Вісімдесят – це ще не вік

18 июля 2013 | ЖИТТЯ РАЙОНУ | Нет комментариев |

P1440537Вісімдесятирічна Ганна Іванівна Пономаренко зустрічає працівників редакції у власному дворі на Попелівщині Охтирського району. Сама родом з с.Катанське Великописарівського району. Хоча майже все життя прожила вона саме тут, все ж специфічного говору, властивому тим краям, не змогла позбутися.

- Вийшла заміж, прийшла жити в курінь. Не було ні тину, ні паркану, нічого, – розповідає баба Галя. – Все довелось будувати з чоловіком власними руками. Тоді працювали в колгоспі, брали позику, а рік чи два працювали безкоштовно, відпрацьовували. Так і побудували господарство.

Ганна Іванівна пропрацювала в колгоспі дояркою 33 роки, потім ще років п’ять полола буряки.

- Тут за лісом ферма здорова була. Всякого було під час роботи – і хорошого, і поганого. Коли трактором почали завозити корми, то трохи легше стало. А то і доїли, і годували все вручну. Було таке у сніг, чи дощ, вивернуть біля сараю корм, а ми ряднинами носимо. У 90-му році пішла на пенсію. Тепер ось руки покрутило, ноги повертіло. Здоров’я немає. Лікар сказав, щоб на сонці не сиділа, та нема за ким сидіть, треба працювати все одно,- розповідає Ганна Іванівна.

Ще у 1985 році Ганна Іванівна залишилась вдовою. Троє дітей зараз проживають окремо. Донька Ліда в Москві, син Микола у Харкові, а Іван – у Республіці Комі. Приїжджають по можливості провідати матір, допомогти. Коли ми були в селі, у баби Галі якраз гостювала онучка з правнучкою. Приїхали з Харкова відпочити на свіжому повітрі.

У дворі розташована саморобна плита з вмонтованим чаном, у ньому гріється вода. «Діти купаються», – пояснює бабуся.

- Найважче взимку. Бо маємо дрова заготовляти. Треба три пенсії зібрати, щоб вистачило на зиму. Необхідно ж не просто купити, а й найняти людей, щоб попиляли, порубали,. За двадцятку ніхто не піде. Повідомлення принесли ще у березні, а субсидії й досі немає. Я ж не піду добиваться. Коли вони її дадуть? Коли снігу по вуха буде? Зараз я б хоч трактор найняла, а по снігу хто поїде? – бідкається бабуся.

Ганна Іванівна соромиться, як дівчинка, коли її фотографуємо, а потім пригощає смачною, аж солодкою, холодною водою з власного колодязя.

 



Добавить комментарий

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: