Творчість наших читачів

6 сентября 2013 | КАРТИНА ТИЖНЯ | 4 коммент. |

«Люди не бачили «смаленого вовка», запаніли і розледащилися»

- Кажуть, що погано нині живеться? Ні, то люди не бачили, як кажуть «смаленого вовка», запаніли і розледащилися, – переконує нас охтирчанка Ганна Костянтинівна Дужак. Їй 71 рік, але оптимізму, працелюбності і гумору цій жінці не позичати. Якось зайшла до нас в редакцію, та як почала гуморески читати, то і ми всі, і наші відвідувачі насміялися доволі. Як виявилося, Галина Костянтинівна і свої гуморески та вірші пише, і багатьох інших авторів напам’ять знає.

- Як вчилась я в третьому класі та не вивчила вірша і получила двійку в щоденнику. Такого сорому набралась, та ще й мати ляпасів вдома надавала. Того величезного вірша я й досі пам’ятаю. З тих пір у мене така пам’ять, що вірші і гуморески, притчи та бувальщини можу цілий день без зупинки розказувати. Така у мене вдача, що сміюся та й усе, а що в мене на душі – ніхто не знає. Та й навіщо людям чужі проблеми, коли своїх вистачає. А як посміємося разом, то вже зовсім настрій інший, легше стає, – і дійсно, поряд з нею відчуваєш себе безтурботною і веселою людиною. Хоча життя у цієї жінки було зовсім не легким.

Долю не вибирають

Розповідь Г.К.Дужак про своє життя

Народилася я у 1942 році на хуторі в селі Пологи. Нас було четверо дітей, батько повернувся з війни інвалідом, мати для мене хоч і була нерідною, та все ж не ображала, нічим не відрізняла від інших дітей. Закінчила я Пологівську семирічку та й пішла працювати. Хоч і заморювалися так, що з ніг падали, а що то молодість – трохи відпочинеш, і в клуб на кіно. Три кілометри туди й назад не заважали, бо вже щось схоже на перше кохання народжувалось. Саме Микола з армії прийшов, то наче тягло нас одне до одного. А мені є тільки шістнадцять рочків, батьки не дуже гуляти пускали. То незабаром Микола поїхав на заробітки.

А я працювала на фермі, доїла вручну групу корів. Було, йду на роботу в гумових чоботях, бо іншого взуття не було, а в них одна устілка, нічим і обмотати ноги. А устілки довелося потягати лантухів з кормами для корів! Чого ж тепер дивуватися, що ноги болять і хребет розтягнений…

Бідова в молодості була, хватка до роботи, то в мене й виходило заробити премію, яку тоді видавали молоком. Бувало, і по кілька 40-літрових бідонів. Тоді я брала конячку з підводою і возила в Охтирку на базар, а ще, так як і зараз, – попід дворами. Були у мене і постійні клієнти, бо я ж пошуткую з кожним, розвеселю. Особливо спілкувалася з однією жіночкою з вулиці Тургенєва, а потім її син по молоко став виходити. Як згодом з’ясувалося, його мати каже: «Іване, так мені та дівчина в очі кинулась, ти б придивився до неї». Отож він і послухав матір, що й заміж мене взяв. Народилося у нас три синочки. Хороший був чоловік, та сталася трагедія: коли він їхав у гості до своїх родичів у Олесь, по дорозі пограбували його і скинули з поїзда. Це трапилося у 1974 році. На той час старшому сину виповнилося 11-ть, середньому – 8, а молодшому – 2,5 роки.

Кажуть люди, що від своєї долі не заховаєшся. Маючи за плечима великий життєвий досвід скажу вам, що це так і є. Бо знову зустрілися ми з першою любов’ю – з Іваном. Я – вдова, він – розлучений. Зійшлися, офіційно зареєстрували шлюб і невдовзі народився у нас ще синочок. Прожили разом 16 років і знову я залишилася вдовою. Зараз живемо разом з молодшим сином, двоє синів живуть окремо, а ще один помер три роки тому.

Без діла ніколи не сиджу. З ранньої весни до пізньої осені пораюсь на двох городах, бо у мене невеличка присадибна грядка, а ще добавка як колишній колгоспниці. Вже й спина не розгинається, а я все працюю. Кажуть мені, мовляв, скільки можна робити, можна вже й відпочити. Тоді я їм у відповідь: а з чим же я на базар їздити буду? Це ж я нарву укропу, петрушки, різних зелених салатів, морквочки, бурячків, всякої городини – та й на базар. Поміж людьми веселіше, і копійка якась до пенсії не зайва. Головне – не треба ніколи опускати руки і довго сумувати. Щось заболіло, грець його бери, іди розкажи анекдота сусідці, посмійтеся разом, то воно й минеться. А до життя треба ставитися з повагою і розумінням, бо що Бог дає, так і буде, долю свою не обдуриш.

Хочу вам розказати таку бувальщину.

Народила в одному селі жінка сина. І сниться їй сон, начебто хтось їй каже, що дитина, як виросте, стане вбивцею свого батька. Так її гнітила ця думка, що вона перестала їсти і пити, змарніла. Аж чоловік почав допитуватись, у чому річ. Не витримала, і розповіла йому про сон, який не давав їй спокою. Ставало їй дедалі гірше і чоловік вирішив позбутися сина. Сплів з лози колиску, вдягнув тепленько дитину, та й пустив колиску з сином по течії річки. Як ви думаєте, звідки беруться сюжети для кіно? Тільки з життя, бо іноді трапляється й таке.

Дитину в колисці побачили рибалки і витягли на берег. У трьох із них були свої діти, а у одного ні. Тож вирішили, що йому хлоп’я забирати. Принесли до нього додому і вмовили його жінку матір’ю дитині стати. Так вони прожили, аж доки хлопець виріс і вирішив перед армією підзаробитися. Пішов у сусіднє село та й найнявся сторожувати пасіку. Господар і рушницю йому дав, та серед ночі вирішив перевірити, як наймит сторожує, чи не спить? Підходить до пасіки тихенько, та якась гілочка як трісне під ногами. Хлопець гукає грізно: стій, стріляти буду. А чоловік знову йде. Тут пролунав постріл, господар впав, як підкошений. Коли міліція почала з’ясовувати, що до чого, хто такий і звідки, так і стало таємне явним: син вбив рідного батька, хоч як той старався позбутися його.

А ось інша історія.

Жили в одному селі по-сусідству хлопець і дівчина, та й покохали один одного, обіцяли зберігати вірність, поки він прийде з армії. Рік за роком пролетіли швидко. Аж трапилося нещастя. У хаті де жила дівчина з батьками, топили дровами і якось забули відчинити на ніч заслінку. Ті, хто спав на підлозі, вижили, а дівчина спала на печі, то вчаділа. Поховали її пишно, вбрали у весільну сукню.

А хлопець якраз прибув на станцію з армії. Поспішає додому, скучив за ріднею та коханою. Щоб скоротити шлях, пішов навпростець, дорогою через кладовище. Аж тут дивиться, троє гробокопачів свіжу могилу розкопують. І вони його побачили та й під страхом смерті примусили його копти. Ось і кришка труни з-під землі появилась. «Бери лома, відчиняй!» – примусили бандюки. Нічого робити, підважити кришку, тільки цвяхи чвиркнули. І тут мертва дівчини зітхнула, розплющила очі і сіла в труні. Гробокопачів наче вітром здуло. А хлопець з дівчиною вибралися з ями та й пішли додому. Дивляться у віконце – лампадки засвідчені, столи накриті, то поминають дівчину. Заховалася вона у сараї, а парубок зайшов до хати, та не зумів пояснити, що їхня донька ожила. Коли мати побачила свою воскреслу дитину, її серце не витримало.

Ось так, трапляється, доля повертається до людини, даруючи їй того горе, то радість, то відчай, то надію. Тож хочу порадити всім читачам газети ніколи не втрачати віру в себе, в свої сили, надіятись тільки на краще, поганого не боятися і любити життя, яким воно є.

Записала Л.Меркульцева

На воротах біля церкви
Підобгавши ноги,
Сидить п’яний у калюжі
Та й молиться Богу.
Святий Боже, святий крепкий
І ти, свята горілко,
І за що ж ти мене Боже
Так караєш гірко?
Кожен день я п’ю та п’ю,
Ніде не працюю.
Я ж буфети не минаю,
Й дома не ночую.

І ти, Боже, і я, Боже,
Обоє ми мужчини,
Чи не скажеш мені, Боже,
У чому ж причина?
Бог йому ось що сказав:
Був би ти людина
Не валявся б у калюжі,
Як ота свинина.
Так поможи мені, Боже
Вийти з цього Аду.
Або дай, Боже, мені чарку
То я тут ще й ляжу.

 



Комментарии (4)

 

  1. Stels пишет:

    Бабушка не плачется на свою жизнь, юмор ей помогает преодолевать трудности. В своем большинстве, ахтырчане только брюзжат, а вот пошутить – слабо. Молодец бабушка Галина.

  2. Мирная пишет:

    Вот это чувство юмора! Такие простые, но настоящие истины. “І ти, Боже, і я, Боже, Обоє ми мужчини…” Редкий талант – никого не обвиняя, описать жизнь, как она есть, чтобы было интересно и хотелось слушать. Дай Бог, Вам здоровья и долгих лет жизни, бабушка Галя.

  3. Неля пишет:

    молодець жіночка. В наш час молоді люди не мають такої памяті. Дай Бог вам здоровья ще на довгі роки!!!!

  4. Оксана пишет:

    Прикольная бабулька! Это ж надо такую память иметь!

Добавить комментарий

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: