Ентузіазм, не зрозумілий владі

12 апреля 2013 | НОВИНИ | Нет комментариев |

Ентузіазм, не зрозумілий владіОльга їхала додому і душа її співала. І через те, звичайно, що за тиждень відрядження скучила за домашніми, але більше за все їй хотілось швидше прийти в свою бібліотеку і розказати, яке їх чекає майбутнє. «Нізащо не повірять, бо це – фантастика», – думала вона і уявляла здивовані очі колег, коли вона почне про все розповідати.

Йшов 2003-й рік. Здається, ніби вчора. Але як змінилося за це десятиріччя життя! Тоді Ольга Миколаївна Андоленко приїхала з міжнародної конференції працівників бібліотек, учасником якої стала, написавши кращу доповідь про сучасний стан бібліотек в Україні і вигравши грант міжнародного фонду «Відродження». Тоді в Ялту з усіх країн світу приїхали працівники бібліотек – публічних, наукових, спеціалізованих, міських і сільських, дорослих і дитячих. Ділились досвідом, дискутували, говорили про шлях, яким повинні розвиватись бібліотеки, щоб бути не просто книгозбірнями, а крокувати в ногу з часом. На тій конференції для Ольги чи не вперше поєдналися поняття бібліотеки з Інтернетом. Тільки де ж взяти ті комп’ютери, коли бібліотека взагалі фінансувалась по остаточному принципу, коли не те що оргтехніку, зайвої книжки чи передплату періодики неможливо було викроїти з тих злиденних коштів. Як почали з 1995 року «врізати» квадратні метри центральної районної бібліотеки, так і закінчили через п’ятнадцять років, зменшивши їх до половини.

Як приїхала Ольга з конференції, наче з неї окуляри рожеві зняли: в очі відразу впадали вицвілі ніякі шпалери, лінолеум, на який не глянеш без сліз, облізлі від фарби книжкові стелажі, розхитані меблі тридцятилітньої давності. Зібрала колектив і розповіла все, що чула від закордонних колег, бачила на фотографіях, на яких вони з гордістю показували свої робочі місця, читацькі зали, книгозбірні. Порядки у себе почали наводити власними силами: скинулись по десятці із зарплати – купили пару банок фарби, от і вікна посвіжішали. І так до всього поступово руки докладали, щоб хоч стіни не обідрані були. А через рік Ольга написала конкурсну роботу «Інтернет для читачів публічних бібліотек» на грант Посольства США в Україні. І виграла 5 комп’ютерів.

На відкриття комп’ютерної зали пообіцяла приїхати директор Центру інформаційних ресурсів Посольства США в Україні Валентина Пашкова. Тож за кілька днів розібрали решітку, якою була відгороджена роздягальня і приміщення бібліотеки, і з тих металевих прутів заґратували вікна. Обшарпані стелажі обклеїли шпалерами, поприносили з дому гардини і штори.

- А що робити з підлогою? Тоді домовилися з районним будинком культури позичити у них килимову доріжку із глядацької зали. Насилу її згорнули, стягли на возика, на галявинці перед бібліотекою вибили з неї пилюку і простелили у себе – вистачило через усе фойє і до середини наступної зали. Красиво стало. А ми вже які щасливі були, – згадує Ольга Миколаївна. – А потім самі почали навчатися роботі за комп’ютером. Ніхто з нас не знав, що таке провайдер, трафік, ……………. Ми запросили тренера і після роботи всім колективом освоювали ази комп’ютерної техніки.

Це були перші комп’ютери в бібліотеці по всій Сумській області. Та хіба ж цього досить? І Ольга Миколаївна пише проект на конкурс, оголошений Міністерством культури України «Краща бібліотечна ідея». В 2007 році вона описала в своєму проекті бібліотеку, як поліфункціональний культурно-просвітницький центр. Роботу оцінили в міністерстві, взяли в розробку, а автора нагородили поїздкою на спільну українсько-польську бібліотечну конференцію в Люблін. І знову Ольга приїхала з новими ідеями. Вона зібрала весь кращий досвід і почала втілювати його в своїй бібліотеці.

А потім – перемога в конкурсі проектів за програмою «Місце зустрічі – діалог» німецького фонду «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє» і грант на 5 тисяч євро для створення культурно-просвітницького центру «Зустріч поколінь». Для того, щоб виконати грантові умови, потрібно було приміщення. І Ольга Миколаївна звільнила свій кабінет, в якому створили затишну обстановку для цільової категорії учасників проекту – колишніх остербайторів, в’язнів концтаборів і членів їх родин. За грантові гроші купили м’який куточок, телевізор, ноутбук, принтер, відеокамеру, іншу оргтехніку, організовували поїздки-екскурсії. Коли переконалися, наскільки заходи в рамках цього проекту подобаються людям, як охоче вони беруть в них участь, почали застосовувати їх в практиці сільських бібліотек. Коли здали звіт за рік роботи, німці, перевіривши все з притаманною нації педантичністю, запропонували написати ще один проект, як продовження попереднього. Ольга Миколаївна, порадившись з колективом, описала створення Літературно-музичного кафе в рамках програми «І осінь життя буває золотою». На це німецький фонд «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє» дав 7 тисяч євро. Це дало змогу створити при бібліотеці осередок читачів літнього віку, які і дотепер щотижня зустрічаються, спілкуються, навіть відзначають свої дні народження. Крім того, працюють гуртки народного співу, поетичного слова, рукоділля, здорового способу життя, садівництва та городництва. У кожного гуртка є свій керівник з числа працівників бібліотеки.

В 2010 році американський фонд Білла та Мелінди Гейтс оголосили конкурс по програмі «Бібліоміст» і Ольга Андоленко написала свій черговий проект «Організація нових бібліотечних послуг з використанням вільного доступу до Інтернету», який передбачав технічне обладнання і програмне забезпечення для шести сільських бібліотек району – всього 15 комп’ютерів.

- Ми виграли і цей грант першими в Сумській області. А тоді взялися за голову: що ж далі робити? Згідно з умовами, вони дають нам техніку, а ми повинні забезпечити її надійне зберігання, тепло, енергопостачання, відповідні меблі, євроремонт. Перед тим, як завозити обладнання, представник фонду проводить моніторинг приміщень бібліотек. А у нас в Хухрі бібліотека не опалюється взагалі, в Чернеччині постійно горіла електропроводка, в жодній – вікна і двері незагратовані. Грошей немає і взяти їх ніде. Аж тут кажуть, завтра їде перевірка.

- І як же вдалося викрутитися?

- Голови сільських рад дуже допомогли. В Сонячному на одне вікно решітку поставили, в Хухрі позичили УФО, добре натопили, штори і килим бібліотекарка з дому принесла. У Малій Павлівці грати десь з якогось непрацюючого кафе зняли. В Чернеччині теж звідкись поприносили решітки, і всі різнокаліберні, але ж були. Найскладніше вийшло в Груні. Немає і все! Та все ж і там вихід знайшли – позичили у одного підприємця і попідставляли попід вікна – начебто ще не встигли приварити. А одна решітка була вужчою за вікно, то ми її впоперек поставили, щоб не так помітно. Перевірку пережили благополучно, все позичене повернули. Але за два місяці, які залишилися до поставки оргтехніки все треба було зробити, як належить, уже без обману. І нам вдалося переконати сільських голів у необхідності мати доступ до Інтернету мешканцям села. Тепер у Малій Павлівці, Чернеччині, Сонячному, Груні, Комишах і Хухрі є свої, усім доступні пункти Інтернету.

Робота щодо залучення додаткових позабюджетних коштів триває постійно. І неможливо всього перелічити, адже Центральна районна бібліотечна система регулярно має нові надходження книг з Парламентської бібліотеки, з інших джерел фінансування.

Зараз на порядку денному в райдержадміністрації чомусь дуже гостро, майже на першому плані, стоїть питання про діяльність районної бібліотечної мережі. А мені пригадалося, як розповідала жителька Гнилиці пенсіонерка Галина Данилівна Цап: «Для мене будні – в роботі, яку завжди для себе знаходжу. А в неділю, коли гріх шити, в’язати і вишивати, читаю бібліотечні книжки. Бібліотекарка сама і приносить, знаючи мої смаки, бо взимку, коли багато снігу, уже за двір і не виходжу». Ще жодного разу, буваючи в селах району, не траплялося такого випадку, щоб у бібліотеці не було відвідувачів, на відміну від клубів, на яких висіли замки.

За що ж потрапила в немилість районного очільника Анатолія Коваля Ольга Андоленко? Його претензії, озвучені прилюдно, абсолютно безпідставні і такі, що характеризують його самого, як недалеку людину, не державну і не патріотичну. Кричати на жінку до бурякового почервоніння обличчя не є ознакою вихованості і культури державного службовця. А бібліотекар – людина інтелігентна, вона проти сили і влади не піде. Але невже не зрозуміло, що низький рівень освіченості і культури суспільства набагато страшніший за ковбасний дефіцит. І не треба ображати тих, хто реально працює на благо всіх верств населення, доносить духовний бальзам до всіх розчарованих, зневірених, озлоблених, збайдужілих, обділених у найголовнішому – в усвідомленні себе людиною. Саме бібліотекарі єдині протистоять зворотному процесу: перетворенню людини в свого доісторичного родича. А це завдання далеко не лише бібліотекаря, а всіх і кожного. Тож дайте можливість працювати тим, хто це вміє професійно, якісно, від усієї душі, тим, кого об’єднує одна притаманна риса, так до кінця не зрозуміла жодній системі влади, – ЕНТУЗІАЗМ!

Л.Меркульцева

 

 



Добавить комментарий

 

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: