ОХТИРСЬКІ МАЙСТРИНІ: В ГАРМОНІЇ ЗІ СВІТОМ

27 февраля 2016 | ДОСУГ | Нет комментариев | №8(1039)

Останнім часом все більшої популярності набирає новий тренд – миловаріння в домашніх умовах. Для одних – це захоплююче хобі, таємничий магічний ритуал, для інших – можливість здивувати друзів оригінальним подарунком. А для охтирчанки Ксенії Рєзниченко – це заняття для душі, яке допомагає творчій натурі почувати себе гармонійно й невимушено. Ми завітали до Ксенії в гості, аби пізнати секрети домашнього миловаріння.

Ще з раннього дитинства моя мама Наталія Іванівна вчила мене рукоділлю. Ми з нею разом вязали гачком, спицями, вишивали скатертини та серветки хрестиком. Та в пошуках кращого життя вона була змушена поїхати на заробітки до Італії. Невдовзі і я до неї приїхала. Спочатку працювала нянею для двохмісячної Паоли. Разом з дівчам вивчала італійську мову. Це давалося мені легко, адже ще в школі я оволоділа німецькою мовою. За час перебування в Італії я досхочу мандрувала по країні. Відвідала Рим, Помпею, Неаполь, місто-порт Барі, в якому зберігаються мощі Святого Миколая. На одній із екскурсій в Сорренто я придбала незвичайний подарунок – набір з 6 брусочків мила ручної роботи. І з того часу я мріяла навчитися робити мило власними руками. Та в Італіїї на це часу не вистачало. Лише повернувшись до рідного міста в 2011 році, я почала пізнавати тонкощі миловаріння. Перечитала багато літератури, переглянула онлайн-уроки та й розпочала практикуватися. Придбала необхідні інгредієнти: мильну основу, барвники, ефірні масла, ароматизатори, силіконові форми, блискітки і зробила своє перше живильне мило з медом, ефірним маслом ялівця та оливковою олією. Я самостійно вигадую форму і дизайн мила, додаю корисні речовини і аромати, які мені подобаються.

Зараз входить в моду дарувати гостям невелички презенти на пам’ять – бонбоньєрки. Нещодавно я стала хрещеною мамою. І для гостей свята виготовила милі бонбоньєрки у вигляді дитячої ніжки. Обожнюю вирощувати квіти, які милують око буйним цвітінням.

Орхідеї – ще одна моя слабкість. Милуючись неперевершеним поєднання форм та кольорів, поринаю у квітковий світ фантазій. До речі, мило у формі орхідеї, одне з моїх улюблених.

Зараз я знаходжуся в декретній відпустці – виховую півторарічного синочка Дениску. Мій коханий чоловік Руслан заохочує мої творчі починання. Завдяки тому, що він бавиться з синочком, я маю трішки часу на свої захоплення. Відчуваю, що хобі позитивно впливає на фізичний та емоційний стан. Раджу і Вам спробувати себе в миловарінні.

ОГНИ ДУШИ

Ахтырчанка Ирина Федоренко по образованию экономист, но по призванию души рукодельница. Ей всё под силу: мыло причудливой формы изготовить, сшить необычное платье, связать шапочку или носочки, освоила она и салфеточную технику декупаж.

- У меня двое деток – старшему Андрюше 7 лет, младшенькой Александре всего два годика. В прошлом году заинтересовалась изготовлением ажурных свечей и их декупажем. Просматривая многочисленные видео по рукоделию, увидела ролик о резных свечах – и влюбилась в них. Долго не решалась купить оборудование, но в январе 2015 года не выдержала и заказала. Обучалась по мастер-классам свечных мастеров.

- Что же это за новое веяние моды и каждому ли под силу изготовить красивую свечку собственноручно? – Спросили мы у Ирины.

- С того момента, как я начала заниматься резными свечами, мне захотелось узнать историю их возникновения. Оказалось, что первые упоминания о резных свечах относятся к XVI веку, когда в Италии зародился стиль «Барокко». Венецианские свечные мастера впервые придумали надрезать ещё не остывшие свечи и из получившихся «лепестков» делать всевозможные завитушки. Именно этому процессу резные свечи обязаны своим названием. Это был настоящий прорыв в свечном деле, и ремесло стало распространяться сначала по всей Италии, а затем и по всему миру.

Я решила последовать примеру венецианцев и сделать резную свечу. И я увлеклась этим процессом всерьёз. За несколько недель регулярных тренировок я стала парафиновым скульптором. Самое главное – это понять и почувствовать материал, ведь в процессе резки мастер не имеет права на ошибку. Парафин – мягкий, но все-таки это не пластилин, и исправить неверные надрезы практически невозможно. Пробуйте, экспериментируйте и у Вас всё получится.

О секретах изготовления резных свечей Ирина расскажет в следующих номерах газеты.

У КОЖНІЙ ВИШИВЦІ – ДУША

Бісероплетіння, як і сам бісер, має багатовікову історію. Древні єгиптяни першими навчились плести з бісерних ниток намиста, низати браслети, покривати бісерним мереживом сукні.

Робити найкраще за всіх бісер навчилися венеційці, які ретельно приховували від інших секрети створення цього скляного дива. Майстри та майстрині прикрашали ним одяг і взуття, гаманці і сумочки, футляри та різні вишукані речі.

- А нове – це давно забуте старе, – каже Світлана СУГАК, жителька села Довжик. – Тож і мені захотілося освоїти бісероплетіння. У нас, українок, здається, потяг до рукоділля записаний у генетичному коді. Новомодному захопленню у нас передували гаптування, вишивка, ткацтво, плетіння гачком. Жінка в усі часи прагне до яскравого, неповторного образу. І її старання не обмежуються лише зовнішністю. Приміром, це стосується і аксесуарів для оселі. Тому ми і перебуваємо у постійному пошуку чогось цікавого. Я не знаю у нашому селі нікого такого, хто б не мав уявлення про рукоділля.

Усьому, що сама вмію, навчаю доньку Лілю. Їй 11 років і вона моя добра помічниця в домашніх справах. Впораємося по господарству, бо маємо і корову, і телят, свиней, курей і гектар городу, а тоді посідаємо рядочком і нанизуємо бісеринку за бісеринкою. При цьому переговоримо про все на світі, тому я й знаю, чим живе моя дитина, які у неї стосунки з друзями, що нового в школі. Словом, за рукоділлям відкривається душа.

 

 



Добавить комментарий


Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: