МАГІЯ КНИГИ

22 апреля 2017 | Досуг | Нет комментариев | №16 (1099)

Напередодні Всесвітнього дня книги “Роксолана” вирішила поцікавитися у охтирчан, як часто вони відпочивають із книгою в руках?

Людина, для якої книжка ще з дитинства стала річчю першої необхідності: як скрипка для музиканта, як пензель для художника, ніколи не відчуватиме себе обділеною, збіднілою чи спустошеною, – вважав відомий письменник та вчитель-новатор Василь Сухомлинський. Кораблі думки, неосяжне море, володарка простору, справжній маг та друг, єдина машина часу – з чим тільки класики не порівнювали друковану книгу. І та людина, яка час від часу пірнає у чарівний світ літературних рядків, пливе бездонними сторінками бурхливого роману, переслідує винахідливих злочинців чи поринає у загадкові лабіринти історичних повістей, погодиться з кожним вищенаведеним словом.

Олена Горбушко, підприємець:

- Читати люблю і читаю багато, бо переконана, що життя без книг – це ніби хата без вікон. Останнім часом вподобала собі твори українських прозаїків. Для мене хороша та книга, яку відкриваєш – смакуючи, а закриваєш – збагатившись. Саме такою виявився твір Світлани Талан «Повернутися дощем». Це продовження книги «Оголений нерв», що розповідає про «Руську весну» та наслідки окупації Східних українських земель. Майдан лишився в минулому, сьогодні – війна під назвою АТО та розрив країни на дві ворогуючі частини. Авторка пережила всі ці жахи на собі. Вона з Сєвєродонецька, котрий є центральним в цій історії. “Повернутися дощем” книга куди складніша, адже тут в центрі уваги постає війна. І вона тут не така, як на екрані телевізора. Впевнена, що через десятки років ця книга буде одним із художніх джерел, що є свідченням нашої епохи. Дуже багато суперечливих думок, відчуттів, болю викликає ця книга. І так не хочеться в це вірити. Дуже боляче читати все це і пропускати через себе.

Ірина Євтушенко, редактор відділу обробки бібліотечних фондів Охтирської районної бібліотеки:

- Слова одного з героїв фільму «Москва сльозам не вірить» про те, що незабаром буде лише кіно, а книги відійдуть в минуле, не виявилися пророчими. Більше того, електронна книга ніколи не зможе замінити реальну, паперову книгу, яка й енергетику має здоровішу на відміну від бездушного гаджету. Погляньте лишень на життєвий шлях відомого письменника сучасності Рея Бредбері, який у свої десять років прочитав всі книги в бібліотеці, і написав тисячі історій. Ця людина «зробила» себе сама, займаючись самоосвітою не на вулиці чи в кінозалі, а саме в бібліотеці. І не дивно, адже читання поглиблює мислення, збуджує думку до пошуків і аналізу явищ. А Ви давно були в бібліотеці? За останні три роки до нашої бібліотеки стало надходити значно більше української літератури. Та й поціновувачів творів українських авторів серед читацької аудиторії стало набагато більше. Користується великим попитом книга Ліни Костенко «Записки українського самашедшего». Цей роман написано від імені 35-річного комп’ютерного програміста, який на тлі особистої драми прискіпливо, глибоко й болісно сканує усі вивихи нашого глобалізованого часу. У світі надмірної дезінформації і тотального відчуження він – заручник світових абсурдів, який прагне подолати комунікативну прірву між чоловіком і жінкою, між родиною і професією, між Україною і світом. Хто ще не встиг ознайомитися із цим твором, раджу обов’язково надолужити згаяне.

Алла Шелудько, провідний методист бібліотки:

- В нашій родині всі, від малого до великого, не уявляють свого життя без книжок. Моя дев’ятирічна донечка Софійка не може заснути, доки я їй особисто не прочитаю на ніч казку. Зараз ми дочитуємо книгу Всеволода Нестайка «Пригоди лісової школи». Мій старший син Діма зараз навчається в Харківській академії Нацгвардії України. Приїздить до дому двічі на рік. І кожного разу не з порожніми руками. Зазвичай він привозить в якості презенту для Софійки книжки про піратів. Разом з домашніми смаколиками до гостинців для сина я обов’язково додаю «їжу для душі» – книжки. Нещодавно передала Дмитру роман бразильського письменника Пауло Коельйо «Одинадцять хвилин». Є книги, які треба тільки скуштувати, є такі, які найкраще проковтнути і лише небагато – розжувати і перетравити. Саме до такої книги я б віднесла родинну сагу семи поколінь, події якої охоплюють часи козацтва та революції гідності в Україні «ПоКров» української письменниці Люко Дашвар (справжнє ім’я Ірина Чернова). Все починається з історії хорунжого Яреми Дороша, який закохується в молоду та чарівну Перпетую. Та ця любов приносить одні сльози. Минають роки, і читач переноситься в грудень 2013 року, коли Україну сколихнула революція проти свавілля влади. На тлі історичних подій ви зустрінете юну Мар’яну, яка саме зараз переживає зраду чоловіка. На Майдані вона знайомиться із Ярком і це змінює все її життя! Архівні пошуки допоможуть Мар’яні не лише віднайти загублені у вирі війн і революцій імена, а й із дрібних уламків зібрати докупи власну родину. Їй доведеться дізнатись про родинне прокляття.

Дмитро Бурєнін, далекобійник:

- Я багато часу проводжу за кермом, тому з кни- гою в руках мене не часто побачиш. Люблю читати про мандри. Особливо цікаво було дізнатися про Великі географічні відкриття Христофора Колумба. Далекі мандрівки, морські пригоди, гострі відчуття – саме про такі моменти йдеться в захопливій книзі. Відомий мореплавець прославився на весь світ завдяки тому, що вперше переплив Атлантичний океан та дістався до берегів Центральної Америки. А взагалі читати потрібно, і чим більше, тим краще. Книги та періодичні видання є поживною “їжею” для душі. Українці завжди були читаючою і думаючою нацією, а без книжок політ думок стає досить низьким. Тому треба намагатися замість перегляду порожніх кінострічок частіше зазирати до книжок. Адже спочатку було Слово і свою справжню міць набуло воно лише з появою Книги. Потоваришуйте з книгою і вона передасть вам частину своєї сили.

Любов Роздобудько, пенсіонерка:

- Для мене найкращий відпочинок – це проведений час з книгою в руках, адже усамітнення з книгою краще товариства з аби ким. Щоправда зараз це задоволення не із дешевих. Я маю на увазі, що поліграфічна продукція не завжди по кишені середньо-статистичному українському пенсіонеру. Тому обмінююся книжками із друзями та родичами. Вдома маю велику бібліотеку, яку вдалося назбирати ще за радянських часів. Чудову книгу можна читати кожен раз ніби заново. Пам’ятаю, як в молодості прочитала твір Івана Шамякіна «Серце на долоні». Хотіла б ще раз перечитати ці хвилюючі рядки.

Опитування провела Олена Кириченко

 



Добавить комментарий