Герої не вмирають: він боявся безславної смерті

25 июля 2014 | СВІЖИЙ НОМЕР | Нет комментариев | №30(956)

С. Саліпа з дітьмиМайже кожного дня чуємо про смерть українських солдат на сході країни. Невимовно жаль тих, хто в розквіті сил полишив життя. Але особливі емоції виникають тоді, коли гине військовослужбовець з того міста, де живеш, є спільні знайомі. 14 липня біля с.Дмитрівка Донецької області героїчно загинув капітан Сергій Саліпа. З 2008 року він служив у військовій частині А-0563. Тож який він був, наш місцевий герой?

З дитинства мріяв бути військовим

Виріс Сергій у військовому містечку Старокостянтинів, що на Хмельниччині. В школі був гарним учнем. Особливий хист мав до математики та іноземних мов. Однак для нього навчання було не головне – він мріяв стати військовим. Ще зовсім маленьким він разом з однолітками постійно грав у «війнушку», але якщо для когось гра залишилась грою, то у нього переросла у професію. Спочатку потай від батьків записався до секції парашутного спорту, де виконав свої перші стрибки, а після дев’ятого класу вступив до Камянець-Подільського військового ліцею, який закінчив з відзнакою і вступив до військового інституту, де теж відмінно навчався, був старшиною роти. Після закінчення інституту його направили служити до Охтирки. Дружину вчив, що робити в разі його загибелі Сергій познайомився з Ольгою у Кам’янці-Подільському. Там вони разом грали в аматорському театрі. «Він постійно говорив, що воюватиме в гарячих точках, бо мріє бути бойовим офіцером, – говорить Ольга. – Навіть перед одруженням спитав, чи свідомо я йду на шлюб з так налаштованим чоловіком». Він неодноразово говорив дружині, що вона має робити в разі його загибелі. «Часом сідав поруч і казав: «Якщо я раптом колись загину, то…» І довго вчив мене що говорити дітям, як поводитись з батьками. Мабуть, єдине, чого він боявся – безславної смерті. Сергій добре знав англійську мову, мав посвідчення військового перекладача, шість місяців служив миротворцем у Ліберії», – розповідає Ольга.

Найголовніше для нього – діти

У родині Саліпи народилось двоє синочків: Дмитрик і Ігорчик (так їх прийнято називати вдома). Дружина Ольга говорить, що вони були найголовнішими у житті чоловіка. Зазвичай скупий на емоції, тільки з ними він міг проявляти свої почуття. Як батько, ніколи не підвищив на близнюків голос, грався з ними, демонстрував військову техніку.

Надмірно поважав своїх батьків

Сергій Саліпа дуже поважав своїх батьків. Не було й дня, щоб він не зателефонував їм, не поцікавився справами. Терпляче вислуховував про всі їхні проблеми і навіть годинами консультував по телефону, як користуватись комп’ютером. «Я завжди всім казала, – зізнається Ольга, – що хотіла б, коли мої синочки виростуть, ставились до мене так, як Сергій ставився до своїх батьків».

Підступна смерть від рук сепаратистів

Капітан Сергій Саліпа виконував свій військовий обов’язок на сході країни з середини травня. Щоранку і щовечора телефонував дружині. Десь за тиждень до смерті вперше сказав, що було страшно під час одного з мінометних обстрілів. «У день його смерті розмовляла з ним зранку. Вперше на запитання «Як справи?» відповів не традиційне: «Все добре», а «Не дуже». Був пригнічений. Розповів, що неподалік на міні підірвався сапер, який з ним був на одній позиції. Сказав, що спробують знайти залишки того хлопця, щоб родичам було що поховати. Там він і загинув. Його колега, що був у той момент поруч, каже що спрацював радіокерований снаряд. Про те, що Сергій загинув, мені повідомив «замполіт» і ще двоє офіцерів. Коли я побачила їх у вічко дверей – все зрозуміла без слів».

Вічна пам’ять

У Сергія залишилось багато друзів. З усієї країни зараз телефонують дружині, щоб висловити співчуття. Він хотів померти героєм, так і сталось. Синочки будуть ним пишатись, як він і заповідав. Колектив газети «Роксолана» висловлює співчуття родині загиблого. Вічна йому пам’ять.

 

 



Добавить комментарий

 

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: