Вишивали ружі та вкладали душі, щоб на довгі роки вийшов оберіг

31 мая 2015 | ДОЗВІЛЛЯ | Нет комментариев | №21(1000)

P1030613Українське народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління протягом століть, завжди було і є грунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого. Одному із його видів – вишиванці було присвячено цікавий і патріотичний захід у Охтирській бібліотеці «Чарівна краса вишиванки», присвячений Дню вишиванки. Цей день поки що не має офіційного статусу, його започаткували студенти Чернігівського державного університету ім.Ю.Федьковича у 2007 році, але з того часу щороку до акції «Всі у вишиванках» приєднується все більше і більше українців. Не виняток і охтирчани.

Люди вишивали чарівні рушники, які дарували потім своїм дітям у далеку і щасливу дорогу. На барвистих рушниках у нас підносять дорогим гостям хліб і сіль, як найбільшу і найдорожчу святиню. Прикрашали рушниками домівку і вони оберігали її від злих духів, вивішували рушники над образами, світлинами дорогих людей, над вікнами і над дверима, щоб у хаті панували мир і злагода, затишок і спокій.

Майже кожна область, кожний регіон, часто і окремі села, від матері до дочки передавали свої візерунки. Тому за кольором, орнаментом вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення. Вишиванням займалися кожну вільну хвилину, на вечорницях і досвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами.

левченкоЛариса Левченко:

- Я дуже люблю землю і з задоволенням на ній працюю від ранньої весни до пізньої осені. Люблю квіти і тому вони прикрашають мій двір протягом всього теплого періоду. А щоб взимку не було так нудно, вже як пішла на пенсію, то вирішила навчитись вишивати. Купила викройку на сорочку, нитки. Вже навіть вишила маками один рукав. І тут чоловік подарував мені набір бісеру. Каже, я тобі допоможу розпороти той рукав, тільки ти вишивай бісером. Ось така вийшла у мене блузка. Тепер я тільки бісером і вишиваю.

скибаОлександр Скиба:

- Ця вишита сорочка дісталася мені від матері, як оберіг. А вишивала вона її для свого нареченого, мого батька, на весілля. Рушник теж зберігаю, як добру пам’ять про роботящі і вмілі руки моєї матусі.

Анастасія і Ангеліна ЧаловиБлизнята Анастасія і Ангеліна Чалови:

- Наші вишиванки нам спеціально вишила бабуся Олександра, яка живе у селі Лантратівка. Вона і мамі нашій вишиванку подарувала. Це дуже красиві сорочечки, і ми ходили в них на свято вишиванки, яке було в нашому дитсадку «Калинка».

Наталія і Євген Масло:

масло- Всі ми їздимо на Сорочинську ярмарку по вишиванки. А у нас, виявляється дуже багато людей уміють вишивати не гірше, а краще, ніж там продають. Треба вийти з пропозицією організувати в місті ярмарки, на яких охтирські майстрині змогли б демонструвати свої роботи і продавати їх. Та й роботодавцям не зайвим було б заохочувати своїх працівників одягати вишиванки. І, можливо, наступне свято в Охтирці пройде під девізом «Всі охтирчани у вишиванках».

лугинаВалентина Лугина:

- Це весільне вбрання моєї свекрухи, яка виходила заміж у 1909 році. А дісталося воно їй від матері, яка теж ставала в ньому на весільний рушник. Не збереглися тільки фартух і віночок з воскових квітів. Вважається, що це вбрання багатої нареченої. Взагалі, у давні часи дівчатка вчилися вишивати з раннього дитинства. Мати одягала донці вишиту сорочку тільки до того часу, поки вона була малою, а потім дівчина сама мусила вишивати і для себе, і для посагу. Треба було вишити сорочку і хустинку для нареченого, рушники сватам і всі побутові приналежності. І кожній хотілося створити щось таке, краще за інших.

тарасенкоОлена і Богдан Тарасенки:

- Хоч нашій донечці тільки 7 днів, ми теж вирішили приєднатися до всеукраїнського флешмобу «Всі у вишиванках». На наступний рік купимо сорочку для Богдана і для нашої Діаночки. Акція дуже патріотична, до всіх людей, яких зустрічали у вишиванках, хотілося вітатися.

Людмила Сушко

- Коли мені сушковиповнилося 16 років, так склалося, що взяли мене на роботу бібліотекарем. Доводилося бути і артисткою на сільських концертах, і тоді я вбиралася ось у цей одяг, який брала у сусідської бабусі. На той час їй уже було за вісімдесят років, а вона в ньому дівувала. Зберігаю його, як національну пам’ять, хоча в часи, коли все українське вважалося немодним, «шароварним», багато хто поробив із вишитих полотняних сорочок торбинки для зберігання часнику чи квасолі, бо казали, що жучки їх не чіпають. А я зберегла і тепер маю показати сучасним дітям, як одягалися їх пращури.

антюх кальченкоМикола Антюх-Кальченко:

- У нашій сім’ї дуже поважають вишиванку. Такі сорочки є і у дідуся, і у батька, і у мами дуже красива. Я із задоволенням надягаю її в школу на урочисті заходи. І взагалі, носив би і щодня, вона дуже зручна і з натуральної тканини.

никитенкоЛюдмила Нікітенко:

- Якось у журналі прочитала розповідь про одну закарпатську майстриню і побачила її на фотографії у незрівняній вишитій сорочці. І загорілася бажанням створити таку ж саму. Трудилася цілу зиму і мені здається, що копія стала кращою за оригінал. Я хочу, щоб її носила і моя донька, а потім внучка, щоб також передавали з покоління в покоління.

Іван Краснокутський:

краснокутський- Вишивка відома, ще з часів трипільської культури. З часом узори змінювалися, як і наша мова. Проте кожна вишивка несе в собі енергетику, частину душі і серця тієї людини, яка її створила. І цей енергетичний потенціал сильніший, ніж у бронежилета. За словами вчених біоенергетика вишиванки складає 200 одиниць константи, що дорівнює енергетиці освяченої води. Саме тому захисникам Вітчизни не зайвим було б під камуфляж одягати саме вишиванку.

Завдяки одній людині, ми всі згадали, що ми – українці, маємо свою національну гордість – вишиванку. Як не дивно, ця людина – Путін. Але саме ця обставина нас і об’єднала, і примусила розправити плечі.

 

 



Добавить комментарий

 

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: