ТЕАТР, ОПЛЕСКИ І ТИША

26 марта 2017 | Досуг, Культура | Нет комментариев | №12 (1095)

27 березня день театру

НАПЕРЕДОДНІ МІЖНАРОДНОГО ДНЯ ТЕАТРУ «РОКСОЛАНА» ВИРІШИЛА ДОСЛІДИТИ ІСТОРІЮ СТАНОВЛЕННЯ ТЕАТРАЛЬНОГО МИСТЕЦТВА ТА ПРОЛИТИ СВІТЛО НА СУЧАСНИЙ СТАН РЕЧЕЙ

Театр карає тисячі пороків, що залишаються судом без покарання, і популяризує тисячі чеснот, про які замовчує закон, – писав німецький поет, філософ і драматург Фрідріх Шиллер. – Театр витягує брехню з кривих лабіринтів і показує її жахливу зовнішність». Важко не погодитися зі словами класика про могутній вплив театрального мистецтва на глядачів. Напевно, кожному знайоме чарівне відчуття, коли ти опиняєшся в глядацькій залі, а перед вами актори проживають своє сценічне життя та наштовхують на численні роздуми або, навпаки, допомагають відволіктися від щоденної рутини.

Актори театру “Чудаки”
Андрій Лисенко та Наталія Шмідт,
спектакль “Дело в шляпе”

Пригадаємо, коли саме в охтирського глядача з’явилася можливість споглядати на театральне дійство і за відповідями зазирнемо до дослідження історії Охтирського театру історика, корифея Охтирського самодіяльного народного театру Олександра Галкіна. Як пише Олександр Галкін, 8 грудня 1930 року на базі Народного Дому (зараз РБК) запрацював новостворений театр, який отримав статус Українського драматичного театру ім. Т. Г. Шевченка. В той час, зокрема як і зараз, була велика проблема із підбором акторів, яких катастрофічно не вистачало. Тому влада разом з відділом культури проявила спритну здібність і з районних драматичних гуртків відібрали кращих аматорів. Першими акторами були К. Галайда, В. Лисак, Ф. Маяковський, І. Циб. Згодом акторські ряди поповнили Я. Майтюренко, К. Миронова, М. Ларіна та інші.

Наприкінці травня 1941 р. охтирський театр приїздить на гастролі до Путивля, які були перервані нападом гітлерівських полчищ. І в цей нелегкий період театральна трупа обслуговувала військові частини та шпиталі. А коли довелося тимчасово залишати рідне місто, наш театр починає працювати в Казахській РСР й розміщується в районному центрі Теректинського району. За період Вітчизняної війни театр дав 134 концерти та показав 10 українських спектаклів, серед яких «Ой не ходи Грицю», «Назар Стодоля», «Катерина» та інші.

А в цей час в Охтирці звиклі до театральних прем’єр глядачі вже не уявляли свого життя без перегляду спектаклів. Тому актори, що не виїхали на Схід і талановита молодь організовують самодіяльний драматичний театр, який діяв і за часів окупації. Згодом у 1947 р. до них приєднуються актори-патріоти Яків Майтюренко з дружиною Ольгою Рєзніковою та родина Тельнових. І народжується Охтирський самодіяльний музично-драматичний театр, який під вмілим керівництвом Я. Майтюренка завоював собі нечуваної слави на театральних підмостках. Тому не дивно, що в 1959 р. нашому театру було присвоєно високе звання Народний, адже за 10 років було поставлено більше 120 п’єс.

Яків Майтюренко під час свята в Ківшарі

Славетні імена талановитого режисера та актора Якова Майтюренка і його дружини, концертмейстера Ольги Рєзнікової червоною ниткою вплелися в історію розвитку театрального мистецтва Охтирщини. Цей вдалий сімейний тандем подарував глядачам цілу когорту театральних шедеврів: опера «Катерина», п’єсу Рачади «Над голубим Дунаєм», п’єсу радянського драматурга М. Зарудного «Чужий дім», п’єсу О. Коломійця «Фараони».

А в 1966 р. до шаленого мистецького ритму долучився щойно створений театральний колектив Палацу культури заводу «Промзв`язок», будівля якого назавжди загублена для культурно-мистецького життя Охтирщини і перетворилася на торговий об’єкт «Славна»).

Вихор обласних та всесоюзних фестивалів, нових прем’єр, зміна директорів та режисерів театру і ніби в машині часу ми переміщуємося в той період, коли в стіни будинку культури завітала випускниця культосвітнього училища Тетяна Акименко, яка прийшла працювати методистом та взялася за режисерську справу. В 1986 р. Тетяна Акименко підготувала нову виставу комедію-лубок за п’єсою М. Семенова «Пічка на колесі». Після славної епохи режисури Якова Майтюренка охтирський театр час від часу лихорадило, а перебої у професійній роботі конвеєра нових режисерів не могли не позначитись на підготовці якісного театрального продукту для кінцевого споживача. Тетяна Акименко, Світлана Ткаченко, Дмитро Пилипенко, який несподівано помер, Галина Кужієва, Валентина Хрущова, (до заміжжя – Пелих) внесли свій посильний вклад в розвиток театрального мистецтва, але з різних причин полишили режисерське ремесло. Тому Охтирський самодіяльний народний музично-драматичний театр певний час завмер в очікуванні нового життєдайного сплеску театрального життя.

І ось на втіху справжніх любителів театрального мистецтва розпочав свою діяльність молодіжний театр «Чудаки», створений Тетяною Лисенко в 1995 р. І хоч зараз «Чудаки» є вагомою часточкою театральної минувшини, але в уяві поціновувачів даного виду мистецтва час від часу одживають спогади про яскраві прем’єри спектаклів «Республіка на колесах», «Приколіст», «Піфагор», «Справа в капелюсі», «Жіночий бунт», пророчий спектакль «Весілля в Малиновці», феєричні капусники, присвячені Дням театру, всіх закоханих та сім`ї. Виступи «Чудаків» запам’яталися охтирчанам та гостям міста передусім чудовими хореографічними постановками, живим вокальним супроводом, незвичними декораціями та неймовірній енергетиці, яка народжувалася на сцені завдяки натхненню та ентузіазму акторів на чолі з режисером Тетяною Лисенко. Кожен їх виступ – це невеличке свято, заповнена вщент глядацька зала з сотнями захопливих поглядів. І хоч інколи театральні ентузіасти не мали даху над головою: місця де репетирувати та виступати, але їм вдавалося протягом 20 років, незважаючи на труднощі, радувати глядача новими постановками.

Чи жевріє вогник у театральному багатті сьогодення? – запитаєте ви. Так, більше того, він починає розгоратися з новою силою. І напередодні Міжнародного дня театру 26 березня в РБК на охтирського глядача чекає прем’єра спектаклю «Дерева помирають стоячи» Алехандро Касона, режисером якої виступає Віталій Трикоз.

Ми запитали у Віталія Миколайовича, якими життєвими лабіринтами він кружляв, перш ніж потрапив до театру?

Віталій Трикоз

- На сцені я з 16 років. Брав участь у постановк ах спектаклів як в складі Народного театру, драмтеатру, так і в «Чудаках». Коли мені виповнилося 26 років, я прийняв свідоме рішення про навчання в Сумському училищі мистецтва і культури ім. Бортнянського, де опановував фах режисера видовищних театральних заходів. Навчання поєднував із далекою від мистецтва справою – роботою сантехніка в аварійній службі комунального господарства. Але виступи на сцені постійно були присутні в моєму житті. Далі потрапив під мобілізацію і більше року виконував свій військовий обов’язок в складі інженерних військ.

Отримавши статус учасника бойових дій і повернувшись до рідного міста, я вирішив дізнатися, чи знайдеться в РБК вакансія для мене. І мені запропонували спробувати себе в ролі режисера. Комедія «Фараони» була моєю дебютною роботою, в якій я виступав в ролі режисера та актора одночасно. Це напевно моя карма. Але я не скаржуся, я цим живу. З 2015 р. Народний драмтеатр знаходиться в стадії формування акторського складу. Мені довелося підключати знайомих з часів навчання в училищі і з нуля створювати колектив. Зараз формується театральний кістяк, і потрібно пережити хоча б три сезони, аби остаточно устаткувався акторський штат. Лише два актори, які дебютували зі мою у «Фараонах», виступлять перед глядачами у спектаклі «Дерева помирають стоячи». Саме тому у нас поки що не виходить театрального конвеєра, коли прем’єри змінюють одна одну. Покладаю великі сподівання на експериментальну п’єсу іспанського поета і драматурга Алехандро Касона. «Дерева помирають стоячи» – драма з елементами комедії, основний сюжет якої перенесе нас в сучасну Іспанію. Які життєві перипетії випали на долю героїв п’єси, дізнайтеся 26 березня в РБК на прем’єрі спектаклю.

Сторінку підготувала Олена Кириченко

 



Добавить комментарий