Як донбаські «укропи» допомагали, тікали й поверталися

17 июля 2014 | СВІЖИЙ НОМЕР | Нет комментариев | №29(955)

Останнім часом у зв’язку з подіями на Сході України на Сумщину збільшився потік вимушених переселенців. Не обійшли увагою й наш край. З метою надання належного рівня соціального захисту й підтримки сім’ям в охтирці створена робоча группа та затверджений план заходів.

Управлінням економіки та інвестиційної політики Охтирської міської ради було створено банк даних житла громадян, які бажають надати в тимчасове користування свої помешкання. Тимчасово переселенців розмістили на базі НГВУ «Охтирканафтогаз» і на сьогодні ці сім‘ї відпочивають та насолоджуються красою природи на березі р. Ворскла. Станом на 9 липня до міста прибули 29 сімей. До Управління соціального захисту населення звернулося 5 осіб. Для одного кримчанина зроблено електронний запит у ДП «Інформаційний обчислювальний центр Міністерства соціальної політики України». Троє одержують допомогу при народженні та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, двоє – одержать її згодом, коли надійдуть кошти для соціальних виплат. До Пенсійного Фонду звернулося 19 осіб. Наші спеціалісти зробили запити пенсійних справ для здійснення виплати пенсії і тепер за новим місцем проживання проводитимуться виплати. На разі уже отримано 7 справ. Підприємства та організації міста допомагають працевлаштувати осіб, пропонують наступні вакансії: кухпрацівники, медсестри, різноробочі, електрики (за детальною інформацією звертайтеся за тел. 4-15-15) Поки що забезпечено роботою 2 особи.

ГайдарГАЙДАР Анатолій Іванович – начальник сектору дозвільних процедур розповідає:

– Звернень від мешканців зони АТО багато й ми намагаємося допомогти всім і кожному, адже розуміємо, що будь-хто може опинитися у скрутному становищі, коли необхідна допомога різного роду. Люди задоволені й дякують за розуміння. Усі забезпечені житлом, вирішено питання з отриманням соціальних виплат та пенсії, декого вдалося працевлаштувати, дітей оформити в яслігрупу «Сонечко», спортивну секцію з футболу.

Користуючись нагодою, хочу звернутися до підприємців міста та небайдужих людей: якщо ви маєте бажання та змогу допомогти, приносьте речі до міської організації Товариства Червоного Хреста або приходьте особисто, щоб надати інформацію про поступне житло. Адреса міської організації Червоного Хреста: вул. Київська, 39/114, тел.: 3-30-39.

Не обмежуючись лише статистикою вдалося поспілкуватися безпосередньо з самими людьми, які втекли зі Сходу України. Ірина приїхала до Охтирки зі Слов’янська (Донецька обл.), далі пряма мова.

– Нас приїхало четверо – я, мама, тато, бабуся, до речі, вона учасник ВВВ та інвалід і не може пересуватися. Виїжджати довелося самостійно, тоді (13 червня) ще не було зелених коридорів. Нам пощастило , бо їхали ми не «навмання», а до знайомих, які запропонували зупинитися в них. Звернулися в Охтирську соціальну службу, де нас зареєстрували, а медики надали кваліфіковану допомогу бабусі. Знайомі та сусіди допомогли з речами та облаштуванням на новому місці. Звичайно, хочеться повернутися додому. Батьки працюють на державних посадах, тому як тільки в місті відновлять електропостачання, вони поїдуть. Я залишуся найближчим часом в Охтирці, бо працюю в таборі «Космос» на 2 зміні. Хочеться побажати, щоб найближчим часом настав мир, не стріляли на вулицях українських міст та не гинули солдати. Тепер, коли Словянськ звільнений, ми можемо дихнути вільно. Тікали з звідусіль, лише б подалі від зони проведення АТО. Олена Григорівна приїхала з чоловіком та онучкою з Краматорська (Донецька обл.).

– Приїхали ми місяць тому, бо не мали можливості отримувати пенсії та соціальні виплати. Наш будинок у Краматорську розташований поблизу аеродрому, тому залишатися там страшно й небезпечно для життя, я намагалася врятувати дитину. Родичі нас прийняли гарно, допомогли всім, що в їх силах. Чоловік недавно повернувся в Краматорськ та розповідав по телефону, що будинок уцілів, правда, йому довелося кілька днів сидіти в підвалі, коли буди чергові штурми та обстріли. Не зважаючи на гостинний прийом хочемо повернутися якнайшвидше додому. Спасибі всім, хто допоміг моїй родині в Охтирці, бо окрім матеріальної підтримки важлива й моральна, особливо для дитини.

Із зони АТО виїжджали не лише мирні жителі, а й ті, хто має активну громадську позицію, тільки страх за своє життя та близьких примусив покинути рідне місто.

Так Дар’я розповіла про жахи життя в Краматорську та шок, котрий довелося пережити його мешканцям.

– Напруженою ситуація в місті стала ще з того моменту, коли проходив Майдан у Києві. Було багато місцевих, які його підтримували, ну і звичайно ж, тих, хто виступав проти. Це і не дивно, регіон у нас специфічний, зі своєю історією та поглядами на те, що відбувається в країні. Протистояння між жителями почалися вже в той момент, коли люди стали виходити на свій Евромайданчик, так його називали місцеві активісти. До сих пір з жахом згадую той день, коли штурмом брали нашу міськраду та будівлю міліції. Було таке враження, що це відбувається не з нами, що це все не поправжньому.

Але як виявилося – ні, ситуація загострювалася з кожним днем все більше. Активісти до останнього відстоювали свою позицію, виходили на мітинги на підтримку Єдиної України, навіть тоді коли почався утиск із боку ополченців. Небезпечно в місті було вже в той момент, коли з невеликої кількості протестувальників сформувався перший загін ополченців. Багато краматорчан залишалися до останнього, навіть коли пролітали снаряди над головами.

З початком активних дій терористів, по іншому назвати їх не можна, відповідно почалася й антитерористична операція. Було страшно прокидатися під виття сирени щоранку, із жахом бігти додому й ховатися, якщо ти перебував десь на вулиці. У перший місяць обстрілювали тільки околиці міста, район аеродрому, виїзди, а потім – усе місто – житлові райони, приватні будинки, навіть дитсадки та школи. Якщо спочатку були перестрілки між терористами та армією на їх основних позиціях, то потім стало зовсім незрозуміло хто стріляє, звідки та куди намагається влучити. Хотілося миру й тиші. Президентські вибори у Краматорську це окрема історія. Доводилося працювати в підпільних умовах, допомоги з боку місцевої влади не було практично жодної, безпеку членам окружної виборчої комісії міліція не могла забезпечити. Та й яка міліція, коли вона співпрацювала з так званою самопроголошеною республікою. Два рази ДНР проводила захоплення ОВК, другий раз був заздалегідь підготовлений – викрали голову виборчої комісії, а заодно і всю оргтехніку та документацію. Жінки були налякані, одна після захоплення потрапила в лікарню з інсультом. На тому й закінчилися вибори. Втратити життя ніхто не хотів, а гарантувати безпеку членам ОВК теж ніхто не міг. Щоб виїхати з міста особливих складнощів не було, у будь-якому напрямку – до Росії чи в мирні регіони України, навіть не дивлячись на те, що рух залізниці частково перекрили. Відчували тільки страх, коли проводили обстріл певних ділянок дороги, тоді доводилося змінювати маршрут.

Виїжджали по-різному: хто своїм ходом до родичів, знайомих, хто просто навмання в нікуди. У містах, куди прибували люди, оперативно діяли волонтери та місцеві жителі, які завжди були раді допомогти, із розумінням ставилися до ситуації, допомагали чим могли. У Краматорську теж були хлопці, які допомагали людям виїжджати, шукали міста, де їх приймуть, по можливості організовували транспорт. Це нелегка праця й дуже небезпечна в таких умовах. Ми, «укропи» (так називали ополченці тих, хто виступав за Україну), – для них вороги. Найменша активність жорстко каралася – у кращому випадку просто били й відпускали – це у «ввічливих людей» (так називали себе ополченці) називалося «провести бесіду».

Сьогодні, коли триває не лише озброєний конфлікт, а й інформаційна війна, кожен має вирішити для себе кого слухати та кому довіряти. Хочеться лише, щоб цей жах швидше закінчився й Україна повернулося до мирного життя, а жителі Східного регіону повернулися до рідних домівок, де їх чекають ті, хто залишився.

 

 



Добавить комментарий


Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: