Уроки історії: 22 вересня – день партизанської слави України

20 сентября 2014 | ІСТОРІЯ | Нет комментариев | №38(964)

Хозяйство Карпенко

Деревне Куземино, что расположена на юге Сумской области, в Ахтырском Немцы районе, повезло. бежали отсюда в панике, забыв о тактике сожжения своей земли. Хаты уцелели.

Была война. очень много парней И много, не вернулось фронта деревню. с в Жил до войны в селе парнишка сугубо военной с фамилией Михаил Майор. Женился. Ушел на фронт. – Пришел в Куземино квадратик бумаги: «Извещение. Ваш Михаил Мусиевич Майор… проявив геройство и мужество…»

clip_image002

А потом пришли немцы. Они автоматами гонялись с по деревне за курами, вламывались в хаты, рылись в доставали чердаков старые ящики шкафах, с и тут же собирали посылки домой в Германию.

Минули месяцы. Больше пяти тысяч жителей Ахтырского района посадили в вагоны и повезли на Запад.

Не обошли и Куземин. Люди прятались в подвалах, уходили леса. Но однажды совершенно неожиданно в пришли свои. Их было немного. Был среди них один куземинский лейтенант Михаил Майор.

– Человек, похороненный и оплаканный, нежданно-негаданно пришел домой. Надолго ли?

Всего на два дня. Снова нагрянули немцы. Ушел из дома и лейтенант

Майор. На этот раз навсегда ушел. Это было в 1943 г.

О.Куприн, М.Савин, ж. Огонек» №25 1962г

Сумская область в период Великой отечественной войны

Обязать председателей исполкомов райсоветов депутатов трудящихся:

4. Ахтырского – достроить дороги и мосты на маршрутах Сумы-Ахтырка и Б.-Писаревка-ст.Кириковка.

6. Груньского – достроить мост с подходами 2/3р.Грунь.

(Из постановления исполкома Сумского облсоветва от 13 июля 1941 г.)

Из сообщения о добровольных взносах трудящихся области денежных средств в фонд обороны.

15 авг. 1941 г.

«Ахтырского р-на – 34 тыс. руб. наличными»

Сводные данные из акта обл. чрезвычайной комиссии по расследованию злодеяний немецко-фашистских захватчиков в районах области в период временной оккупации. 26 июля 1944 г.

«Наш позивний – свобода»

Об’єднаний загін (Наумова) мав завдання завдати удару по комунікаціях противника на залізниці Суми-Харків, Суми-Готня-Суджа, Київ-Харків. Зруйнувати спиртові, цукрові заводи на території Сумського, Краснопільського, Тростянецького, Лебединського і Охтирського районів. Похід партизанів мав виявити резерви й підняти їх на боротьбу з окупантами, залишити на місцях диверсійні групи, залишити там агентурну розвідку й установити зв’язок з діючими партизанськими загонами й надати їм допомогу.

З Мусієм Бреславом Яремчук ще підривав ешелони у 1941 році і 1942, коли вони були бійцями Харківського загону ім.Котовського, яким командували Воронцов і Гутаров. Навесні 1943 року Харківський загін з’єднався з Червоною Армією в районі Охтирки.

П. ВоронькоМінери групи Платона Воронька, віри ні кольської, Якова Давидовича та інших підривників-мінерів висадили в повітря 52 мости на залізницях і шосейних дорогах, пустили під укіс 19 військових ешелонів , підірвали міст на колії ТернопільГречани через річку гніздечка, який мав велике значення для противника і який відбудовувався два тижні. І це було в розпал боїв на курській дузі.

(Строкач Тимофій Амвросійович ген.лейтенант , нач. Укр. штаба партизанського руху) К., 1964 р.

Степовий рейд (вибране)

«В Груньському районі… Серьожа Сук повів комсомольців у ліс, але незабаром був зраджений, поранений, захоплений, закатований і розстріляний».

« – Ахтирка! – ранив нас новими фактами Опанасенко, – Ахтирка виділила загін «Гроза».

Командували ним Горобець і Зубко. Зубко не витримав труднощів. Наказав розійтися по домівках. Горобець продовжував боротьбу. Рік тому – загинув, а Зубка і всіх його підпільників виловили.

Голова Ахтирського райвиконкому Кащєєв літом висадився з парашутом. Ще в повітрі був ранений, а на землі пристрелений. Те ж саме трапилося і з його товаришамипарашутистами»…

«Есманці і головрозвіда, які діяли ще південніше, по суті, стали міцним самостійним загоном. Захопивши Чупахівську цукроварню, їхні роз’їзди діяли ще південніше, гарцювали за Зіньковим і Котельвою в районі Диканьки».

«Ми розпрощалися з Воронцовим. Він поїхав у свій загін під Ахтирку».

«Але куди там було гнатися. В Червоному загоні, де завжди знаходився Тхориков і Кусачов, кращих коней не було. На них дядя Фірс і домчав радистку туди. Куди вона йому вказала, – в село Мащанку до командування з’єднанням».

17 лютого. До Ахтирки ми пробиралися вночі. Чуємо – дорогою поспішає німецький танк. Йому навіть не могло й приснитися, що він не дійде до наміченої мети – потрапить на партизанську міну, яка вже була для нього приготовлена. Підірвали! А як загорівся!

Цього разу їду з групою кіровоградців, з лейтенантом Коноплею. Який він хоробрий. Скільки було нам потрібно, нарикошетили під Ахтиркою, а біля 4-х годин ранку тихо під’їжджаємо до Чупахівського заводу.

Там – засіли вороги. Ми напали на них так раптово, що вони не встигли навіть зрозуміти, що трапилось… Комендант ми миттю були знищені.

Виявилося, що на складах цього заводу зберігалося до сотні пудів цукру. Вранці ми оголосили населенню, що всі запаси можна розібрати. До самого вечора старі й малі розбирали цей цукор. Картина була справді чудова…

До нас приєдналося серйозне поповнення. Але зброї було обмаль. Щоб її добути – на шляху Зіньків-Харків довелося влаштувати засаду. Лише за одну ніч на цій дорозі ми захопили біля десятка автомашин, 40 підвід і біля семи десятків німців. Захопили багато зброї і різного військового спорядження.

Знову стоїмо в Чупахівці. Підійшов каральний загін. Конопля наказав бійцям зникнути на подвір’ях, коней заховати в сараях, а самим засісти в хатах біля вікон, щоб карателів зустріти так як треба.

Але хтось поспішив вистрілити по їхній розвідці, засада зірвалася, довелося виходити з хат і приймати відкритий бій, чого фашисти не витримали, тікали вони швидше, ніж це можна було собі уявити. Біля Коноплі весь час був Андріанов, старшина групи, в минулому артист Московської естради. Ось тут вже й наслухались його безкоштовних концертів! На кожній зупинці – пісні, частівки. Разом з ним та автоматником Михайлом Боровенком довелся їхати в Головштаб з Чупахівки в Тростянець. Чекаємо. В селі Олешня раптово наскочили на танки. І нарвалися на них в такому місці, що втікати вже було пізно. Бачимо, на першому танку відкривається люк, з нього висовується чоловік і кричить російською мовою:

- Хто ви такі?

- Та це ж наші!

Виявилося, що 6 наших танків пішли рейдом по ворожих тилах. Оце здорово! Коли майор переконався, що ми – партизани, наказав розташувати танки по селу в садах, а разом з нами – в одну хату. Ось тут ми вже розговілися «московською», вітчизняними цигарками і рідними нам консервами! Чудово і ще раз чудово! Ми з Андріановим і Боровенком так «нагрузилися», що ледве добралися до своїх, в Мащанку, а танкісти в честь зустрічі ледве не використали весь свій недоторканий «НЗ»…

В Мащанці вирішувалося питання: повертатися загону назад чи продовжувати рейд і рухатися на південь?

Вирішили – на південь. Дуже добре!»

(З щоденника Коранського).

«Друга ж радіограма булла адресована члену військової Ради Армії І.С.Грушецькому, а копія – нам. Повідомлялося, що Туманчук, повернувши від Миргорода назад, вже через день з’єднався з нашим фронтом біля Ахтирки і благоденствує з тієї пори в тилах 40-ї армії і що Український штаб просить генерала Грушецького допомогти Крушецькому комбригу перейти фронт і проникнути в заданий йому район, тобто в Кіровоградську область!»

 

 



Добавить комментарий

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: