Охтирчанці аплодували мільйони

22 октября 2016 | КУЛЬТУРА | 4 коммент. | №42 (1073)

Наша землячка, талановита танцівниця Любов Андріївна Дьоміна, вже 23 роки мешкає в Канаді. Як дівчині із невеличкого містечка вдалося втілити свою мрію – вирватися із злиднів та підкорити танцювальні майданчики всього світу?

Любов Андріївна Дьоміна (дівоче прізвище Метейко) народилася в Охтирці 3 червня 1955 року. Закінчила четверту школу. З 5 років відвідувала танцювальний гурток на базі колишнього Палацу культури. Займалася акробатикою та гімнастикою, співами, аби в чотирьох стінах не сидіти, бо вони обтяжували тонку творчу натуру обдарованої дівчини. Її родина не жирувала: мама працювала в санстанції, тато – перукарем. Але це не завадило дівчині стрімко рухатися до поставленої мети – вирватися з прірви бідності,постійного безгрошів’я та ще й реалізувати свої мистецькі амбіції. До Дніпропетровського театрального училища не вступила, бо не вистачило балів, але Сумське училище мистецтв розкрило свої двері перед Любов’ю. Закінчивши хореографічний факультет училища з відзнакою, вона продовжила навчання в Київському інституті культури. Потім працювала керівником хореографічного балету та в цирку, а згодом життєва стежина пролягла на Південь – дівчина увійшла до складу вокально-хореографічного ансамблю «Таврія» в Сімферополі.

Любов Дьоміна з двоюрідною сестрою Людмилою Ярмолич
не бачилися майже 25 років. Нещодавно Любов Андріївна
приїхала до Охтирки, аби перепоховати прах своєї мами, яка
померла 3 роки тому в Канаді.

«Для мене це був своєрідний next-step – вищий щабель, – пригадує наша землячка, мешканка Канади Любов Дьоміна. – Я завжди намагалася брати від життя все більше і більше. І Вам радила б ніколи не зупинятися на досягнутому. Особливо звертайте пильну увагу на корисне дозвілля власних дітей. Не жалкуйте часу, аби відвести свою кровинку на заняття з танців, грі на музичних інструментах, вокалу. Хто знає, можливо саме Ваша дитина запалить вогник на мистецькому олімпі та саме їй аплодуватимуть глядачі концертних залів всього світу. Відчувши власні сили, я вирішила перейти на новий рівень та податися до Москви. Згодом я вже виступала з красноярським ансамблем танцю Сибіру під професійним керівництвом народного артиста СРСР Михайла Семеновича Годенка. В той час якраз проходила активна підготовка до літніх олімпійських ігор, і мій керівник був головним балетмейстером відкриття спортивних змагань. Саме за це він згодом отримав звання Героя соціалістичної праці. Мені пощастило працювати з такою видатною людиною і це не могло не накласти відбиток на мою подальшу долю.

Незвичайний образ приміряла на себе у Ванкувері
Любов Дьоміна. Під величезною сукнею захо
валися діти, які у потрібний момент ефектно та
несподівано з’явилися на сцені.

У складі ансамблю я тоді об’їздила пів – Європи, побувала в Австралії, Індії, Новій Зеландії, Сінгапурі, Малайзії, США та Канаді. Окрім розширення світогляду, професійного росту, участь у красноярському ансамблі мала й доленосний акорд, бо саме завдяки сцені об’єдналися дві творчі натури в одну родину – тоді я й познайомилася зі своїм першим чоловіком Олександром Дьоміним, з яким ми разом були і на сцен, і вдома, і в рідкісніхвилини відпочинку.

Любов Дьоміна в образі Кармен

Наш ансамбль мав досить колоритну та яскраву програму виступу, тому не дивно, що ми 11 місяців протягом року жили на чемоданах. Міні-плитка та каструлі з сково-рідкою були невід’ємними атрибутами кожної подорожі. В рамках 3-місячних гастролей до Америки, ми на 3 дні заїхали з концертом до Отави, Канада. Познайомилися з нашими колегами з української общини, які й запропонували мені з чоловіком залишитися в Канаді та викладати в українській балетній школі. Це був 1993 рік – розпад Союзу позаду, а попереду – невизначеність та невпевне-ність у завтрашньому дні. Тому не довго вагаючись, ми з чоловіком вирішили залишитися в Канаді. В Красноярськ у залишилася двокімнатна квартира, яку Михайло Годенко подарував за любов до власної справи та неймовірний ентузіазм. Але ми не озиралися назад, наші молоді серця та невтомні тіла прагнули вищого щаблю. В демократичній країні, з високим соціально-економічними стандартами життя як на той час, вити сімейне гніздечко спокійніше, до того ж займаючись улюбленою справою. В той час я вже носила під серцем дитину. Через півроку з’явилася на світ друга донечка Женя. А перша Оля тимчасово мешкала з бабусею в Охтирці. Коли їй виповнилося 6 років, ми забрали її до себе.

Багато серіалів та фільмів було відзнято в бу-
динку, в якому наша землячка мешкає разом з
чоловіком Девідом Монро. Американська
мрія стала реальністю для охтирчанки.

Вихор тренувань, виступів, викладацької діяльності закрутив нашу молоду родину. Але згодом в сімейному кораблі під назвою «Дьоміни» з’явилася пробоїна – чоловік почав все частіше зазирати до чарки. Тому проживши разом 18 років, ми розлучилися. Проте доля підготувала мені ще один подарунок – зустріч з моїм другим чоловіком Девідом Монро. Познайомили нас спільні друзі. Однак стосунки з Олександром Дьоміним у нас чудові. Він є частим гостем у нашому домі, жодне свято не обходиться без нього. Можливо Ви здивуєтеся, але перша дружина Девіда є моєю кращою подругою. Тому за сімейним столом часто збираються наші колишні і це не заважає загальній атмосфері свята.

Любов Дьоміна з колишнім
чоловіком Олександром на сцені
міста Ванкувер (Канада)

Доля моїх донечок також склалася вдало. Старшенька Оля познайомилася зі своїм чоловіком французом на олімпійських іграх у Ванкувері, коли він брав участь у змаганнях з хокею і представляв Монреальський відділ поліції. Зараз щасливе подружжя виховує двох діток: Олександру та Софію.

Молодшенька Євгенія займається танцями, захоплюється модельною справою. А мріє здобути освіту ветеринарного лікаря, бо з дитинства обожнює тварин. У нас і зараз на задньому дворі мешкають кролі із зайцями, за якими вона доглядає та бавиться з ними.

Виступ Любові Дьоміної
в місті Н’ю Вестмінстер,
Канада. Літо, 2004 р.

Я викладала бальні танці до 2007 року. Зараз я на пенсії, тому маю час для подорожей та відпочинку. Мій чоловік Девід приватний підприємець і він частенько мене бере з собою у відрядження до Сполучених Штатів. За кордоном люди після виходу на пенсію починають жити, здобувати нові враження, мандрувати, ходити на концерти та інші культурні заходи. А провівши 2 місяці в Охтирці, я побачила, що похилі люди ледь зводять кінці з кінцями й ні про які подорожі навіть не мріють. Усміхнених перехожих на вулиці мало, українці пригнічені багажем фінансових проблем, воєнними діями на Сході. Але я вірю, що буде свято й на охтирських вулицях.

Спілкувалася О. Кириченко

 

 



Комментарии (4)

 

  1. муся пишет:

    Ну вирвалася жіночка із ніщети, що в цьому поганого? Заздріть мовчки

  2. ghggh пишет:

    Для таких родина там, где жопа в тепле. Даже бросая малолетних детей бабушке в Украине.

  3. Пионер пишет:

    Самi полум’янi “борцi” за Україну це тi якi з неї втекли та перехрестилися вiд насолоди.Тепер “патрiотять” здалеку

  4. ghggh пишет:

    Предала Украину, теперь плевать она хотела на родину.

Добавить комментарий

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: