КРАЄЗНАВСТВО: До 250-річчя утворення 12-го Охтирського гусарського полку

20 марта 2015 | ІСТОРІЯ | Нет комментариев | №11(990)

Продовження. Початок в №10

Офіцер і рядовий полкуРізниця між козаками і гусарами полягала в тому, що козаки, крім військової справи, займалися ще й господарством на своїй землі, а гусари несли лише службу. Форма гусар вигідно відрізнялася від зовнішнього вигляду колишніх козаків. Про красу військової форми гусарів і сьогодні можна судити по художніх зображеннях тієї пори. Кожен полк мав свій колір доломанів. У Охтирських гусарів цей колір спершу був зелений, згодом – коричневий. Гусарське озброєння – це шабля і два прикріплені до сідла пістолети. Частина рядових військових мала ще й карабіни чи мушкетони. У 1766 році формування Охтирського гусарського полку було завершено.

Під командуванням І.М.Подгорічані в лютому 1768 року Охтирський гусарський полк у Польщі брав участь у війні з конфедератами, де увінчався у битвах під Хмельником та Бердичевим. У цьому ж році Охтирські гусари в складі армії князя Прозоровського успішно воюють з турками в російсько-турецькій війні. Потім були походи до Криму, битви у Пруссії.

2 липня 1768 року відбулося відкриття і освячення Охтирського Покровського собору. І тоді ж урочисто була перенесена до нового храму чудотворна ікона Охтирської Божої Матері. Саме в той день було прийнято рішення вважати 2 липня (15 липня за новим стилем) полковим святом Охтирського полку.

За 153 роки існування Охтирського гусарського полку (1765-1918 рр.) багато подій відбулося як у світі, так і в самій Росії, і в полку. Полк п’ятнадцять разів міняв місце своєї дислокації. Двічі повертався до рідної Охтирки – у жовтні 1775 року після розгрому Запорізької Січі й у 1856 році після кримських походів. У 1857 році полк назавжди покинув Охтирку. 11 разів мінялася його назва – то він гусарський, то легко-кінний, то взагалі тимчасово (1790 р.) втрачав свою історичну назву. Під час Вітчизняної війни 1812 року він був 12-м гусарським Охтирським полком, у 1882 році – 36-м драгунським Охтирським його Величності принца Фрідеріха-Карла русського, у 1907 році – 12-м гусарським Охтирським єя імператорської Величності Великої Княгині Ольги Олександрівни (рідної сестри імператора Миколи ІІ) полком.

У 1912 році на честь 100-річчя перемоги у Вітчизняній війні 1812 року полку було присвоєно ім’я легендарного його колишнього командира Дениса Васильовича Давидова і полк остаточно почав називатися – 12-й гусарський Охтирський генерала Дениса Давидова, її імператорської Величності Великої Княгині Ольги Олександрівни полк.

За часи свого існування Охтирському гусарському полку довелося брати участь у багатьох бойових операціях – у війні з конфедератами в Польщі, у придушення повстань (двічі) у тій же Польщі та в дунайських князівствах, у розгромі Запорізької Січі, у чотирьох війнах Росії з Туреччиною, проти Наполеонівської Франції, у Вітчизняній війні 1812 року, у Світовій війні 1914 року до 1917 року.

І, в яких би бойових операціях не брали участь охтирські гусари, вони завжди проявляли хоробрість, мужність і героїзм, за що мали високі державні нагороди. За оцінками сучасників, військових спеціалістів, Охтирський гусарський полк вважався одним з найкращих серед кавалерійських полків царської Росії.

Реконструкція битви 1812р.Участь Охтирського гусарського полку у Вітчизняній війні 1812 року стала для нього зоряною, вона принесла заслужену славу, як воїнам, так і його командирам. Під час Вітчизняної війни 1812 року та в закордонних походах 1813-1814 років 12-й гусарський полк увінчав свої знамена славою, одержав чимало нагород. За відзнаку у війні 1812 року полку пожалувано 19 срібних труб з написом «Ахтырскому полку за отличие при поражении и изгнании неприятеля из пределов России. 1812 год» (Указ від 13.04.1813 р.). За хоробрість і мужність, виявлені у битві під Дрезденом, пожалувані знаки на ківера з написом «За отличие августа 14 дня 1813 года».

За Лейпцігську битву (Битва народів) – Георгіївський штандарт із написом «В возданіе отличнаго мужества и храбрости, оказанніх в благополучно оконченную компанию 1814 года». У місті Лейпциг неподалік від Лейпцизької ярмарки та монументального пам’ятника «Битва народів» (з оглядового майданчика цього монумента, як на ладоні можна побачити це велике місто) знаходиться російська православна церква з пантеоном. У приміщенні цієї церкви розміщена меморіальна дошка, на якій зазначено про участь 12-го гусарського Охтирського полку у звільненні міста Лейпциг від французів.

У квітні 1815 року гусарський Охтирський полк під командуванням легендарного командира Дениса Давидова був запрошений у Францію для участі в параді-огляді союзницьких військ біля Вертю, де був удостоєний честі відкрити парад. За вмілу атаку в боях біля фортеці Шумла полку 6 квітня 1830 року вручено 21 Георгіївську трубу. У 1851 році на честь 200-річчя полку пожалувано Георгіївський штандарт з Олександрівськими ювілейними стрічками з написом «В воздаяніє отличнаго мужества и храбрости, оказанніх в благополучно оконченную компанию 1814 года» і датами «1651-1851». За блискучі дії в турецькій війні Охтирські гусари були нагороджені гусарським шнуром гвардійського зразку.

Улітку 1914 року полк був запрошений у Красне село для участі в огляді-параді гвардійських полків, де він продемонстрував відмінну виучку, за що командиру полку М.В.Трингаму тут же було присвоєно генеральське звання.

С. Г. Зорич Доволі багато охтирських гусар у битвах проявляло геройство і мужність. Прикладом цього може слугувати один з героїв Охтирського гусарського полку Зорич Семен Гаврилович.

Сирота із сербського роду, якого виховав офіцер Максим Зорич, у 9-ти річному віці був зарахований до гусарського полку. Під час турецько-російської війни в бою секундмайор Охтирського гусарського полку Семен Зорич відзначився сміливістю. У романіхрониці російського письменника Валентина Пікуля про охтирського гусара було написано таке «Храбрец из сербов пронзенный на войне пикою, саблями рубленный, Зорич п’ять лет томился в Эдикульской тюрьме Стамбула… Наградой за долготерпение был ему чин майора…» Подвиг 30-річного охтирського гусара 26 листопада 1775 року було відмічено високою нагородою – орденом святого Георгія 4-го ступеня. Невдовзі він став ад’ютантом князя Г.О.Потьомкіна. У 1777 році С.Г.Зорич став генерал-майором і водночас шефом Охтирського гусарського полку. Цікаво те, що він був багатим поміщиком, одержавши землі в Охтирському повіті – села Горяйстівка, Буймер, Скрягівка, Рясне, Михойлівка… Після звільнення із служби С.Г.Зорич отриав щедрі подарунки: «город Шклов со всеми доходами…», у якому з його ініціативи були організовані військове училище і кріпосний театр. У 2007 році в Шклові відкрито пам’ятник С.Г.Зоричу за його внесок у розвиток цього білоруського міста, яке, до речі, є батьківщиною президента Білорусії Олександра Лукашенка.

Більше 30-ти командирів очолювали гусарський Охтирський полк. Різний термін випав на долю кожного. Найдовше, по 6 років довелося очолювати полк першому командиру бригадиру графу Подгорічані І.М., полковникам Пашкову О.В., Суходольському Д.П., 5 років Лінденеру, по 4 роки – полковникам Бедрязі Г.В. і графу Реннепкамифу П.К. Останні командири були від одного до 3-х років.

Денис ДавыдовОдним з командирів гусарського Охтирського полку був легендарний Денис Давидов. Доля пов’язала його з полком у квітні 1812 року, коли він за сприяння генерала Раєвського та великого князя К.П. Багратіона добивається переведення у армійський гусарський полк. Він одержує звання підполковника й призначення на посаду командира першого батальйону Охтирського гусарського полку. Як писав пізніше Давидов: «Я считаю себя рожденным для рокового 1812 года». Ім’я Дениса Давидова, чорнокучерявого з білим локоном над лобом, для якого «життя було поезією, а поезія життям», лягло в історію Охтирського гусарського полку золотим рядком. Гусари пишалися своїм командиром. З вуст в уста в полку передавався вірш Ф.Толстого, написаний 1810 року про Д.В.Давидова «Ужасен меч его Отечества врагам – Ужаснее его перо Надменным дуракам».

Полк носив ім’я своїх командирів: бригадира Лінденера з 1796 року, полковника Барчукова І.П. з 1800 року, генерал-адьютанта князя Васильчикова І.В. з 1843 року, генерала Давидова Д.В. з 1912 року і до кінця його існування.

Шефом полку була її Імператорська Величність Велика Княгиня Ольга Олександрівна, яка під час Світової війни 1914 року перебувала на фронті разом з полком у якості медичної сестри і надавала пораненим гусарам медичну допомогу.

У 1918 році гусарський Охтирський полк, який на той час знаходився у селі Усатово поблизу Одеси, згідно декрету радянської влади був розформований. Останній запис у щоденнику бойових дій полку за 1918 рік був зроблений запис: «6 мая 1918 года Одесса. Подлинный дневник боевых действий полка с 1 мая 1917 года велся мною лично. В феврале 1918 года при разграблении имущества гусарами, а так же в марте по приходе австрийцев в расположение полка – село Усатово – подлинный полковой дневник и многие другие ценные для истории полка документы были расхищены, истреблены, разбросаны, так как выборный 7 трубааудитор-писарь Георгий Чернилевский за канцелярией не смотрел… Поручик (фамилия неразборчиво)». Це дає підстави вважати, що із зникненням полкового щоденника зникли і відомості про перебування та дислокацію Охтирського гусарського полку в місті свого формування та дислокації – в Охтирці. Усі уцілілі документи полкової канцелярії, деякі цінні речі – свідки слави охтирських гусар були передані на збереження до Одеського Крайового Історичного Архіву.

В одному з одеських музеїв по вулиці Пушкіна зберігається одна з 19-ти срібних труб, пожалуваних охтирському полку «…за поражение и изгнание неприятеля из пределов России 1812 года». Трубу довелося бачити автору цих рядків.

Член історико-краєзнавчого клубу «Охтирські гусари» Євген МЕГЕРА 28.02.2015

 

 



Добавить комментарий

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: