Читач про «Роксолану»

28 июня 2014 | Історія | Нет комментариев | №26(952)

IMG_8598Марія Павлівна МАКСАКОВА, Ветеран війни та праці Ветеран війни та праці 93-річна Марія Павлівна Максакова читає «Роксолану» без окулярів.

Не кожен у її віці може таким похвалитись. Розглядаючи фотографії, каже:

«Ой, яких тільки гарних дітей понамальовували!». Почесно, що в нашої газети є такі почесні читачі. А самій за своє життя довелось багато чого пережити. 22 червня 1941 почалась Велика Вітчизняна війна. Тож деякі спогади будуть доречними.

У 1941 році Марія Павлівна була при надії. От-от мала народити. А в цей час у село ввійшли німці. Люди всі повтікали, а їй і тікати ніяк – дитина на світ проситься. Свекруха внесла соломи, постелила ряднинку, посадила її і пішла. Мовляв, що хочеш, те й роби. Аж тут нагодилась одна баба з села, яка хоч трохи розумілась на пологах. Розпустила їй волосся, познімала намисто і сережки і наказала лізти на піч, де сохла пшениця. Ледве-ледве забралась туди Марія. Тільки-но Зіна народилась, як до хати ввійшли німці.

- Вони поставали і дивляться. А в мене довге волосся з печі звисає, я кричу несамовито. А тоді один підійшов до мене, дістав ікону з Божою Матір’ю та Ісусом і показує, то на мене, то на іконку. Я подумала, що мабуть , залишив він удома дружину з дитиною, – пригадує Марія Павлівна.

А на ранок після пологів уже побігла доїти корову. Аж тут побачила, що місцеві розбирають стовбці та лати з колгоспної пасіки, то й собі подалась добувати деревину на дрова.

А потім від скинутої бомби загорівся сарай. Корову Зірку якась добра душа відв’язала і вона з маленьким телятком десь поділась. Три дні пошуків не дали результату. Лише на четвертий день хтось із солдат підказав, що вона в лісі. Загорнувши Зіну у простирадло пішла забирати годувальницю.

- Телятко зарізали партизани. Місо забрали, а голову залишили, навіть не закопали. Стоїть наша Зірка над тією головою лизькає її, а сльози, як у людини, ллються річкою, – розповідає Марія Павлівна і в самої від спогадів тремтить голос і котяться сльози. – Розгорнула я малу із простирадла, зробила мотузку, налигала її, а вона як рвонеться і порвала той саморобний мотузок.

Хтозна як би вона вела ту корову, коли б не нагодилась односельчанка і не поділилась мотузкою. Привела додому – а поставити немає де. Вирішили тримати її в погребі. Зіна, коли підросла, як тільки чула рев літака, кричала: «Мама – в ямку!», або ховалась під дерев’яну лаву. А за нею й рудий кіт. Підніме голову вгору, роздивиться, і бігом в окоп. Так з втратами і болями пережили війну.

 

 



Добавить комментарий

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам:

 

 

 

Universal Post Manager