ІСТОРІЯ В ОСОБИСТОСТЯХ:

12 декабря 2014 | ІСТОРІЯ | 1 комментарий | №50(976)

А.Касацький«Я ще молодий. Сотні ж немає…»

«Мені тільки розійтись, а тоді я ще й станцювати зможу», – сміється Анатолій Вацлавович Касацький, коли встає з дивану і, шоркаючи ногами, рухається по хаті. Йому вже 97 років, однак він не втратив почуття гумору, каже: «Я ще молодий. Мені ж іще 100 років немає».

Народився Анатолій Вацлавович Касацький 13 березня 1917 року в родині службовця Іванівської дослідної станції. «Мама була росіянкою, а тато – поляк», – каже він. Крім нього у родині було ще четверо дівчат.

Нагороди

Серед нагород Анатолія Вацлавовича Касацького два ордени «Вітчизняної війни», медалі «За перемогу над Німеччиною», «Захиснику Вітчизни», медаль Жукова та інші. Також він відзначений медаллю «За доблесну працю». Має звання ветеран спорту. Та скільки б не було нагород, увага для нього – найкращий подарунок. Говорить, що колеги його не забувають, відвідують час від часу. А він гостям радий, ще й анекдот розкаже для настрою. Пройшовши стільки випробувань у житті, він гідно тримається. Завдяки фізичній культурі і спорту він не раз рятував своє життя. Це належний приклад для прийдешніх поколінь.

 

Навіщо у дітей вкрали свято?

«Пам’ять чи засохла, чи її не було! – жартує Анатолій Касацький. – З дитинства навіть те, що було до року пам’ятаю усе, а що вчора було – забуваю. Дід Мороз для нас був святий. Хто старших слухався, той на Новий рік отримував подарунки, а хто ні, того Дід Мороз не жалував. Якось пам’ятаю, нікого не було вдома, я вибіг у двір і босоніж по снігу пробігся. Думав, що ніхто цього не помітить. Прийшов Новий рік. Ми для подарунків під ялинку ставили свої тарілки. Зранку прокинувся і бігом під ялинку. А там на моїй тарілці замість цукерок – три цибулини. Батько каже: «Сам винний. Дід Мороз усе бачив». А зараз показують по телевізору Діда Мороза без бороди, п’яного! Навіщо вони відібрали у дітей свято?»

Дві години стояв у кутку через Леніна

Закінчив сім класів Пархомівської школи. Анатолію Вацлавовичу запам’яталося з дитинства, як постраждав через вождя пролетаріату. «Прийшла на урок учителька і каже: «Сьогодні більше уроків не буде. Помер Володимир Ілліч Ленін». А я як крикну: «Ура-а-а!» Ввесь клас мене підтримав. Я радів, що уроків не буде і можна піти на санках кататись, а вона подумала, що я радію смерті Леніна. Поставила мене в куток і дві години розказувала, хто такий Володимир Ілліч і чому не можна радіти його смерті. «Якби не Ленін, вас би нікого на світі не було!», – завершила вона свою лекцію. А я подумав: «При чому тут Ленін, якщо мене в капусті знайшли!» Прийшов додому, боявся, що ще й від батька попаде, а він був грамотний, то й каже: «Твоя вчителька не знає закону. Вже не можна ні бити учнів, ні в куток ставити». Ну, хоч словами заспокоїв».

А.Касацький проводить зарядку у літньому таборі

Хліб поміняв на скрипку

Голод 1932-33-іх років пережили більш менш нормально. Тоді на території Іванівської дослідної станції, де жила родина Касацьких, була своя пекарня, своя електростанція. Тож хоч потроху, але хліба попадало. Анатолій вступив до Краснокутського робфаку. Мати на тиждень давала буханець хліба. Жили у гуртожитку. Якось до них завітав музикант із скрипкою і так гарно грав, що Анатолію й собі захотілось мати такий музичний інструмент. А скрипаль і каже: «За буханку хліба віддам скрипку!». Анатолій Касацький і віддав йому свій тижневий пайок. Посидів три дні без хліба, а тоді побіг до мами. А вона й каже: «Купив скрипку. Тепер грай!».

Педколектив школи-інтернату – 1955 рік. А.Касацький у першому ряду справа

Коли зовсім стало сутужно, змушений був завчасно покинути навчання і поїхати до сестри в м.Котлас, а потім у Крим. На півострові у 1937 вступив до Кримського технікуму фізичної культури, а в 1940-му закінчив його. Працювати почав головою Ялтинського комітету фізичної культури, а згодом був призваний на строкову службу в інженерний полк м.Ростов Ярославської області.

Бабусині уроки мудрості

«Якось ішов зі школи, а переді мною летіла пташка. Так низько, майже над землею пурхала. Я взяв палку, кинув на неї і перебив крило. А тоді схаменувся, що ж я наробив, підняв пташину і посадив на кущ. Прийшов додому і розказав про все бабусі. Вона посадила мене перед собою і почала розказувати: «А може в неї дітки маленькі? Ти подумав, хто ж їх тепер годувати буде?»

І так довго і лагідно мені говорила, не кричала, не лаяла, що мені стало дуже соромно. І ніколи такого більше не робив. Ось який урок виховання отримав від своєї бабусі.

Переплив Дніпро, щоб вижити

Коли почалась війна, Анатолія Касацького направили до окремого інженерного полку 29-ї стрілецької дивізії командиром батальйону ПТР. Багато чого довелось пережити на фронті. Перший раз був поранений під Вязьмою. Лікувався у шпиталі і дивом вижив, коли будівлю розбомбили німці. Кілька разів був на межі життя і смерті. Брав участь у боях за Київ, форсував Дніпро. Рятуючись від німецьких снарядів та танків близько п’ятисот бійців з його батальйону намагались переплисти на інший берег, але вдалось це тільки трьом десяткам вояків. Серед них був і Анатолій Вацлавович. Його фізична підготовка допомогла вижити в цій нелегкій боротьбі з течією.

Закоханий у спорт з дитинства

З дитинства Анатолій захоплювався спортом. Полюбляв гімнастику, грав у шахи, а після інституту культури зі штангою виступав на першості України. «У самого було 60 кг, а піднімав 100», – пригадує Анатолій Вацлавович. За своє життя отримав масу медалей, грамот і подяк. Анатолій Касацький і в свої 97 років робить зарядку.

Сам розробляв руку

Під час війни ще раз був поранений у Трансільванії. Осколок пройшов якраз між кістками руки. І пошкодило палець. Лікар хотів його ампутувати, але Анатолій Вацлавович не дозволив: «Я ще не одружений, а ви інвалідом хочете мене залишити. Шийте, як буде, так і буде!», – сказав як відрізав.

Палець пришили, але він так і залишився неробочим на усе життя. А потім повезли його в госпіталь у Харків. Цілий місяць тривала ця подорож. і марля аж приросли рани. Тим не менш, рана загоїлась, а в тому, що кінцівка залишилась дієздатною – заслуга самого Анатолія Вацлавовича. «Сам розробив руку», хвалиться він.

Життя-буття

Після закінчення війни, його від віськкомату направили воєнруком у школу №7. Потім перейшов до педагогічного училища, яке пізніше стало школою-інтернатом, працював у першій школі, а потім до самої пенсії був директором спортшколи. Кожного літа його призначали начальником піонерського табору.

Майже всі спортивні змагання відбувались за його участі. Був він і головним суддею і громадським експертом та радником на спортивних заходах міста.

 

 



Комментарии (1)

 

  1. Mazyrik пишет:

    Счастливый человек.

Добавить комментарий


Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: