ОХТИРЧАНИН ВБИВ ЧУПАКАБРУ

20 августа 2016 | НОВИНИ | Нет комментариев | №33(1064)

Ми навіть не сподівалися, що публікація «Чупакабра відвідала господарство головного редактора» викличе шквал повідомлень

Нам телефонували і з Охтирки, і з навколишніх сіл. Одні розповідали про те, що на свійських тварин дикі нападають дуже часто і можна дійсно сплутати очевидне з неймовірним. Інші наголошували, що тхори, коли забираються в курник, випивають мозок курки чи качки, щурі беруть молодняк, затягуючи в свої нори, а ласки перегризають горло. Кролі ж дохнуть через хворобу і щоб інший хтось на них нападав, крім інфікованих комарів, ніхто не бачив. Але ж що відбувається, коли то в одному, то в іншому місці не села чи міста, не регіону чи країни, а на теренах всієї планети, де тримають свійських тварин, з`являється якась чупакабра?

Якісь дивні напівсобаки, напівлисиці чи напівкенгуру? Клітки трощать, кролів душать, птицю роздирають з боку спини, акуратно розкладають вздовж доріжки. Здавалося, що все це може бути скрізь, та тільки не у нас. Можливо, через те, що господарі дуже не афішують, коли у них на подвір`ї трапляється розор. Але я, коли у мене трапилося подібне (чит. У №32), не могла змовчати, хоча б заради того, аби дізнатися про масштаб проблеми. І результат є. Не буду повторювати чимало почутих історій, як голодні німецькі вівчарки з боку сусідів проривають сітчасту огорожу і рвуть підряд все живе. Але коли до нас в редакцію зателефонував охтирчанин Василь Васильович Дурнов та розповів свою історію про чупакабру, довелося призадуматися.

- “Це сталося опів на четверту ранку 7 серпня. Спав у літній кухні, двері надвір були відчинені, через кілька метрів сарай, де знаходилися 9 курок і півень. Прокинувся від якогось відчуття тривоги. Живемо на околиці міста поблизу лісу, сам мисливець спокон віку, тому рушницю маю. Почув якесь шарудіння і подумав, чому ж це собачка Кузя мовчить? Вийшов на ганок, бачу під ногами щось біліє. Ногою пхнув, думав, що то целофановий пакет вітром занесло, а воно м`яке. Нахилився глянув, а то – курка! Далі ще одна лежить, і ще…

Спочатку на свого Кузьку подумав, що це він раптом з глузду з`їхав та курей подавив. Проте чую знову, що шурхотить же таки щось за туалетом. Вскочив у кухню за ружжом, і ніби пам’ять мені відшибло, аж забув, що хотів. Та ні, вхопив рушницю, побіг на шурхіт. А у нас за туалетом є така ніби як пастка – між двома парканами вузька і наріст шиферини пройма. Туди звірюка і потрапила та з усієї сили шкребла кігтями, щоб вибратися. Я по ній і шандарахнув дроб`ю. Навіть не пискнуло.

Пішов подивитися, як уже встало сонце. Покликав знайомого, щоб і він глянув на те чудовисько (прим: на фото). А воно й справді якесь невидане – голова лиса, чорна, і в ротовій порожнині чорне, навіть язик, а хвіст довгий, сантиметрів 60-70. Як ото й показували по телевізору, що схоже на кенгуру, бо передні ноги набагато коротші, ніж задні. Шерсть сіро-руда, вуха, як купірувані. Відтягли ми те чудисько до лісу, викопали яму та й закопали. Але ж Кузька ще добу після того не вилазив з будки, а кішка шугнула на горище, куди зроду не лазила. Залишилася одна курка. І хоч пригода трапилася у неділю, а я купив нових курочок у середу, та бідолашна птаха, яка пережила напад чупакабри, й досі до сараю не заходить. Ніяк не можу зрозуміти, чому вони мовчали? Бувало, я як пізно увечері зайду до сараю, то такий лемент підіймуть… І мимо собаки у нас не пройдеш, бо хоч малий, та чуткий. А це все так тихо було.

І тут читаю в «Роксолані», що не тільки я мав таку клопоту. Сусіди примусили, розкажи редакції про те, як чупакабру вбив. Якщо не вірите, ми відкопаємо, приїдьте, подивіться”.

Довелося їхати, щоб переконатися, чи не уявилося Василю Васильовичу щось зпросоння. Чупакабру чи щось схоже на неї справді відкопали. Минув уже тиждень з часу її захоронення і довелося відвертати носа, аби не нюхати сморід. Добре, що фотокамера вміє наближати. Я не можу сказати, що то таке було. Але точно не собака, бо передні ноги вдвічі коротші, ніж задні. Зуби без різців, але наче як у коня. Кігтів не роздивилася. Взагалі, видовище не для слабонервових, але ж чого не зробиш заради достовірності інформації. Хотіла покликати з собою когось із ветспеціалістів, та тільки у зв’язку з постійними пертурбаціями у місті уже й не знаєш, де вони і як називаються, а Василь Васильович уже відкопав те, що ще можна було при свідках сфотографувати для історії.

Хочу подякувати Василю Васильовичу Дурнову за сміливий вчинок, за те, що вбив тварину, яка приносить людям і домашньому господарству шкоду. Може, на цьому дикі прояви чупакабри відійдуть разом з нею у інший світ і не тривожитимуть більше свійських кроликів, качок та курей.

Л. Меркульцева

ФОТО


 

 



Добавить комментарий


Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: