Та, кому більше всіх треба

18 апреля 2013 | ЖИТТЯ РАЙОНУ | Нет комментариев |

Марія Примак Марія Примак – з тих людей, яким до всього є діло. «де яка безплатна робота, то я там буду обов’язково в перших рядах», – сміється з свого характеру жінка. Але так воно і є насправді, бо зазвичай ніхто не хоче обтяжувати себе громадськими обов’язками, не отримуючи взамін інколи навіть елементарної вдячності.

Марія Михайлівна тому і депутатом Рябинівської сільської ради стала, щоб бути подразником байдужого нічогонероблення. «І чого ти лізеш, куди тебе не просять?» – запитують її знайомі. Багатьом дивно, коли людина безкорисливо щось хоче зробити для оточуючих.

Скільки клопоту і даремних хвилювань доставила реконструкція вуличного освітлення в селі. Всім хочеться, щоб на стовпах лампочки світилися вночі, але аби це робилося як по щучому велінню. Розуміючи, що без докладання особистих зусиль нічого не зрушиться з місця, Марія взялася за справу.

Якщо мислити логічно, то хіба можна проігнорувати таку пропозицію. Є проект на 80 тисяч гривень, який фінансується Європейським Союзом та співфінансується Програмою розвитку Організації Об’єднаних Націй «місцевий розвиток, орієнтований на громаду». При умові, якщо обласна адміністрація та обласна рада дає на втілення проекту 7 тис. 721 грн., сільська рада – 69 тис. 493 грн., а населення, створивши громадську організацію, збере добровільних внесків у сумі 12 тис. 573 грн. – тобто 5% від грантових грошей. Це значить, що комусь потрібно йти від хати до хати і переконувати, що 50 гривень з двору – це цілком прийнятно і не затратно. І Марія Михайлівна пішла. Хто з розумінням ставився до пропозиції, хто зі скрипом розпрощався з грошима. А треба було ще писати статут громадської організації, проводити збори, вести роз’яснювальну роботу, реєструвати документи в районному відділі юстиції… Виготовили проект на вуличне освітлення, і в минулому році почали роботи. Спочатку ставили електричні опори і світильники на вулицях, де більше дворів здали грошей, і на даний момент більша половина села освітлена вночі.

- А біля мого двору немає лампочки, щоб люди не казали: біля себе зробила, а про нас забула, а знали, що справу я доведу до кінця, – говорить Марія Михайлівна. – І дивуються знову сусіди, що про себе в останню чергу думаю. Але для мене це питання дуже принципове.

Марія Примак на своєму кутку села постійно ініціює суботники по прибиранню території. Біля дитсадка колись так кущами заросло, що просто соромно стало проходити мимо. Взяла лопату, сокиру і пішла очищати від зарослі.

- Як підеш перший, тоді й інші підтягнуться потихеньку, – переконана депутатка.

Мені розповідали, як Марія Михайлівна допомагає і своїм виборцям. Недалеко від неї живе одна жіночка, любить випивати, не працює і не дуже до цього прагне.

- То вже її діло, як вона хоче жити, так і живе, але ж має доньку. Дитина дуже хороша, не в матір. Забрали її спочатку в інтернат, потім в минулому році поступила в Сумське профтехучилище. А це приїздить додому і плаче: в першому семестрі отримала стипендію, а в другому не дали. Дитина в їдальні миє посуд, аби щось поїсти, думала мати чимось допоможе, але і в неї – ні копійки, – клопочеться Марія Михайлівна і вирішує їхати в суми, звертатися і стукати в усі двері, аби допомогти дитині. Ніхто не сумнівається, що така жінка достукається до серця кожного.

А ще Марія Примак – відома в селі поетеса. Вона зайняла І місце у Великописарівському районному літературному конкурсі «Українська мова – це душа нації», нагороджена численними грамотами за активну участь у громадському житті. Разом з Марією Михайлівною ми побували у знаного земляка – Анатолія Стріляного. Але про це – в наступному номері.

Л.Меркульцева

 



Добавить комментарий

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: