Нічого, підросте твій синок, твоєму прикладу наслідує і виросте ще один свин і нова Купа.

Дивні ці люди, транспорт у них різний і вдягнені по-різному, та й запах у кожного специфічний. В одного дорогий парфум, в іншого запах немитого тіла і вчорашнього перегару, а вчинки одні і ті ж. Регулярно їх бачу біля себе і ще сотні таких, як вони. Та саме завдяки їм змінююсь я. З кожним днем я росту, збільшуюсь вшир і вгору, змінюю запах і залишаюсь повноправною господинею території вже багато років. І мої володіння збільшуються щодня. Як цьому можна не радіти. Навіть якщо мої вороги комунальники спробують зі мною боротись, знайдуться люди, які допоможуть мені ожити і знову вкрити своїм величним тілом всю вулицю.

Так і день минув. Купа задрімала в передчутті нових поповнень, адже вночі до неї теж обов’язково навідається хтось з тих, кого вдень не пускає до купи совість, а приспавши це нікчемне почуття направляються протореною доріжкою до купи і удобрюють її і так сите тіло. Гарно так жити – завжди нагодована, прикрашена і ніхто не турбує.

А рано вранці наступного дня прийшли комунальники. Чортихаючись і з усієї сили лаючи народ, вони взялися з усіх боків за Купу.

- Рятуйте, люди добрі! Ви ж самі приносили це добро, а тепер відбираєте…

- Досить тобі жирувати, вигляд міста псувати, екології загрожувати.

- Та чи ж я в чому винна? Коли приберете мене, моїх інших родичок – хіба ж ви впізнаєте Охтирку без звичних оку Купочок? Та знайте – доки живуть в Охтирці люди, доти проблема чистоти Вам не загрожує. Он прийде знов Микола першим і його мішечок стане зародком нової Купи.

До вечора не залишилося від Купи й сліду. У сміттєвозці зустрілася з іншими Купами, поспілкувалася й вирішила: якщо ще доведеться народитися на світ, то встановить пароль: спочатку хрюкни, а потім кидай! І щоб після цього всі, хто поповнює стихійні звалища, розучились говорити – тільки хрюкали.

Цифри:

4.500.000.000 штук недопалків щорічно викидають люди. Це найбільш поширене в світі сміття.

7 мільйонів тонн одягу поповнюють звалища. З них тільки 12% утилізується.

Склад міських відходів у різних країнах майже не відрізняється:

20-40% – макулатура;

2-5% – чорні та кольорові метали;

25-40% – відходи продуктів харчування;

1-2%- пластмаса;

4-6% – текстиль;

4-6% – скло.

Алюмінієва банка з-під пива розкладається в грунті 80 років.

Середньостатистична родина викидає зараз в середньому вдвічі більше ніж 50 років тому.

По деяким даним, рівень техногенного забруднення території України в 3,2  рази вище дванадцяти країн Євросоюзу разом взятих.

Л.Меркульцева, О.Кобилко

 

 



Добавить комментарий

 

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: