Раїса Козирка: Вишиваю ружі і вкладаю душу…

10 октября 2015 | ЖИТТЯ РАЙОНУ | Нет комментариев | №40(1019)

Як глянеш на рушники, вишиті Раїсою Григорівною Козиркою, не треба багато слів – так щиро на них відображена глибинна сутність української народної філософії. Життя примусило Раїсу зрозуміти ту філософію куди глибше за когось іншого.

Робота її пов`язана з людьми похилого віку, бо працює соціальним працівником Охтирського районного територіального центру обслуговування одиноких та престарілих. Обслуговує 8 жителів Чупахівської громади, де і проживає з своєю родиною. Далеко не всі можуть доглядати за старенькими, бо молоді люди не завжди задумуються, що і самі колись такими стануть. А їм багато не треба – лиш краплю уваги й доброти, а ще вислухати спомини про молоді роки, про труднощі, які довелось пережити, про почуття, вишиті на полотні.

І тримати в руках голку, і з добром ставитися до людей Раїсу навчила її бабуся, яка тільки цього року у 90-річному віці пішла з життя. Саме вона нерідко повторювала: рушник – це не просто виріб, це поєднання фізичної праці і роздумів.

- Коли мій син у минулому році пішов добровольцем в АТО, бо його не мобілізували за станом здоров`я, вишивала і молилася, щоб повернувся живим-здоровим. Та десь, мабуть, доля зрадила. Під Пєсками отримав мій Андрій тяжке поранення – один осколок «саушки» прошив стегно навиліт, а другий застряг в коліні. Півтора місяці лікувався в госпіталі, спасибі волонтерам, які допомагають, адже син, як доброволець, не став офіційно учасником бойових дій і не має ніяких пільг. І тим більше зворушливо отримувати допомогу несподівано, від сторонніх людей. Коли син лежав уже в Сумському госпіталі на реабілітації, його провідав наш земляк, уродженець Чупахівки, а нині охтирчанин Павло Землинський. Він, будучи в Сумах у справах, випадково дізнався, що у госпіталі лежить поранений чупахівець, накупив гостинців і прийшов його провідати.

Такі чисті і безкорисні людські вчинки додають не одну хвилину життя, як і щирий сміх, – розказала про свої материнські турботи Раїса Григорівна. А ми побажаємо, щоб на її рушниках ніколи не відображалося горе.

 

 



Добавить комментарий

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: