Вимушена благодійність. Погляд батьків

14 февраля 2014 | АКТУАЛЬНА ТЕМА | 4 коммент. | №7(933)

moneyЗараз дуже модно вживати слово фандрайзинг (з англійської fund — кошти, фінансування, raise— піднімати, добувати, збирати). Простими словами це значить випрошування грошей, але так, щоб спонсор думав, що він сам хоче дати тобі ці гроші. В школах фандрайзинг міцно пустив корені, але, на жаль, основними донорами в цьому процесі виявляються батьки. І хоча вчителі власноруч не збирають коштів, руками загребущими і очима завидющими слугують члени батьківського комітету. Зазвичай це активні мами й тата, які намагаються не просто допомагати школі в її функціонуванні, а й, як свідчать факти, пропонують купувати речі, без яких запросто можна було б обійтись.

В минулому номері газети ми опублікували думку директорів з приводу фінансування навчального і позанавчального процесу батьками. При опитуванні батьків виникли деякі складнощі. Говорити правду люди погоджуються, однак назвати ім’я чи прізвище, а тим паче сфотографуватися не наважуються, оскільки бояться помсти з боку педагогів.

Досить часто доводилось чути фразу, мовляв, моїй дитині ще навчатись у школі, тому нічого не скажу. Або ось закінчить школу, тоді розкажу. Тому даємо думку батьків зі зміненими іменами та прізвищами і без фотографій, хоча це й суперечить правилам нашої газети, але інтереси людей вважаємо у даному випадку важливішими.

Марина Луценко:

- Серед батьків є занадто ініціативні, які стрибають вище голови, наче їм більше всіх треба. Саме вони входять до складу батьківського комітету і пропонують, що купувати для класу чи школи. Іноді це виходить за рамки розумного. Я не знаю, чим вони керуються, можливо вчителі ставлять дітям завищенні оцінки. Вони завжди в курсі, що потрібно вчителю, що їй подарувати, чи придбати для класу. До батьків не завжди доводиться те, що купується. Ми здаємо гроші на подарунки вчителю на день народження, на день вчителя і т.д., а що саме дарується, якось ніколи навіть не цікавилась. Я навіть припинила відвідувати батьківські збори, бо як не піди, там обговорюють лише поведінку і по скільки треба здати грошей.

Про успішність мова взагалі не йде. Я розумію, що якщо в класі є годинник і в ньому сіла батарейка, чи немає крейди або відра, то вчитель не повинен купувати за свої гроші, але якщо, наприклад, на випускний захотіли і голубів і якісь дзвіночки…Нащо воно потрібно? А яка користь мені від ламбрекенів? Моя дитина, що розумніша стане, чи в неї з’явиться естетичний смак? Міняють штори кожні 2-3 роки. Хіба це не марнотратство? Ще в нас був випадок, батьки придбали пластикове вікно для класу, потім коли почали дітей ділити за профілями, перейшли до інших класів і знову довелось ставити пластикові вікна. Коли навчалась моя донька, в них у класі була мультимедійна дошка. На уроки вони постійно готували презентації, завдяки цьому вона вміє прекрасно робити презентації і я задоволена, що батьки допомогли придбати цю техніку.

Оксана Іванова:

- У нашій школі на зборах вирішувалось, що необхідно придбати і який ремонт варто зробити. Якщо робився якийсь капітальний ремонт, заміна вікон чи дверей, то на рік виходило десь 500 гривень, якщо просто на косметичний, то, звичайно, менше. Здавали на ремонт спортзали, на передплату газет та журналів. Щомісяця здавали по 30 гривень на ремонт школи, по 10 грн. на потреби школи, по 5 – на потреби класу. Ще додатково на охорону. На день народження класному керівнику складались по 50 гривень, що дарували, нам ніхто не звітував.

Олена Петрова:

- У нас дуже дружній клас і ніколи не було проблем із збиранням коштів. Кожен з батьків розуміє, що без нашої допомоги нашим же дітям буде гірше, тому протягом двох днів всі здають необхідну суму. У нас заведено так, щоб не збирати по п’ять-десять гривень на якусь дрібницю, ми здаємо по 100 гривень і потім ці кошти йдуть на придбання всього необхідного. Ми зробили ремонт у класі, купили нові меблі, мультимедійну дошку. Хоча був випадок, коли робили в школі туалет, один чоловік не хотів здавати гроші, не зважаючи на те, що був далеко не бідний. Він сказав: «Я гроші здавати не буду, а моя дитина буде ходити в новий туалет!». І примусити здати гроші його ніхто не зміг. На мою думку, якщо держава не може забезпечити нормальні умови для дітей, то треба про це подбати батькам. Я б ще доплачувала учителям за те, що вони терплять наших не завжди слухняних дітей.

Григорій Конвісар:

- Я принципово жодного разу не здавав на потреби для школи, сказав не буду здавати, значить не буду. Вважаю, що держава повинна виділяти кошти на учбові заклади. Всі інші батьки здають по 20 гривень щомісяця. На ремонт в класі в 2013 році здавали по 300 гривень: міняли лінолеум, шпалери переклеювали, стелю білили. Тут я здав теж, бо розумію, що це я роблю для своєї дитини, і їй навчатися у відремонтованому класі. Донька добре навчається, і одна з найкращих, хто знає іноземну мову. Але не так давно класний керівник на зборах привселюдно заявила, що начебто моїй дитині треба піддягнути знання, і походити саме до неї на індивідуальні заняття. Я довго не думаючи привселюдно розповів все, що про неї думаю. З тих пір до дитини ніхто не чіпляється, і оцінки не стали гірші.

Тетяна Івахненко:

- В одинадцятому класі щомісяця здавали то по 100 то по 200 грн. Приходить донька і каже: «Мама, потрібно знову на якісь подарунки здавати». І так всі шкільні роки: прийшли до 1 класу – зробили ремонт, в 4 класі перейшли до іншого приміщення і там робили ремонт, з 9 по 11клас знову змінили приміщення, і знову здавали гроші на нові стільці та парти. Стільці змінили, а парти ми до останнього не бачили. Куди пішли ті гроші? Ніхто не знає. Я цікавилася і у батьківського комітету і у класного керівника – здвигають лише плечима. Щодо випускного, то вчителі особисто казали, що потрібно подарувати – в результаті: для школи ноутбук і косарка, для вчительки фотоапарат. Святкували в кафе-барі, запрошували і вчителів,і завуча, і директора. Окрім суми на кожного по 380 грн., окремо і для запрошених по 150 гривень. Більше всього здивували батьки з комітету. Після випускного у них на руках залишилися гроші: у однієї 1800 гривень, у інших по 300, 600 грн. Казали, як тільки-но все відгуляємо, гроші що залишилися віддамо батькам. Відповідно тих грошей по цей день не бачимо.

Марія Науменко, багатодітна мати з села:

- Щороку здаємо по 50 гривень на ремонт школи, щомісяця по 10 гривень на потреби, тобто на різні канцтовари для вчителів, фарбу для принтера, папір, кулькові ручки, 10 гривень на дезактін для їдальні. Плюс до всього щомісяця 50 гривень за харчування. Малозабезпечені харчуються безкоштовно, але всі без винятку на початку навчального року повинні здати: мішок картоплі, по 5 кг. цибулі, моркви, буряка, капусти, ще й консервацію – обов’язково по 2 банки огірків та помідорів, а далі по бажанню, хто компоти приносить, хто овочеві салати. Варто зазначити, що гроші повинні здавати всі, і це не залежить від твого статусу: багатий ти чи бідний, одна в тебе дитина чи десятеро. Щопонеділка діти виходять на лінійку, і там привселюдно, якщо хтось не здав гроші, називають прізвище «злісного неплатника» і висміюють. Я особисто була свідком такого випадку.

Нещодавно моя дитина закінчила школу. В класі було лише 2 учня, тому подарунки були незначні. Вчителю подарували вазу для квітів, набір з посудом та квіти, для школи – інтерактивну гру. Свята як такого не було, самі розумієте, випускників двоє, а вчителів 15.

Ірина Шейко:

- 10 гривень на потреби для школи і по 10 грн. на охорону здавали щомісяця. Вважаю, що це не великі кошти. Знайомі розповідають, що в інших учбових закладах і по 50 гривень доводиться сплачувати. Випускний нам також обійшовся недорого, від трьох класів ми подарували ноутбук та стільці для комп’ютерного класу. Стосовно класного керівника нам дуже пощастило. Вона ніколи не вимагала подарунки, дуже сором’язлива була. Навіть коли дарували коробку з цукерками, ділила між дітьми. Чула про те, що в одній із шкіл класним керівникам дарували золоті прикраси.

Олена Демченко:

- На батьківських зборах доводилося бути рідко, тому висловити свою думку не могла. Дзвонили з батьківського комітету і конкретно називали суму, яку потрібно здати. Аргументували тим, що в приміщення треба міняти вікна, двері, люстру чи шпалери. Завжди кошти здавала, бо розуміла, що роблю це для своєї дитини. А були у нас діти з малозабезпечених сімей. Батьки майже ніколи не сплачували кошти, тому вони ставали посміховиськами для інших. Ставлення вчителів також мінялося. З іронією ставились до них, не поважали. А бо взагалі казали: Що ваша мама думала, коли народжувала вас?». Тобто здавати гроші на потреби – це вже негласне правило. Перед випуском школі дарували мультимедійне обладнання, на день вчителя дарували поїздку до іншого міста, де вони ходили до розважального центру. Пам’ятаю приїхали, і сказали, що їм не вистачило грошей, довелося доздавати. На згадку про випуск 2013 вирішили батьки зробили вчительці гарний подарунок – цифровий фотоапарат, приблизно за 3 тис. грн. Святкували в барі, звісно окрім вчителів запрошували директора і завуча.

Світлана Лавриненко:

- В нашому класі «правят балом» багатенькі батьки з комітету. Щоразу видумують, щоб таке гарненьке купити. То стільчики давайте придбаємо нові, то вже, бачите, їм не модні шпалери. Збирать, збирають, але ніколи не було такого, щоб вони перед нами звітували. Останнє придбання – нова дошка. Я розумію, що держава зараз майже не виділяє коштів на освіту, тому доводиться платити щомісяця за потреби школи та охорону. Але те, що не встигли перевести з одного приміщення до іншого, і потрібно робити ремонт – обурює. І так кожного року. Добре, що хоча б класний керівник добросовісний був. Ми завжди її вітаємо з усіма святами, вона в свою чергу для дітей готує чай, пригощає солодощами.

Іван Бондаренко:

- Мене обурила відповідь одного з директорів про те, що не робились крупні ремонти. Минулого року моя дитина пішла до першого класу і ми повністю робили ремонт у класі: починаючи від стелі, шпалер та лінолеума, закінчуючи придбанням парт та нової дошки. Здавали по 600 грн., а потім ще доздавали. Спочатку нам сказали, що не будемо здавати на потреби школи, але все одно здаємо. І те, що кажуть, що вчителі не вимагають грошей – це не правда, вони не просто вимагають, а видирають.

А ось такий лист принесли батьки, члени батьківського комітету О.І.Кіселар, І.С.Прокуда, О.В.Гузенко,О.І.Максакова, Ю.В.Кравчук, С.М.Табачун

Ми батьки учнів 11 класів школи №3, прочитали листа у Вашій газеті від такого ж, як і ми, батька випускника, обговорили його та вирішили сказати своє слово.

Як порахувати, скільки коштує кожному з нас наша дитина, тим більше у випускному класі? Звичайно, це сказати важко.

Забезпечення дитини їжею, одягом, канцелярськими товарами для школи – це наш батьківський обов’язок. Підручників ми не купували вже років три.

Хочеться, щоб дитина, перебуваючи в школі майже 8 годин, була в комфортних умовах, але держава (і ми це розуміємо) зробити цього не може. Тоді ми, батьки і вирішуємо на батьківських зборах, коли та чим допомогти школі.

Ті, хто відвідує батьківські збори, знають, коли, куди й на що даємо допомогу. Та ще й класні керівники разом з головою батьківського комітету звітують перед нами та учнями, про використання допомоги.

Подарунком школі від цьогорічних одинадцятикласників є пластикові вікна, які за батьківські кошти поставили минулого навчального року. Діти навчалися в цих теплих приміщеннях 2 роки (10-11 кл).

Учителі не вимагають від нас подарунків, але привітання квітами, вважаємо доброю традицією.

Класні керівники вже повідомили нас, що вчителі та адміністрація не йтимуть на випускний бал, щоб батьки не витрачали зайві кошти. Так було і минулого року.

Не по-людськи говорити про інших випускників, не маючи правдивої інформації. Виникає запитання, а де ж були батьки, коли їхні діти лежали в салатах і під столами. Хто за ними має слідкувати?

Знаємо, що цьогорічний випускний буде для наших дітей особливим і справжнім святом, яким і повинно бути прощання з дитинством.

Ми звертаємось до редакції газети «Роксолана» та до батьків «у яких наболіло», з проханням залишити нашу школу в спокої , бо за останній час здається, що в нашому місті нікого іншого не існує, крім школи №3 та його колективу.

Ми разом з своїми дітьми хочемо закінчити навчання, залишити по собі та для себе тільки найкращі спогади.

Від редакції: Звичайно, скільки людей, стільки й думок. Одні через матеріальну скруту не можуть здавати стільки, скільки потрібно, другі через свої власні принципи не хочуть здавати кошти, треті ладні віддати останнє, аби їх дитина нічим не виділялася від інших, а четверті, маючи достатній прибуток, думають, що у всіх так, і вважають матеріальну допомогу школі копійками.

І коли в класі в одному колективі збираються діти з усіх прошарків суспільства, то потрібно у визначенні суми матеріальної допомоги виходити з урахуванням інтересів кожної сім`ї. А на золоті прикраси для вчителів нехай скидаються ті, у кого, як кажуть, із горла пре.

Тож керівництво шкіл повинно все-таки контролювати збір коштів і тримати цей процес у рамках необхідної суми. Нехай ще й держава піднатужиться, бо ми ж справно платимо немалі податки.

З батьками спілкувалися О. Кобилко та К. Кучерява

 



Комментарии (4)

 

  1. А.Г. пишет:

    Сьогоднішній стан системи освіти відзеркалює стан нашого суспільства, коли грошолюбство замінило совість, любов до професії, до дітей. Здається немає нічого поганого, якщо кожна сім”я допоможе фінансово школі, в якій навчаються наші дітки. Бо вони сидять на тих же партах, на яких подекуди сиділи і ми, пишуть на тих же дошках, бігають по тих же десятиліттями перефарбованих підлогах. Однак не читають тих же книжок і не мають тієї ж освіти, що і ми, пишуть некаліграфічно і з помилками початкової школи. Допомагаємо поставити теплі пластикові вікна, купити меблі. А що робить адміністрація школи в особі директора ? За навчальний процес він не відповідає, для цього у нього є заступник по цьому напрямку. Районна адміністрація звітує, що з бюджету району і області на школи витрачені мільйони гривень, на те, на що потратилися і ми. А де поділися бюджетні гроші? І як директор невеликої сільської школи, в якого дружина працює в ній же, виховав і відправив навчатися за кордон доньку і вивчив сина ? Отримав квартиру, побудував будинок, продав квартиру. Я все життя бюджетник, дружина також – ми часом не мали що з”їсти, в що вдягнути дітей, хоча й займав не низькі посади, одягаємося з “секонд хенду”. А в мене четверо дітей і за кожного цькували: “давай”. Не самі цькували – нацьковували батьків однокласників.
    І так в кожному міністерстві і управлінні нашої держави. Сьогодні кажуть “дайте на армію”. Кажуть люди, у яких одяг по вартості, який я за декілька років роботи не зміг би купити. Тому питання не в школі. Питання в людях. Їх добре описав під Божим натхненням апостол Павло в Тимофія3:1-7. Але головне він сказав на початку цих віршів, що такі люди стануть за “останніх днів”. Отже прихід Господа Ісуса на землю близький. А цій кричущій несправедливості на землі скоро кінець. Радійте!

  2. Сергій Проценко пишет:

    Правильно,война,”кризис”, “переходная экономика”,и все прочее,что будут горазды придумать светлые головы наших “неприкосновенных” для пополнения своих доходов на фоне урезания пособий. пенсий чернобыльцам.афганцам-все сгодится,даже несмотря на то,что закон о бесплатном образовании/здравоохранении,по-моему.никто не отменял(ведь сделав это,нельзя будет совершать бесконтрольные поборы т.к.в этом случае деньги уже будут под контролем банков или страховых компаний,которые уж точно не дадут “взять лишнее!”В такой ситуации учителя часто являются просто стрелочниками,хотя нужно сказать,что и они вместо того,чтобы “сеять разумное.доброе,вечное”часто превращаются в предпринимателей,работающих под практически беспроигрышным слоганом “Ваш ребенок не успевает по предмету-ему надо ходить на дополнительные занятия”(разумеется,не бесплатные)

  3. Leno4ka пишет:

    Возмущает то, что под предлогом “Все для комфорта Ваших детей”, идет настоящая “гонка вооружения”. “Соседний класс приобрел новую доску – и нам нужно поменять, …поменяли светильники – и нам нужно, …..повесили ламбрекены – и нам не помешает, ….шкаф, парты, стулья – и нам нужно. ТОлько знания учеников от года к году все хуже и хуже. Скажите пожалуйста, как повлияет на учебу замена доски коричневого цвета (на которой выросло не одно покрление) на доску зеленого цвета (евро)? Или замена плафонов на светильках? Я уже молчу о таком пылесборнике как ламбрекен. Этот элемент декора вообще не для школьных заведений. Учитель в класс должен приходить знания детям давать, а не читать выговоры по полурока – кто сдал деньги, а кто сколько задолжал.

  4. Віктор Сергійович пишет:

    Судячи з прізвищ батьків ,які підписали листа -це заможні люди,яким дійсно не зрозуміти чому іншим батькам не під силу ,ось таких і вибирають в бать ківський комітет! Вчителі не сумніваються в їхніх бажаннях і можливостях! А адміністрації шкіл зайняли гарну позицію- ми до цих коштів не маємо ніякого відношення,це батьки самі збирають! От і виходить -батьки,які збирають гроші в пошані у вчителів, а ті що не можуть здати- погані!

Добавить комментарий

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: