15 марта – день работников жилищно-коммунального хозяйства и бытового обслуживания населения

15 марта 2015 | ПРИВІТАННЯ | Нет комментариев | №10(989)

45 РОКІВ – У СФЕРІ ПОБУТОВОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ

В.А. Сухотепла, швея Н.В.Загорулько, перукар Н.В.КлименкоЄ такі люди, у яких природою закладено потяг робити інших людей красивішими. І від цього отримують задоволення. Цей рідкісний талант є у Валентини Андріївни Сухотеплої, яку знає багато охтирчан ще з часів Радянського Союзу як першокласного перукаря, яка зуміла створити успішне міні-підприємство побутового обслуговування, в якому хіба що тільки черевики не ремонтують.

Ще у 13 років закінчила курси крою та шиття, вміла себе гарно одягти. Мама, працьовита і мудра жінка, говорила, що треба обирати ту професію, з якою людина може заробити не тільки на підприємстві, але на дозвіллі, і хотіла, аби Валя стала перукарем або кравчинею. Тож як тільки виповнилося п’ятнадцять років, дівчина пішла проситися на роботу в міський Будинок побуту. Наприкінці 60-х років життя в країні налагоджувалося, люди стали замовляти собі одяг за індивідуальним замовленням, робити засічки в стилі улюблених артистів, входив у моду манікюр. От Валентину і послали на курси манікюрниць. Вже через тиждень роботи про нову послугу в місті знали всі модниці і до майстрині вже стояла черга.

- А я дивлюся, які виходять з жіночого залу підстрижені та укладені клієнтки, то мені дурно ставало: людина крупної статі, а їй голову зробили, як дульку, або завивку зроблять як у вівці… Мені так і горіло в руках їх перестригти, перечесати, підняти верхівку, що невдовзі пішла до директора проситися, щоб перевели в перукарі. Не пам’ятаю, які вже я обирала слова для переконання, проте мене таки ввели в бригаду центральної перукарні, – згадує Валентина Андріївна перші дні на новому місці. – Була дуже самовпевнена, що з усім справлюся, хоча навіть навичок цієї справи не мала. На перших порах пам’ятаю, як піт стікав по хребту, коли стригла клієнтку. У мене виходило добре, претензій не було, тому що я старалась зробити зачіску не абияк, а довести до ідеалу.

- Пам’ятаю, тоді в основному працювали за принципом: косо, криво, аби живо. Робота оцінювалася за кількісними, а не за якісними показниками.

- Як Вам вдалося виділитися із посередніх майстрів?

- Мене направили у Львівське училище навчатися на перукарямодельєра. Я там не зівала, а перейняла всі модні на той час тенденції перукарської справи. Коли повернулася в Охтирку, знову дуже швидко обзавелася своєю клієнтурою, яка йшла тільки до Сухотеплої. – Багато хто так і залишився перукарем, а Ви перші ризикнули і стали приватним підприємцем. Вагалися чи ні?

- Ні. Мене завжди обурювало, чому хтось може просидіти півзміни, а по мені піт струмками стікав, і зарплату при цьому отримували всі однакову. Тому однією з перших перейшла на роботу за договором, тобто віддавала обумовлену плату за користування робочим місцем, а решта – мій заробіток. Працювала, поки є клієнти, траплялося, що і до 11-ї ночі. Отриманий прибуток витрачала не на себе, а на придбання нових інструментів, на поліпшення комфортності обслуговування, рушники, шампуні, фарби, гелі і багато іншого. В плані розвитку економічного мислення посприяло навчання в Київському інституті побутового обслуговування. Мій маленький бізнес складався з дуже багатьох чинників, але основний – ставлення до своєї роботи. В будь-які часи нічого не давалося просто так, своє право на визнання треба завойовувати власними силами, ні на кого не кивати, підлаштовуватись під вимоги часу. Бачу, наприклад, що криза забирає у людей гроші, то знижую ціну для незахищених верств населення, ввожу нову послугу по пошиву і ремонту одягу тощо. Треба не відриватися від землі і від людей, слідкувати своєму покликанню і все буде в шоколаді!

ЛЮБЯТ ГОЛУБИ ЕЛЕНУ

Елена НестеренкоЕлена Нестеренко работает дворником в КП «Благоустрій» уже 8 лет. участок – площадь Ленина и прилегающая территория. Каждое утро ее уже ждут пернатые друзья – голуби. Они знают, что перерыве между работой эта добрая женщина всегда покормит их крошками хлеба и зернышками. Птицы доверяют Елене и не боятся, смело садятся на руки, плечи, соревнуются за право получить свою долю человеческого тепла и участия.

- Я живу в квартире, у меня нет возможности какую-либо живность, но всех животных и птиц люблю с детства, – говорит работник жилищно-коммунального хозяйства, в лице которой мы поздравляем всех работников этой профессиональным праздником. Желаем мирного неба над головой, здоровья и уверенности в завтрашнем дне.

 

 



Добавить комментарий

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: