22 листопада – День пам`яті жертв Голодомору

21 ноября 2014 | ІСТОРІЯ | Нет комментариев | №47(973)

Орина ЧУБ з дітьмиЩороку у листопаді ми згадуємо про страшну трагедію українського народу – Голодомор 1932-33 років. Коли очевидці розповідають деякі факти з того життя – волосся стає дибки. Звикнути до цього не можливо.

На соломі пухла мати

Любов Василівна Іващенко, старший доглядач Охтирського краєзнавчого музею, надала нам унікальні фотографії своєї родини, зроблені після страшних років голоду. На фото її бабуся Орина Юхимівна Чуб з дітьми, що вижили в той страшний час. Жила Орина Юхимівна в с.Новоселівка, що біля Куземина. З п’ятьох дітей троє померли голодною смертю. Старша вісімнадцятилітня Варя весною вийшла на вулицю. Хитаючись від голоду, вона йшла у пошуках хоч якогось харчу. Морозець скував калюжі й було дуже слизько. Підсковзнувшись на одній з таких калюж, Варя впала. Підвестися сил не було. Так і померла, не дочекавшись допомоги. Двоє її братиків, Петя і Павлуша 10 і 11 років, передчували свою смерть. Спостерігаючи, як мати ділить останню крихту між усіма дітьми, хтось із хлопців сказав: «Якби не Євдокія (менша сестра) нам би більше дісталось, ми б ще пожили, а так доведеться помирати». Його слова справдились. Та сама Євдокія вижила чудом. Пригадуючи той страшний час ,доньці розповідала, що в неї передочима й досі долівка, устелена соломою, і пухла мати, яка не в силах поворухнутись. Коли почала рости травичка, то стало трохи легше. З лободи робили галети. Перетирали бур’ян і запікали на сковорідці. А потім виміняли в когось за красивий платок дрібненької картоплі. Бульбу очищали, шкарлупу садили у грунт, а те, що залишалось – їли.

«І чому ви ще не померли?»

Нещодавно померла свідок голодомору Ганна Микитівна Берест. Її онук Юрій БЕРЕСТ пригадує:

- Жили вони тоді в селі Горяйстівка. Комбіди (члени комітету бідності) ходили по хатах і забирали, що є їстівного. Мама моєї бабусі встигла закопати в лісі трохи зерна. Приносячи потроху до хати, щось з нього варила, те і їли. Так і тримались. Аж от прийшли представники влади і кажуть: «Цікаво, а чому ви ще не померли. Будемо сидіти у вашій хаті, доки ви не подохнете». І тільки після того, як мати показала, що вони їдять зварену моху і трави кашу, яку й до рота неможливо було покласти комбіди покинули оселю.

В Охтирському краєзнавчому музеї зберігаються спогади багатьох свідків Голодомору. Кожен по-своєму жахливий і не може залишити нікого байдужим. Жорстка радянська машина цілеспрямовано знищувала українців. Не забудьте в день пам’яті пом’янути невинних жертв тоталітарного режиму. Запаліть свічу пам’яті у вікні і помоліться, щоб подібна трагедія ніколи більше нас не торкнулась.

 

 



Добавить комментарий

 

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: