Акушерка на чотири села

1 ноября 2013 | ЖИТТЯ РАЙОНУ | 4 коммент. | №44(918)

Є.Т. СміликУ ці дні відсвяткувала своє 93-річчя жителька села Комиші Євгенія Трохимівна Смілик. З її іменем пов’язана ціла епоха в історії сіл Комиші, Перелуг, Мала Павлівка, Качанівка, Комсомольське та Пірки, що на Полтавщині. Її знають і пам’ятають як людину, в якій об’єдналися високий професіоналізм і життєва мудрість.

Родом з Білопілля, де ще дівчиною закінчила в 1939 році медичне училище, Женя Трохимівна (так називають її і по сьогодні) приїхала за направленням в Пірки акушеркою.

Активна, грамотна і цілеспрямована, вона організувала в селі колгоспний пологовий будинок і, як згадує, були ночі, що й по дванадцять пологів приймала. Згодом довелося ще й дитсадок організувати, переконала в необхідності цього керівництво місцевого колгоспу. Тоді не було декретних відпусток для породіль: тільки но дитина з’явилася на світ, а вже через місяць треба виходити на роботу. Невдовзі за свою небайдужість і вміння добиватися користі для громади Женя здобула немалого авторитету, що на неї звернув увагу молодий директор сільської школи Павло Петрович Смілик.

Незабаром вони побралися і переїхали жити в Комиші, де чоловіка призначили знову ж таки директором школи. У подружжя першою народилася донечка Валюша, та невдовзі померла від менінгіту, який тоді ще не лікувався.

Подружжя Сміликів у далекій молодості

Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Павла Петровича на фронт не взяли за станом здоров’я і евакуювали в Саратовську область. Спочатку працював на різних роботах, згодом взяли в школу викладати фізику і математику, хоча за фахом був історик. А Женя Трохимівна знову приймала пологи, а після роботи йшла в сусідній госпіталь та допомагала лікувати поранених.

На Саратовщині народився син Вітя, тож коли закінчилася війна в Комиші приїхали вже втрьох. Поховали сина, коли йому виповнилося 25 років. «Відмінником був, моряком, потім поїхав в Томськ учитися на радіоелектроніка, та там і згинув від чиєїсь злої руки», – втирає сльозу Женя Трохимівна.

Так сталося, що і чоловік помер ще молодим і жінці довелося самотужки виховувати і піднімати двох доньок Раю і Віру. Старша пішла по стопам матері, стала акушеркою, проте більшу частину свого трудового життя пропрацювала в Москві старшою медсестрою радіологічного відділення відомої клініки.

Молодша Віра живе в Харкові, де разом з донькою утримують салон краси. Не дивлячись на глибоку старість, Женю Трохимівну ніхто не називає бабою. Працювала вона акушеркою на чотири села з далекого 45-го після виходу на пенсію ще до років. І по сьогодні має ясний розум і добру пам’ять.

- Через свій характер нерідко доводилося потерпати від головних лікарів, які часто мінялися в Комишанській лікарні. Бо мені ж скрізь потрібно було ніс свій встромити.

Бували такі п’яниці, що просили спирту, який у мене був у підзвітності, хоч на язик капнути. Лікаря Танцюру пам’ятаю, той аж хотів мене через це перевести в конюхи. А я не довго думаючи, кажу, що піду в район жалітися. Поки від лікарні до магазину дійшла, як біжать за мною, щоб поверталась, ніхто мене більше не торгатиме.

Зате потім, коли Танцюрина дружина завагітніла, він не повіз її в Охтирку народжувати. Казав, ніхто краще від Жені Трохимівни пологи не прийме. Ще й одіяло мені потім подарував.

Найкраще працювалося з головним лікарем Марією Василівною Церетелі. Тоді я вже на пенсію пішла, а вона стрічає й просить: проробіть ще трішки, ви ж моя палочка-виручалочка. То й робила поки ноги носили. А вона виїхала з Комишів, тепер заслужений лікар України. Я не хвалюся, але

у мене за всі більш як 50 років роботи акушеркою жодна дитина не померла, ні одна вагітна не постраждала, бо я для них була як часовий.

Ще встигала і громадською роботою займатися, весь час обирали мене то депутатом сільської ради, то районної, – розповідає нам Женя Трохимівна у своєму невеличкому будиночку.

Старенька вже не встає з ліжка, тільки сидить. Як тільки вона відчула безсилля, з Москви приїхала донька Рая, пішла на пенсію, щоб доглядати за матір’ю. В будинку є газове опалення, ванна з бойлером, тож обидві вже немолоді жінки дають собі якось раду. Але в дворі видно повний занепад: хтось познімав двері з сараю та хвірточки з паркану, зовсім розвалились ворота, двір заріс бур’янами. В той день, коли ми завітали до Жені Трохимівни, на подвір’ї порядкували працівники ПСП «Комишанське». Це голова сільської ради Олександр ПИХТІН, побачивши таке скрутне становище, звернувся з проханням про допомогу до Володимира Зубка. Тож до 93-го дня народження у Жені Трохимівни буде наведено лад на подвір’ї.

Разом з Олександром Михайловичем та сусідкою Нінель Олексіївною Зіньківською ми спілкувалися з найстаршою жінкою села Комиші. А коли дійшла черга до фотографування, вона видала: «Не хочу в синій хустці зніматися, бо лице чорне буде, мені біленьку подайте, щоб чепурніше було».

Ось, навіть в такій ситуації жінка залишається жінкою. Хочеться побажати їй людської вдячності і тепла, які вона заслужила чесною працею і відданим служінням своїм односельчанам.

 



Комментарии (4)

 

  1. Злючка пишет:

    Как приятно было читать этот материал. Такой светлый и добрый. Желаю здоровья Жене Трофимовне и ее дочери. Такие люди, передают свое бескористие и любовь следующим поколениям. Поэтому, просьба к редакции, почаще писать такие материалы, повествующие о настоящих скромных тружениках.

  2. Нина пишет:

    Это и пример нынешней молодежи (я поддерживаю Вас Тереза), которая хочет от жизни все сразу и прямо сейчас. Это похвально что хотят, но для этого нужно работать, действительно работать, а не выращивать свои амбиции

  3. Tereza пишет:

    у мене за всі більш як 50 років роботи акушеркою жодна дитина не померла, ні одна вагітна не постраждала, бо я для них була як часовий.

    А где же сейчас такие преданные своей профессии представители – врачи, медсестры, учителя, токари, слесари, строители? Продались за 30 сребренников? Наверняка, каждый из нас помнит из своего советского прошлого таких людей. Прошу редакцию газеты разыскивать таких людей сейчас и писать об этих редких личностях много и интересно. Ведь это вымирающий вид. Или уже вымерший?

  4. Елена пишет:

    Акушерка от бога, так говорили раньше да и сейчас так говорят. Хорошая статья, много доброты и душевности.

Добавить комментарий

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: