«Патріальхальний гетьманець» Охтирщини

31 октября 2013 | ІСТОРІЯ | Нет комментариев | №44(918)

щоголевСеред зелених левад і розкішної рослинності, оперезане славнозвісною Ворсклою, розкинулось містечко Охтирка на Харківщині (тепер Сумщина). Одноповерхові будинки і прості селянські хати, які потопають у садках, нагадують своєрідний острівець, що якимось чином зберігся зі старосвітських часів. Єдиними архітектурними спорудами цієї місцевості були церкви. Саме так описують в довідниках історики нашу Охтирку.

У такому мальовничому куточку України народився 5 листопада 1823 року відомий поет, наш земляк Яків Щоголів (проте в автобіографічному листі до М. Петрова від 14 травня 1883 року поет зазначив, що «він живе на світі з 1824». Протягом багатьох десятиліть ця дата називалася й істориками літератури. Лише у наш час дослідник Л. Стеценко розшукав у архіві копію з метричного свідоцтва Щоголева, що й дало змогу точно встановити рік , місяць та число його народження.

Іван Петрович та Олександра Петрівна, батьки поета, як і більшість охтирців, жили тихим узвичаєним життям з дотриманням релігійних і народних звичаїв. Дід був попом. Родина жила у скромних достатках. Батько мав власний дерев’яний будиночок і десять десятин землі, був дрібним урядовцем, але по службі просунувся невисоко. Хлопчик, як і інші діти в сім’ї, виховувався під наглядом матері у старих традиціях. Та й в подальшому житті всі «нові віяння» зустрічав вороже. Сам жартома називав себе «патріархальним гетьманцем».

Малий Яшко любив босоніж простувати до березового гаю, де була батькова пасіка, до млина або до охтирських озер, де можна було полохати різноманітне дике птаство, що зліталося сюди. Казковою здавалася йому ночівля під відкритим небом під час косовиці. Хлопчик любив бігати до Ворскли ловити рибу, радів зустрічам з мисливцями. А довгими зимовими вечорами біля пічки слухав диво-казки своєї милої і доброї няні. Вона жила в Щоголевих майже сорок років, аж до самої смерті, і часто потішала хлопчика своїми розповідями «про Івашечка, про відьму, про пекло і про рай».

Коли Яків підріс, він часто забирався на гору за чотири версти від Охтирки, яка манила його своєю таємничістю. На ній збереглися залишки старовинного монастиря часів сивої давнини. У ці мандри хлопець вирушав з улюбленими творами Вальтера Скотта, які перечитував по двадцять разів. Як свідчать документи, під час навчання в гімназії і в університеті «поведінки був відмінно доброї».

У 1832-1835 роках Яків учився у трикласному повітовому училищі в рідному місті, потім вступив до Першої харківської гімназії. Саме там він захопився художньою літературою, читав твори В. Скотта, М. Гоголя.

Уже під час гімназійного навчання у Харкові він помістив в альманаху «Молодик» (1843-1844) свої перші вірші. Але сувора оцінка російського критика Віссаріона Бєлінського була причиною того, що Щоголів спалив інші, не друковані ще твори й замовк на тривалий час. Під час університетських студій Яків Щоголів зблизився із професорами Метлинським, Срезневським й Костомаровим, і вони мали великий вплив на його світогляд. Під впливом Метлинського, що розбудив у нього тугу за минулим України, почав поет писати знову. Ці нові поезії з’явилися в Кулішевій «Хаті» (1860).

Після закінчення університету Яків Щоголів вступив на державну службу в канцелярії губернатора, але згодом залишив її і проживав у тісному родинному колі, далеко від світового гомону. Багато уваги приділяв сім’ї, дбав про виховання дітей, які тонко розуміли поезію, заохочували батька до творчості.

Немало схвильованих поетичних рядків присвятив Яків Іванович Щоголев краєвидам рідної Охтирки.

Кришталеве Ворскло, лугами повите,
Одвіку зеленими горами вкрите,
Найкращая стьожка Дніпра,
І ти, моє поле, могилами зрите,
Де спить наша слава стара!

Так оспівував поет Охтирщину, вкладаючи у рядки вірша всю свою любов до «пишної родини».

В юні роки поета, мандруючи по Україні з метою вивчення памяток старовини, відомий вчений І. Срезневський побував у багатьох різних місцевостях, але жодна з них не викликала такого враження як та, де народився Щоголів. «Ой матусю! – писав він у липні 1839 року. – Як чудово жити в Охтирці!… І як всюди тихо. Місто і село! Неодмінно треба нам поїхати в Охтирку разом з вами. Краєвиди на всі боки простягаються далеко і розкішно гарні».

Вже й схилі літ Щоголев раз по раз похвалявся, що він – «патріальний гетьманець», котрий і в своїй поезії зостається вірним «охтирцем».

Багато уваги поет приділяв сім’ї, дбав про виховання дітей. Уся його сім’я була музичною. Товаришував він з М. Костомаровим, Д. Яворницьким. У житті Яків Іванович зазнав чимало горя. Він поховав дочку і сина, на старості літ сам багато хворів. Останні роки життя провів у Харкові.

Звістка про смерть Щоголева не вразила громадськість Хар­кова. Це було, мабуть, випадковістю, що сонячного весняного дня, у день похорону поета, на вітринах книжкових магазинів з’явилася збірка його віршів у веселій зеленій обкладинці. «Слобожанщина» (а перша його збірка називалася «Ворскла») проводжала свого автора в останню путь.

 



Добавить комментарий

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: