Сільське життя: перспектива неперспективних шкіл

7 февраля 2015 | ЖИТТЯ РАЙОНУ | Нет комментариев | №5(984)

Ми побували у кількох школах району і узагальнені висновки даємо з двох найбільш характерних по параметрах навчальних закладах.

Ще у середині ХІХ століття письменник, культурний діяч і педагог О.Духнович писав, що «школа в селі має стати «кузнею освіти», школою моральності, центром культурного життя населення, а отже джерелом світлого майбутнього всього народу». Сьогодні 13,3 тисячі (66%) загальноосвітніх шкіл України і 8,8 тисячі (60%) дошкільних навчальних закладів функціонують у сільській місцевості. І на даний момент тільки школа є осередком усього життя сільської громади – тут працюють грамотні й інтелігентні люди, тут навчаються і виховуються діти, тут ще опалюються і освітлюються приміщення, регулярно робляться ремонти. І поки житиме школа, доти й житиме село.

За даними Державного комітету статистики, за останні 20 років кількість шкіл скоротилася на 1000 одиниць. І якщо раніше закриття шкіл відбувалося виключно за погодженням сільської громади, то в цьому році народні депутати відмінили всі мораторії. Це може суттєво вплинути на мережу сільських шкіл, адже тепер їх можна ліквідувати рішенням місцевої влади без урахування згоди територіальної громади.

Існування провінційних навчальних закладів буде залежати від наявності учнів. Незмінною залишилася вимога наповнюваності класів – не менше п’яти вихованців. І ось уже на першій в цьому році сесії районної ради прийнято рішення про «оптимізацію» двох малокомплектних шкіл у селах Новопостроєному і Старій Іванівці. Але це ще не межа, бо недоцільних для утримання шкіл в районі значно більше. Чого чекати далі?

З В`язівської школи

МоскаленкоІван Валентинович МОСКАЛЕНКО, директор В’язівської загальноосвітньої школи:

- Наша школа – остання збудована в Охтирському районі, введена в експлуатацію у 1987 році, є спортзала, майстерня, їдальня. Все є, а дітей немає… Пік завантаженості зафіксований у 2000 році, тоді якраз 150 дітей навчалося. Зараз маємо 56 учнів і 15 дошкільнят. Найбільший класс 11-й, у ньому навчається 13 учнів. А першокласників п’ятеро вже не набереться. З осені, напевне, нас переведуть на 9-річну освіту.

- Поширюється така думка, що сільська школа має неповну кадрову забезпеченість викладачами низки предметів і через це діти не отримують достатнього рівня знань. Це так?

- Проблема існує, але, слава Богу, вона не стосується нашої школи. У нас працює 19 учителів, ми забезпечені своїми кадрами, крім учителя фізики, який приїздить з Охтирки. Колектив молодий, середній вік вчителя – 40 років. А ще гордимося, що за останні 10 років ми підготували 7 випускників, які після закінчення педагогічних університетів повернулися викладати у рідну школу.

Щодо рівня знань, які отримують наші діти, то випускниця 2011 року була призеркою всеукраїнської Олімпіади, зустрічалася з Президентом України і міністром освіти, отримала можливість вступу по вишу без конкурсу. У минулому році з 6 випускників 4 вступили до вишів, у позаминулому з 12-ти – стали студентами 8 чоловік. Наші діти постійно беруть участь в районних, обласних олімпіадах і завжди займають почесні місця. І це при тому, що в класі всього три-чотири учні. Хотілося б, аби більше очей дивилося на тебе. Однак є і плюси, адже тут не напартачить ні школяр, ні вчитель, бо наші педагоги посилено займаються самоосвітою, аби дітям було цікаво вчитися. А як співають наші діти: п’ятдесятиголосний хор як гряне українську народну пісню, то на все село чути!

- У Вашій школі є якась особливість?

- У нас школа сприяння здоров’ю і має спортивно-оздоровчий напрямок вже протягом 8 років. Всі діти, починаючи з підготовчої групи, посилено займаються футболом, волейболом, легкою атлетикою, туризмом, спортивно-ігровими заняттями. Ми на 100% забезпечені спортивним інвентарем, є форма, на кожного є м’яч. В результаті – низька захворюваність, за весь цей період жодного разу не закривалися на карантин. Майже з кожного виду спорту на змаганнях різного рівня є індивідуальні і командні завойовані призові місця. Вісім наших випускників вивчилися на вчителів фізкультури.

- Влада пропонує оптимізувати освітню мережу, запровадивши опорні школи, які мають стати центрами освітніх округів. Як Ви думаєте, виживе В’язівська школа?

- Я не уявляю села без школи. Тоді на ньому треба поставити хрест і сказати «амінь». Так, дітей можуть возити на навчання хоч в Охтирку. Але… У нас зараз 19 дітей шкільний автобус привозить із Шаболтаєвого. Діти прокидаються о 6.30, щоб встигнути зібратися на автобус. Ні в гуртках, ні в шкільних концертах та інших культурно-освітніх заходах вони не можуть взяти участь, бо живуть по режиму автобуса і о 15-й годині повинні виїжджати зі школи. А пішки йти – треба подолати 7 кілометрів додому. Це також не можна назвати повноцінним навчально-виховним процесом. Я вважаю, що школи, скільки б у них не було учнів, треба зберігати. Невже ж в Україні ніколи на настануть часи, коли селяни почнуть жити в умовах, які відповідають рівню цивілізації в місті, буде належна інфраструктура, робота, коли люди не тікатимуть з села, а повертатимуться? Невже це з області фантастики? Чому ж тоді нам обіцяють краще майбутнє? Я не розумію, в чому воно тоді полягає?

З Журавненської школи

школаГанна Петрівна ХОМЕНКО, вчитель російської мови і світової літератури Журавненьської школи:

- Наша школа має вікову традицію: у цьому році їй виповнюється 100 років. Школа була збудована у 1915 році за рахунок коштів місцевого земства за підтримки пана Бразоля. У роки війни приміщення використовувалося як госпіталь. Школа невелика, опалюється дровами, багато коштів на фінансування, на мою думку, не потребує. У школі навчається 19 дітей. З них шестеро – вихованці будинку сімейного типу. І ще 11 відвідують різновікову групу в дитсадку. Педколектив складається з 9 вчителів, які приїжджають до нас з Охтирки чи з Чернеччини.

- Яким Ви вважаєте рівень знань Ваших школярів?

- Достатнім. Наші випускники вважають за краще здобути якнайшвидше професію і почати заробляти гроші, тому, як правило, не ідуть продовжувати учитись у старші класи загальноосвітніх шкіл, а вступають у коледжі, ліцеї, після яких дехто продовжує навчання і у вишах.

Крім того, діти у маленьких школах виростають добрими, товариськими, працьовитими людьми. Це також є значною перевагою.

Дивлячись на те, що робиться у нашій країні зараз, стає очевидним: маленькі школи все-таки будуть закривати і ніхто не питатиме думку громади. Нам пояснюють, що оптимізація освітньої мережі – це створення умов для забезпечення доступності учнівської молоді до якісної освіти, урізноманітнення послуг, забезпечення комфортних умов навчання і виховання. А люди асоціюють це питання з «скороченням», «закриттям», «ліквідацією» шкіл. Може, не слід поспішати, а детально все прорахувати, зважити всі нюанси і гарантувати зміни на краще, ставлячи на кон своє добре, нічим не заплямоване ім’я

 

 



Добавить комментарий


Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: