Вишивати почала пiсля шестидесяти

12 сентября 2014 | ДОСУГ | Нет комментариев | №37(963)

Лідія РАДЬКО Колоритний український костюм та квітчастий очіпок (пізніше я дізналась, що все це її авторська робота). Такою я побачила Лідію Миколаївну РАДЬКО на виставці, присвяченій Дню Незалежності.

Корінна охтирчанка безмежно закохана у своє місто. «Красивішого міста нема у світі, – говорить Лідія Миколаївна. – Раніше я любила подорожувати. Але весною я повинна бути обов’язково в Охтирці і милуватися квітучою природою». Воєнне дитинство, післявоєнна розруха. Ще неповнолітня Ліда змушена була іти працювати листоношею, а школу закінчувати вечірню. У дівчини була мрія стати інженером-будівельником. Вона навіть вступила до навчального закладу, але мама сказала, що грошей нема, тому про освіту доведеться забути. Працювати доводилось і на будівництві, і на різних об’єктах, але більшість життя пройшло в торгівлі.

Спеціальність товарознавця жінка здобула вже маючи дітей. Рукоділлю Лідія Миколаївна навчилась ще в дитинстві. «На Дачному був великий сад. Там любили збиратись діти. Старші доглядали менших, а також займались кожний своєю справою. У четвертому класі я навчилась плести брилі, корзини, а також вишивати, – пригадує жінка. – Але якось так склалось життя, що застосувати навички на практиці все було ніколи. І ось прийшов 1994 рік. Я вийшла, як кажуть, на заслужений відпочинок. Пенсія маленька. Ні роботи, ні їсти, ні пити. І тоді я прибилась до церкви. В той час Успінська церква ютилась у невеличкій хатинці по вул.Червонорамійській. Там навіть ікон не було. І мені захотілось вишити образ. О.Сергій мене благословив. З тих пір я і почала вишивати».

IMG_2925IMG_2926Особливо до вподоби їй портрети. У її колекції є і Шевченко, і Франко, і Хмельницький і навіть Висоцький. Близько трьох місяців треба витратити на те, щоб вийшла повноцінна картина. Є у творчому доробку Лідії Миколаївни вишитий собор і Георгіївська церква. До речі, останню майстриня вишивала без попередньої схеми, а лише за фотографією.

Ще одне захоплення Лідії Миколаївни – це квіти. Її двір завжди був як квітник. Коли була ще жива мама, то постійно сварила доньку: «Нащо тобі ті квіти треба». А коли вона вже булла слаба здоров’ям, якось рано вранці сидячи на призьбі, споглядаючи у ранковій млі різнобарв’я доньчиного квітника, попросила пробачення: «Вибач, що я тебе сварила. Спасибі тобі за те, що ти таку красу виростила!» І зараз кожну зайву хвилину присвячує своїй квітковій галявині. Ростуть у неї і ромашки, і жоржини, і хризантеми. Але найбільша її гордість це калли. Вони цвітуть у неї майже цілий рік.

Лідія Миколаївна у свої 75 років має активну життєву позицію, не може сидіти зі складеними руками. Постійно знаходить собі якусь роботу. А ще відвідує різноманітні гуртки у Охтирській районній бібліотеці. Там з однодумцями вони і поспівають і вишивками похваляться. Не кожна молода людина може встигати стільки, скільки ця невтомна і позитивна жінка.

Завершуючи розмову, Лідія Миколаївна побажала сучасній молоді: «Плануйте своє життя. Займайтесь лише тією справою, до якої лежить душа.

Якщо не подобається заняття, то не примушуйте себе. Щоб перегортаючи сторінки свого життя, Вам не було соромно».

 

 



Добавить комментарий


Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: