ДОМАШНЄ ГОСПОДАРСТВО: НАШІ ЧИТАЧІ – ДОБРІ ГОСПОДАРІ

19 марта 2016 | ДОЗВІЛЛЯ | Нет комментариев | №11(1042)

Достатньо подивитися, скільки зараз коштує м’ясо і яйця, щоб з’явилося бажання завести гуску чи курку. Сьогодні домашнє господарство – дуже вигідне. І далі буде необхідне, без цього не прожити. Ті, хто зрозумів це ще вчора, вже мають чим похизуватися. А тим, хто тільки починає усвідомлювати, потрібні поради бувалих.

ГУСИ ХОЛМОГОРСЬКОЇ ПОРОДИ ПОПУЛЯРНІ В ЯМНОМУ

Там, де є річечка чи ставок, – найкращі умови для розведення гусей. Наприклад, як у селі Ямному Великописарівського району. Тут чи не в кожному дворі є свій табун, і всім вистачає випасу.

- “Породи гусей є різні – холмогорські, комогорські, роменські, кубанські, навіть якісь зарубіжні породи. Але, як правило, вони або агресивні, або галасливі, з ними більше клопоту, – розповідають місцеві жителі Андрій СИРИЙ та Віталій ХОРУЖЕНКО. – А холмогори красиві, відмінні «батьки», доброго норову, прив’язані до свого двору та господаря. А чи є гуси більші від них та важчі? Думаємо, що ні! Дорослі гусаки важать до 10 кілограмів. А головна їх відмінність від інших порід – це шишка над клювом, іноді така масивна, що голова здається величезною, але красивою. Під нижньою щелепою у них відростає велике підборіддя, яке лягає на шию, наче бант. Хіба ж такі красені можуть не подобатися?”.

Любов до цієї птиці та вміння її розводити, у Ямному передаються від батьків. І Андрій, і Віталій не можуть уявити свої подвір`я без гусей, які на одній лише траві здатні давати такі прирости. Тим, хто хоче зайнятися розведенням гусей, вони радять подумати про холмогорів.

ГОЛОВНЕ В КРОЛЯХ – ЧИСТА ПОРОДА

Олександр БИЧКО народився в Болгарії, де з авіаційним полком базувалися наприкінці війни його батьки-військовослужбовці. З 1946 року їх сім`я стала жити в Охтирці і майже відтоді батько почав займатися кроликівництвом.

- “Справа ця на той час була досить успішною, адже кролі тоді практично не хворіли, великих затрат на кормову базу не потребували – треба було не лінуватися, рвати траву та заготовляти сіно. Зате мали і м’ясо, і живу копійку від продажу шкурок, які в ті часи користувалися попитом – у простого народу альтернативи на хутро не існувало і всі носили взимку кролячі шапки, – згадує Олександр Федорович. Тому коли і він сам пішов у запас після служби на Охтирському військовому аеродромі, то вирішив продовжити батьківську справу, щоб і себе на пенсії ділом зайняти, і сім`ї користь приносити. Почав читати поради спеціалістів, їздити по виставках, в результаті вибрав для розведення породи Полтавське Срібло і Новозеландська Біла Виставочна, якими зараз рідко який заводчик може похвалитися. – Мені приносить задоволення робити те, що я вмію і що у мене виходить. Підходжу до цього скрупульозно, у клітках підтримую постійну чистоту. Годую тільки екологічно чистими кормами – люцерною і сіном, із зернових – ячменем, вівсом і кукурудзою, без грама комбікорму. Останнім часом помітив, як підвищується у нашого населення інтерес до кроликівництва. Я радію, що ця справа відновлюється”.

НУТРІЇ – НЕ ТІЛЬКИ ЦІННЕ ХУТРО

У родині КАСЬЯНЕНКІВ здавна заведено тримати в господарстві нутрії.

- “Це тільки на перший погляд здається, що нутрії неприємні на вигляд, багатьох відлякують їхні хвости, зуби-різці. Але насправді це дуже милі тваринки – чистоплотні, невибагливі, з красивим, наче перламутровим хутром. Забавно спостерігати, як звіринка підносить до рота їжу, тримаючи її обома передніми лапками, які у неї діють майже так, як у людини, або розчісує своє хутро. Нічого поганого або брудного нутрія не з`їсть, тому й не хворіє. Я пробував перейти на розведення кролів, але вони занадто кволі, ризиковані для домашнього господарства. Хоч давай вакцину, хоч не давай – гарантії немає, що всі виживуть. Крім того, регулярно їм ліки для профілактики давати треба. Тож ми вважаємо, що це вже не є продуктом, який можна давати малим дітям. А м’ясо нутрії дієтичне, смачне і корисне і малюкам до року, і стареньким, і майбутнім мамам, і всім людям без винятку. Всім господарям бажаю спробувати вирощувати саме нутрії”, – радить голова сім’ї Володимир Михайлович.

АРИСТОКРАТКА ПТАШИНОГО ДВОРУ

Валентин ШЕПЕТОВСЬКИЙ за покликанням голубівник. Пристрасть до цих птахів перейняв від діда. У його дружини Світлани дід теж був заядлим голубівником, тому вона як ніхто інший розуміє це захоплення і не перечить чоловікові, а заохочує. Тим більше, що чоловік захопився ще й вирощуванням породистих курей. На пташиному подвірї у нього мирно вживаються, крім голубів, павліни і палеві орпінгтони. Останні – справжня гордість господаря.

- “Ні в яке порівняння із звичайними курми орпінгтонів поставити не можна, – розповідає Валентин. – Порода виведена в Англії у 19 столітті. Вивів її Кук, але не той, що його з`їли голодні дикуни. Порода має ряд переваг, через які у Великобританії створене таємне товариство, куди входить вся верхівка королівства. Це смачне білосніжне м’ясо з тоненьким прошарком жиру, смажена курка має дійсно королівський вигляд на столі. Самі кури дуже спокійні. Тобто ви можете посадити курочку на коліна і вилити їй душу. А вона тихенько вислухає, правда, навряд чи щось путнє порадить. У порівнянні з іншими птахами вигляд має дуже красивий, наче золотий злиток у вигляді танку. Цього року я замовив на інкубацію яйця шоколадного орпінгтона, а взагалі їх існує до десяти видів”.

 

 



Добавить комментарий

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: