1 грудня – сторіччя Платона Воронька

1 декабря 2013 | ІСТОРІЯ | Нет комментариев | №48(922)

Платон Воронько

ПОЕТ, ПАРТИЗАН, ПАТРІОТ

Платон Микитович Воронько народився 1 грудня 1913 року в селі Чернеччина у сільській родині. Хлібороби, ковалі і кобзарі (дід поета Василь Воронько, був мандрівним ліриком), складали коріння того доброго і надійного роду.

Молодість

Супроводжувала долю пісня. Її заводив сліпий дідусь, який на зимову холоднечу повертався додому і під ліричну кобзу співав козацькі думи або ним же придумані пісні із страшними сюжетами. А ще співала мама поета, Марфа Іванівна. Вона була ніжною, сором’язливою і постійно сумовитою жінкою. Природа нагородила її винятковим голосом. Зимовими вечорами, сидячи за прядкою чи ткацьким верстатом, вона співала тихо и сумно, ніби в піснях розмовляла сама з собою. Рядкам про батька Платона відведу місце далі.

По закінченні семирічки в Охтирському дитмістечку, а саме там юнак опробовує своє поетичне перо, юний поет у 1929-32 рр. вчиться у Харківському автошляховому технікумі. Вісімнадцятирічним він добровільно за комсомольською путівкою від’їжджає на будови далекого Таджикистану, працює на Вахштуді, в Ходженті. У 1935 році призивається до армії. Пізнавав воєнне ремесло Платон не на навчальному полігоні, а в Каракумах, де ще блукали басмацькі зграї. То ж довелося зі справжньою зброєю, зі справжнім ворогом зустрічатися вічна-віч.

Демобілізувавшись, повертається на рідну землю, викладає мову і літературу в Хухрянській середній школі. Поезія полонить душу Платону і в 1938 році він стає студентом Московського літературного інституту ім.О.М.Горького. Та війна з фінами порушує плани. Разом з однокурсниками добровольцем вирушає на фронт у складі 12-го легколижного батальйону. Цього разу небезпека чатувала не лише фронтально, а й з-поза спини. Платон Воронько як політрук диверсійної розвідки побував у ворожому тилу. Війна наклала свій відбиток на характер. В аудиторії літінституту він повернувся змужнілим, суворішим, дещо вибірковим у ставленні до однокурсників.

Життєвий досвід переплівся з поетичним. З’являються вірші, які вже виділяються художніми якостями і претендують на друк. Максим Рильський, з яким встиг Воронько потоваришувати, заохочував його до друку, та поет все відшліфовував свої вірші. Мріяв, щоб зустріч з читачем вдалася гідною.

У життя і в плани поета знову вривається війна. Він не стоїть осторонь подій, не шукає собі прихистку, а з першого ж дня йде добровільно на оборонні рубежі столиці.

Командир взводу московського винищувального батальйону, він згодом стає інструктором підривників при партизанській школі.

Аби не загубилося жодне слово, через яке проглядається доля поета та історія нашої Охтирщини, процитую спогад Сидора Артемовича Ковпака:

П.М.Воронько у розвідці«На початку травня 1943 р. Платон влився у з’єднання партизанських загонів Сумщини. Ми тоді знаходились у міжріччі Дніпра та Прип’яті. Йшли останні дні підготовки до Карпатського рейду. На нашому партизанському аеродромі до світанку не гасли сигнальні вогнища. Літаки перекидували ящики з автоматами, снарядами, вибухівкою. На одному з таких літаків прилетів Воронько – інструктор московської партизанської школи підривників.

З кожним новачком загону я мав познайомитись особисто.

«Розповідай про себе» – кажу.

- Що розповідати? – Все, що на правду схоже. Кожен партизан при розповіді хвилювався. Розуміє, на що йде і хоче залишитися в чиїсь пам’яті на все життя.

- Почну з того, каже Платон, – що ми з вами, товаришу генерал, земляки. Я родом з Чернеччини, а ви з Котельви – наші села сусіди. Та і батька мого ви, мабуть, знаєте, Микиту Воронька. Він був знаним ковалем, майстром лагодити зброю. І ви, коли партизанили на Охтирщині в громадянську війну, видно не раз з ним «лікували» старі кулемети. Я виховувався в Охтирському дитячому містечку, де ви також бували. В 1932 році, після закінчення Харківського автодорожнього технікуму за комсомольською путівкою поїхав до Таджикистану. Там я вчився будувати дороги і мости. Там же навчився стріляти по ворогу в боях з басмачами. На будівництві Вахшського каналу старими снарядами підривав гори. З групою топографів пройшов по Вахшу до Пальміру, при цьому наносив на папір місцевість. Служив в армії в гірсько-стрілецькому полку.

- Практика підходяща. Та все це пов’язано з горами, а тут ліси, болота.

- Ліси і болота мені знайомі . В війну з білофінами я був у добровільному лижному батальйоні як розвідник і підривник. Капітан Воронько був призначений командиром групи мінерів. Під час коротких перепочинків партизани наспівували пісень, які складав Платон. Партизанське з’єднання Ковпака проходило областями Західної України, де ще не було партизанських загонів і до населення рідко доходило слово правди з Великої землі. Ковпаківці розповсюджували листівки, проводили бесіди. Воронько склав віршовану листівку. Підходячи до Карпат Ковпак з Рудневим вирішили доручити написати похідну пісню на добре відомий народний мотив. Платон склав таку пісню на народний мотив «За світ встали козаченьки». Її розмножили і передали баяністам. Та розпочались важкі нерівні бої з угрупуваннями військ ворога, які виділив Гімлер за дорученням Гітлера для оточення і знищення з’єднання. Йшли дні і ночі безперервних боїв. Платон підпалював нафтові вежі Прикарпаття, підривав мости. Сам з цього приводу страшенно переживав. Йому боліло знищувати те, що створювалось впродовж століть.

5 серпня 1943 року був важкий бій за Десятин. Треба було розірвати тісне кільце оточення. Загинув комісар Руднєв. В одному з боїв пропав начальник штабу Базима, у нього залишилася остання карта. Я призначив начальником штабу капітана Воронька і попередив, що доведеться вести групу без карти. На що Платон відповів: «Нічого, карту намалюємо». І дійсно, за допомогою чабанів, які добре знали місцевість, оперуючи єдиним компасом, він склав доволі точну карту на багато переходів вперед. У січні 1944 року комбат Воронько був тяжко поранений за місто Сталін. Двадцять два дні його везли з глибокого тилу через фронт у звільнений Київ. Довгі місяці йшла боротьба між життям і смертю. Одужуючи в партизанському шпиталі, Платон відновив у пам’яті пісні Карпатського рейду, які побачили світ окремою збіркою під назвою «Карпатський рейд». Це була перша книга молодого поета Платона Воронька, яка відразу ж принесла йому визнання, а допомогли це зробити літературний критик Степан Крижанівський. Максим Рильський благословив її в життя. У вірші «В партизанах» (1949 рік) П.Воронько написав так:

«З центрального штабу Моніко Зісом, А далі швидким літаком. Ми сіли в Поліссі під спаленим лісом, А потім, окуті вогнем і залізом, ішли до Карпат з Ковпаком.»

Повоєнні роки

У міському краєзнавчому музеї у експозиційному залі «Наш край в роки війни» представлені унікальні експонати – фото. На першому: Платон воронько німецькому кітелі. І власноручний підпис: «розвідник партизанського з’єднання С.А.Ковпака. Хутір Конотоп. 1943 рік. Осінь». А на другому – Воронько вже представлений як керівник групи мінерів-підривників. По війні Платон Микитович Воронько працює на літературній ниві, завідує відділом у журналі «Дніпро». Він – відповідальний секретар комісії по роботі з молодими авторами, заступник голови правління спілки письменників України, перший заступник голови правління Спілки письменників України, перший заступник голови правління, голова творчого об’єднання поетів Київської письменницької організації. Автор понад шестидясяти поетичних збірок для дорослих і дітей. Патріот, громадський діяч, Платон Микитович Воронько був на передовій лінії життя. Він обирався депутатом Верховної Ради УРСР – Х-ХІ скликання. Його творчий доробок здобув Державну премію СРСР, Державну премію УРСР ім.Т.Г.Шевченка, республіканську комсомольську премію ім. М.Островського, літературну премію ім. Лесі Українки, Лауреат Сталінської премії третього ступеня за збірники віршів «Доброго ранку», «Славен мир».

Високо оцінена творча і громадська діяльність Платона Микитовича. Він нагороджений орденом Леніна, орденом Червоного Прапора, Вітчизняної війни І і ІІ ступеня, медалями, Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Воронько відзначений нагородами Болгарії і Польщі. З його легкого пера заговорили до нас українською мовою поети цих держав. Красу української поезії дарував у щедрий спадок братнім народам. Так, зокрема, побачив світ болгарською мовою «Кобзар» Т.Г.Шевченка. Його творами зачитувались росіяни. В 1960 році у Москві проходила декада української літератури і мистецтва. Платон Микитович Воронько так пише – цитую мовою оригіналу: «Передусім я повезу до Москви найкращі почуття дружби в моєму серці і в моїх віршах. До декади вийшло кілька книг моїх віршів на Україні, в Москві і в Ленінграді. Це збірник «Через гони літ», виданий Держлітвидавом УРСР, збірник «Мирний неспокій» видавництво «Радянський письменник», «Коли виростають крила», видавництво «Диви дав УРСР». У Ленінградській філії «Совєтського писателя» вийшла книга «Щедрая земля», у Держлітвидаві – збірник «Стихи и поэмы», в «Молодій гвардії» – твори присвячені Болгарії, зібрані в книзі «Дорогие друзья». Також стає відомим, що з 14 по 16 червня 1952 року поет перебуває на батьківщині рядом з Остапом Вишнею.

У 1961 році Платон Воронько надіслав землякам свої вірші, які були надруковані в газеті 16 квітня. А в листопаді 1963 року на відзначення свого 50 річчя він приїздив на батьківщину з композитором Сергієм Давидовичем Козаком.

Від автора:

Платон Воронько з Остапом Вишнею в Охтирському музеїПриємно усвідомлювати, що П.Воронько бував у краєзнавчому музеї. Подаровані ним книги з щирими дарчими надписами свідчать, що і він сам пережив приємні хвилини, що земля охтирська, як і земляки для нього дорогі. Залишилися свідки тих подій – фото з фондів музею, та добра пам’ять, яку обіцяємо тобі, Платоне, зберегти. А ще вірші. Вони прекрасні за поетичним звучанням, з них можна черпати знання з історії рідного краю, вчитися життєвій мудрості, і читати, і читати твори Платона Воронька аби об’ємно відчути життя.

У 1988 році поет відійшов за межу вічності.

15 жовтня 2010 року скульптор з Тростянця О.О.Штанов та охтирський архітектор Г.Г.Комісаров за сприяння благодійників, представили землякам витвір своїх рук – погруддя поета, яке встановлено на батьківщині в селі Чернеччині.

Л. Міщенко , старший науковий працівник краєзнавчого музею.

 



Добавить комментарий

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: