Сільське життя: у Чупахівці в четвер

20 декабря 2014 | ЖИТТЯ РАЙОНУ | Нет комментариев | №51(977)

IMG_7884Якщо хочеш когось побачити, почути новини, чутки і плітки, то треба сходити на базар. Так кажуть жителі Чупахівки і не помиляються.

Дійсно, у четвер на прилеглій до колишнього універмагу території вирує торжище. Навіть якщо комусь і не треба щось купувати, все одно йде, аби лиш між людьми побувати, себе показати і на других подивитись. Базар у Чупахівці – це як усна газета, де можна дізнатися хто народився чи помер, у кого весілля, а хто розлучається, хто куди поїхав на заробітки і скільки грошей привіз. Якщо одна господиня похвалиться другій рецептом консервації, то завтра вся Чупахівка робитиме таку закрутку. Тут сміливо можна купувати м’ясо, бо люди свинку ростили для себе і «трошки для грошей, адже ж дитину треба вчити». Бажано б хоч якісь примітивні прилавки поробити, а то не дуже приємно торгувати із землі тушками відгодованих домашніх гусей, індиків, качок, курей.

This SimpleViewer gallery requires Macromedia Flash. Please open this post in your browser or get Macromedia Flash here.
This is a WPSimpleViewerGallery

На базарі в Чупахівці можна купити будь-який крам: від білизни до одіяла, від бурок до елегантних чобітків, від голки і нитки до будь-яких електропобутових приладів. Причому продавці – власники товару не заперечують проти того, щоб «записати в зошит» і видати обрану покупцем річ у безпроцентний кредит. Продають на базарі і свіжу рибу, але ми бачили тільки привезені підприємцем із Лебедина коропці та величезні товстолоби – один затягнув до п’яти кілограмів і продали його за 92 гривні. А от місцевого знаменитого чупахівського карася ми якраз і не побачили. Мабуть тому, що при бажанні можна порибалити на ставку і самому піймати десяток-другий карасів. Більш серйозно рибним промислом займається кілька сімей, чиї садиби прилягають до ставка. Вони мають човни і виходять на рибалку, як на роботу, хоча назвати їхню здобич солідною не можна, бо виходить в день максимум 5-6 кілограмів середнього розміру карасів. – А звідки ж у Охтирці на базарі беруть чупахівських карасів, – запитуємо у чоловіка, який представляється Петром Івановичем.

- То все брешуть, – заперечує він. – Може, хтось і привезе в Охтирку кілька кілограмів та віддасть перекупці, але щоб продавати десятками кілограмів щодня рибу саме з чупахівського ставка, то ні. Просто прикриваються нашим «брендом», бо наші карасики аж солодкі. І Петро Іванович розказує, ніби-то колись, ще при цукровому заводі стався брак і в ставок вилили кілька тонн зіпсованого сирцю. Хоч з тих пір минув не один десяток років, однак солодкий присмак у карасів є й досі.

А ще кажуть, що ставок хотів взяти в оренду місцевий агровиробник Олександр Кужель. Була сходка, де він обіцяв розчистити водойму, благоустроїти пляжі, зарибнити і створити риболовецьку бригаду, тобто дати робочі місця, але де там, – не дозволили.

Василь Сергійович ЖЕРНОВИЙ- Тоді багатьом заздрісно стало, що хтось наживатиметься зі ставка. А не подумали, що за водоймою доглядати треба, – додає Василь Сергійович ЖЕРНОВИЙ.

Саме він і розповів, як живеться чупахівцям зараз.

- Коли припинив роботу бурякорадгосп і цукрозавод, це був шок для всіх. Ці підприємства давали не тільки зарплату. За їх рахунок подавалося тепло, вода і електроенергія в заводські будинки, було два дитсадки, будинок культури, спортзала, школа. У нас працювали 17 підприємств, а зараз жодного не залишилося. А від колишнього цукрозаводу камня на камні не залишилося – все заросло чагарниками. Розібрали по цеглині, зате всі, кому було не лінь, в тому числі трохи і я з того матеріалу поприбудовували собі то веранди, то літні кухні, сараї, а в кого все це вже було, то хоча б доріжки з цегли поробили в дворах. Тепер черга дійшла до кабелів. Цього добра теж чимало закопано, причому на різних рівнях. За сто років (а завод був збудований у 1902 році) комунікації прокладали кілька разів, тому знаходять метал на глибині до трьох метрів. Вся територія порита і тепер в ті траншеї призвичаїлися сміття з усієї округи зносити.

А ще всі, з ким ми спілкувалися, говорили про проблему з водопостачанням. Колись селище користувалося водогоном, знову ж таки, заводським. Вода була якісною і смачною. Потім нові власники припинили подачу води, а коли завод зовсім розвалився, то розібрали і водонапірну башту. Наразі навіть доступ до свердловини не законсервований і люди й не хочуть думати, що хтось може вкинути туди якоїсь гидоти і забруднити водоносні горизонти. Водопостачання нині йде від нової свердловини, розташованої біля школи, однак у структурі цієї води великий вміст заліза, тому ні пити її, ні попрати не можна. Не дивлячись ні на які труднощі, селище за останні кілька років повеселішало і чупахівці великою мірою пов’язують це з діяльністю селищного голови Галини Боровенської. Жодного поганого слова про неї ніхто не сказав, згадували тільки хороше. Це значить, що селищна влада і місцева громада знаходять спільну мову і зможуть об’єднати зусилля для подальшої розбудови населенного пункту і поліпшення якості життя в ньому.

 

 



Добавить комментарий


Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: