Багряний ожив у камені

5 октября 2017 | Cвежий номер | 7 коммент. | №40 (1123)

У 38 номері «Роксолани» від 20 вересня ми інформували, що незабаром в місті з’явиться погруддя Івана Багряного. І от нарешті час настав. Минулої п’ятниці поблизу приміщення Охтирської районної державної адміністрації на тротуарі стояла вантажівка та автокран, а чоловіки вивантажували постамент та бюст Івана Багряного, замотаний у плівку.

Офіційне відкриття пам’ятника відбулося 2 жовтня.

«Стільки задумів лежить нездійснених, вже виношених, вже розпрацьованих, але не доведених до завершення речей! І чи зможу я їх завершити з угробленим серцем та з дірявими легенями! І з такою несамовитою втомою, що хочеться просто стати каменем і не рухатися вічність», – писав за життя Іван Багряний у листі до українського ученого-літературознавця та критика Григорія Костюка. В той час його душа була поранена, а тіло виморене, фізично не здатне виносити важкі перевтоми та поневіряння чужими краями. Він мав силу-силенну задумів, плекав великі надії на творче усамітнення і душевний спокій, але не судилося.

25 серпня 1963 Іван Багряний помер у санаторії у німецькому Шварцвальді після тривалої недуги. Цілий букет хвороб – туберкульоз, діабет, захворювання серцево-судинної системи не залишили відомому поету, прозаїку та публіцисту шансів на життя. Коли погіршало, покликав лікаря і сказав німецькою: “Я вмираю”, потім знепритомнів, заговорив українською, однак його ніхто не розумів. Йому зробили укол, він заснув і більше не прокинувся. Шухляди, стіл, підлога – все навкруги було закидано рукописами.

Через 54 роки з моменту смерті Іван Павлович Багряний ожив у камені на рідній землі, яку він так любив і прославляв у своїх творах. Офіційне відкриття пам’ятника відбулося саме в 111-й день його народження – 2 жовтня. На урочисту церемонію зібралося керівництво міста та району, духовенство, громадські діячі, гімназисти та всі бажаючі містяни.

Появі першому погруддю Івана Багряного в Охтирці ми завдячуємо письменнику Олександру Шугаю, який присвятив своє життя дослідженню життєвого шляху та творчості нашого земляка.

«Вперше я ступив на Охтирську землю 27 років тому, – розповідає Олександр Шугай. – З того часу я мріяв про появу пам’ятника Івану Багряному в його рідному місті. Я спілкувався з його дружиною Антоніною Дмитрівною, яка стверджувала, що Іван Лозов`ягін (справжнє прізвище нашого земляка) шалено кохав Україну – прекрасну та убогу водночас. Ця людина мала чисту душу та хоробре серце, адже не кожен в ті страшні часи наважився б намалювати карикатуру на Сталіна. Було б добре, аби на базі гімназії започаткували б Багрянівські читання».

У перехожих, які проходитимуть повз памятник Івану Багряному, роїтимуться різнополярні думки. Адже для декого Іван Павлович є Великим Сином України, постаючи в образі борця за світле українське майбутнє. В той час як для інших він назавжди закарбувався поліцаєм, який вів антирадянську боротьбу, що не могло не накласти відбиток на подальшу долю його рідні.

Як би там не було, без його безсмертних  романів «Тигролови», «Сад Гетсиманський», «Буйний вітер», «Людина, яка біжить над прірвою», повість «Маруся Богуславка» та інших творчих перлин, які народилися з-під пера Івана Багряного, важко  уявити вітчизняну літературну спадщину.

На фото Олександр Шугай, Ігор Алєксєєв, Катерина Макаренко разом з гімназистами біля погруддя Івана Багряного.

 



Комментарии (7)

 

  1. Ильич пишет:

    Этот самый ванька ,в В.О.В не воевал ,не партизанил ,не помогал Фронту С немцами был ,с ними и сбежал. . Херой новых времён. Ню-ню.Этот памятник ,как и памятник В.И. Ленину ,потом снесут.

  2. Ахтырский сотник пишет:

    То є правда, і “Тигролови” і “Маруся Боггуславка” та інші твори, час був такий, або в партизани або до німців. Горя багато завдав охтирчанам, багато в німецьке рабство людей відправив,в тому числі і сестру мого діда, горя зазнала та знущань вневолі. Хто з теперішніх писак напише про сучасних “тигроловів”.НЕ ПОЕТ, ХТО ЗАБУВАЄ ПРО ТЯЖКІ НАРОДНІ РАНИ”: Леся Українка.

  3. 444 пишет:

    Опять памятник на нашего мэра похож,так же как и Шевченко.Вот это культ личности.

  4. utdy пишет:

    Памятники полицаям фашистским. Круто.

  5. Пионер пишет:

    А яке прiзвище у полiцай-комiсара Охтирки часiв “визволення” вермахтом?Може його пора вже шанувати?

  6. Ахтырский сотник пишет:

    В Олешні пам’ятають орст. коменданта Франца Дерригера (з обрусівших німців – колоністів Миколаївщини), частенко в селі пиячив з гестапівцями та Логовязіним. В центрі побудувати їм памятник на фаєтоні, в оточенні “держиморд” поліцаїв (картина маслом – весілля в Малинівці). Вже в Тростянці йдуть бої, а вони людей виловлюють в Німеччину. Правда, тільки до Одера добігли, потім міліція два десятиліття шукала героїв, таки знайшли, щоб віддати належне кожному за скоєні злочини. Німці потім писали, що їм не сподобалось в Україні, то Ковпак, то Корсунь – Шевченковський та інші неприємності. Чому вони ображаються на українців, адже зустріли їх охтирці добре, та й провели аж до самого Берліну, і на згадку Прапор на рейхстазі встановили.

  7. Ахтырский сотник пишет:

    Нові герої України – час визначить, хто є хто ! Наша заслужена- “Червона калина” Макаренко, де тільки не побувала, печаток партій ніде ставити, зараз в образі “жидо – бендеровки”. Прошу з розумінням віднестись до того факту, що Громодянська війна закінчилась, не нагнітайте страсті. Не залишилось ні “білих”- ні “червоних”, ні “поліцаїв”- ні “червоноармійців”. Але в сучасному залишку Охтирка пограбована сучасними місцевими прохіндеями. Не потрібно на радість зовнішнім ворогам уподоблюватись Каїну. Є провославні під богом і латиняни під папою, все інше від лукавого. Вихідці з Західної України, нині покійні Гафанович та Рапій та інші громодяни ( вихідці з західних земель) – внесли неоціненний вклад в розвиток нашого міста і району, взамін, багато охтирчан піднімали Галичину (інженери, вчителі, лікарі, агрономи, військові …). 80 % жителів Західного Краю, як і нашого Слобожанського нічого ворожого не мають, вислови “москаль”( так слобожан називають за р. Збруч) і “бендерівець” мають піти у забуття – це робота наших сучасних філософів. Наша Україна – удар молотка і руль тракториста невтомний, наша Україна не знає назад – вперед її кроки…

Добавить комментарий