ПИТАННЯ НОМЕРУ: Чи чекаєте ви посiвальникiв у себе вдома?

15 января 2015 | МИ ЗАПИТАЛИ | Нет комментариев | №2(981)

З старим Новим роком Вас!

Коли маленькому Ісусу виповнилося 8 днів, то, за законами того часу дитині можна було обирати ім’я. Хлопчика назвали Ісусом – таке ім’я обрав Ангел, коли приніс Діві Марії радісну звістку. Це велике церковне свято, яке всі ми відзначаємо 14 січня. Також у цей день православні вшановують Святого Василя Великого. І одночасно, за старим стилем, всі ми зустрічаємо Новий рік. Вранці, 14 січня, приходять посівальники і бажають господарям добра і достатку.

Людмила Міщенко, директор краєзнавчого музею:

- Колись трапилась така історія: сусідські хлопчаки бігали по вулиці, і чоловік і покликав їх пощедрувати. А вони у відповідь: «А ми не бідні». Тобто діти думають, що колядники чи посівальники – це щось на кшталт жебраків, котрі ходять по квартирах аби збирати гроші, а не сповіщати радісну звістку, ділитися радістю. Для мене цінно, коли приходять діти, які спеціально вивчили старовинні щедрівки і посипали в домі по всім правилам – тільки українськими злаковими, а не рисом, пшоном чи ще чимось іншим. Старі люди казали, що в жодному разі не можна дозволяти сіяти горохом, який вважається сльозами Діви Марії, або гречкою, щоб не заводились воші. Тому традицій треба дотримуватись і не залишати господарів з гірким осадом у душі.

Отець ГеоргійОтець Георгій

– Сама традиція з посіваннями гарна. Люди, які приходять в дім з колядками, мають знати, звідки пішла традиція, адже сааме вона ідентифікує нас як український народ. Це ж не просто треба прийти посипати пшеницею, а й вибрати гарну пісню, одягнутися святково й нести радість по домівках сусідів, рідних, знайомих. Приємно, що це роблять не лише діти, а й дорослі. Потрібно до всього підходити з розумом. Християнська традиція схвалює пригощати гостей, дарувати солодощі. Коріння свята сягають язичницьких часів, звідки пішла традиція перевдягатися. Пісні здебільшого християнські, адже розповідають про народження Ісуса. Дата ж співпадає зі Старим Новим роком. От і виходить, що кількатисячнорічна історія склалася в одну традицію. Ми православні і маємо залишатися такими. А ця традиція лише підкреслює самобутність українського народу, про яку не можна забувати.

Валерій Горобій, програміст:

Валерій Горобій, програмістЗвичайно, хочеться, щоб додому завітали посівальники, тому пускаю всіх, хто стукає в двері. Тільки не дуже віриться, що люди бажають від чистого серця. Скоріше це данина традиції, адже в дитинстві разом із друзями я теж ходив до родичів посівати. Дратують ті, хто спозаранку тиснуть безупинно на кнопку дзвінка. Адже вони прийшли не заради дотримання традиції, а заради наживи. І серед тих, хто колядує, мало таких, хто заслужив «винагороду» – хто старався, хто робив це щиро. Шановні батьки, навчіть дітей, що посипання це не тотожне «прочитай віршика і тобі дадуть цукерок чи грошей», а українська традиція, певний ритуал, який несе в собі певний зміст, який ми майже втратили.

Любов Бобарикіна, начальник відділу культури міської ради:

- У нашій сім’ї завжди чекають і колядувальників, і щедрувальників, і особливо посівальників. Скільки б їх не прийшло, всім відчиняємо двері і тоді приходить відчуття, що свято відбулося, що тебе привітали і побажали миру і добра на весь рік. За українською традицією, всяке діло, щоб воно було успішним, повинні починати чоловіки. Тож саме з чоловічої міцної руки треба засівати початок нового року. Причому засівати зерном – «жито-пшениця» це пшениця, жито, овес, ячмінь, а під «всякою пашницею» могли додати до злакової суміші хіба що просо, але не пшоно. Тобто тільки те зерно, що може і має силу прорости весною. Моя мама, яка живе у Лантратівці, знає багато старовинних щедрівок. Мені подобається така:

«Щоб було і в стіжку, і в мішку,

І в коморі, і в оборі,

І в ложці, і в мисці,

І в колисці»

Світлана Терешкова, в.о.директора КП ТРК «Охтирка»

100_6851- Я люблю, коли до мене в дім приходять посівати. Ще звечора готуюся до цього дійства, лаштую гостинці і дрібні купюри, бо знаю, що зразу після п’ятої ранку у двері будуть дзвонити. Впускаю всіх, хто захоче привітати мою сім’ю та побажати щастя і добра, аби лиш це було щиро і від душі. І якщо раніше вершиною різдвяного фольклору було «коляд, коляд, колядниця, гарна з медом паляниця і … дайте п’ятака», то за останні роки діти почали заздалегідь готуватися до посівання і щедрування, розучують пісні і віршики. Нерідко діти не знають, чим треба посипати, і летить з їхніх рукавичок все, що знайшлося у мами на кухні. Я не ображаюся на це і дітей не картаю, бо вони ж без злого умислу, а наступні прийдуть із зерном, так, як треба. Тому намагаюся напередодні свят розповідати про народні традиції у своїх радіопередачах.

Едуард Жупинський, фотограф:

Едуард Жупинський, фотографЯ рідко бачу посівальників, більше чую. Батьки охоче відкривають всім двері, адже вірять, що побажання на краще життя справдяться. З дитинства я пам’ятаю, як однокласники хвалилися, куди вони заходили колядувати – а це були місця досить віддалені від їх домівки, і люди абсолютно чужі. І весь зміст посипань полягав у прочитанні кількох рядків напам’ять. Сьогодні трапляються такі, хто не просто розповів найкоротшу щедрівку, а все-таки заспівав – за такі старання дійсно треба винагородити цю дитину.

Сидоренко Інна, студенткаСидоренко Інна, студентка:

– Посівальники завжди бажані гості в нашому домі, їх запрошуємо до столу, пригощаємо пиріжками, яблуками та іншими ласощами. Щедріше обдаровуємо тих, хто прийшов до оселі першим. Багато сусідів не впускають сівачів або кажуть сіяти на порозі. Моя бабуся живе в селі й розповідала: чим більше прийде сівачів, тим щедрішим буде урожай. Посівальником має бути хлопець. Дівчата не сіють. Зараз і вони ходять, але так не правильно. Треба дотримуватися традицій. Посівальник – це втілення кращих людських рис: чистоти, надії, краси. Не впустити сівача в дім, то неправильно, тому що хто ж побажає господарю всього найкращого у Новому році?

 

 



Добавить комментарий

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: