Сторінки обласної книги «Вічна пам’ять героям» сповнені болю і розпачу від несправедливості життя. Не обминуло горе і сім’ю Бірюків з Охтирки. Олег Бірюк був взірцем кадрового військового, майор, старший льотчик-інструктор з безпеки польотів, командир вертольота МІ-247. Так розказує про свого брата Володимир БІРЮК:

Брат«Товариші Олега по окремому полку армійської авіації згадували, як 19 серпня з боку Росії біля смт.Георгіївка на нашу територію зайшла велика механізована колона, яка оточила чималий сектор українського угрупування і почала обстріл. Підняли нашу авіацію, щоб визволити бійців. Пішла перша ланка гелікоптерів, не знайшла, бо все навкруги палало і диміло. Пішла друга ланка, командиром якої був Олег. Він знайшов оточених, встигнув підбити танк, але потім збили його. Кажуть, вибух був на пів-неба. Хто був у нього позаду, встигли зманеврувати і відступили. А він до вечора горів у вертольоті, поки не відбили у терористів той клаптик землі. Таке горе, дуже здорове горе прийшло і у нашу сім’ю, і на всю нашу землю…»

О.БірюкОлег БІРЮК: ТОЙ, ХТО МАРИВ НЕБОМ

Дата та місце народження: 13 січня 1976 р., м. Охтирка, Сумська область.

Дата та місце загибелі: 20 серпня 2014 р., смт. Георгіївка, Лутугинський район, Луганська область.

Звання: Підполковник (посмертно).

Посада: Старший льотчик-інструктор.

Підрозділ: 7-й окремий полк армійської авіації.

Обставини загибелі: Загинув 20 серпня 2014 р. разом з капітаном Родіоновим А. О. в збитому терористами в районі смт. Георгіївка.

Місце поховання: м . Охтирка, Сумська область.

Майор, старший льотчик-інструктор безпеки польотів, командир вертольота МІ-24 7-го окремого полку армійської авіації, загинув при виконанні бойового завдання, захищаючи Батьківщину. Олег з дитинства захоплювався небом і вважав здібність літати цінним даром. Ще у шкільні роки намагався самостійно заробляти гроші – працював на пошті та розносив телеграми. Свою першу зарплатню витратив на придбання моделей літаків. Змалечку Олег багато читав – вдома булла величезна бібліотека. Тож виріс на гідних прикладах позитивних літературних героїв. Вже пізніше товариші по службі розповіли близьким, що у вільну хвилинку Олег також знаходив можливість читати в перервах між виконанням бойових завдань. Вивчав спеціальну літературу, щоб знати, як діяти в разі непередбачуваних обставин у бою. «Він був активним в усьому, що стосувалося допомоги друзям та службі Батьківщині», – згадує Володимир, брат загиблого офіцера. Оскільки Олег народився та виріс у родині кадрових військових, то не вагаючись, обрав долю, пов’язану із захистом Батьківщини. Став курсантом Харківського Інституту військових льотчиків, а згодом вступив до Академії Міністерства оборони. Після закінчення Академії Олег Бірюк мав обіймати посаду командира ескадрильї вертолітної ланки, але на той час вільної вакансії не було, тож довелося погодитися стати старшим льотчикомінструктором із безпеки польотів. До речі, йому пропонували посаду в штабі, але Олег відмовився: він хотів відчувати велич неба у польотах, а не перекладати папірці.

У 2008 та 2010 рр. майор Олег Бірюк брав участь у миротворчих місіях у Ліберії. Після повернення з Африки отримав направлення в м. Новий Калинів на Львівщині, де він і знаходився до початку сумнозвісного березня 2014 р., який поклав край мирному життю українців. Спочатку Олега направили на північний кордон для запобігання серйозному конфлікту, у червні 2014 р.- перевели під Луганськ. Олег був віруючою людиною та при нагоді завжди приходив до храму. До речі, на початку березня 2014 р. він відправив до Міністерства оборони листа, де запропонував варіант збереження миру в Україні. «Відповідь на це звернення я знайшов в електронній скриньці брата пізніше, – розповідає брат Володимир. – Олег запропонував облетіти кордони України з іконою Божої Матері. Чиновники Міністерства подякували та сказали, що це не в їх компетенції, мовляв, хай цим займається духовенство, а не військові».

Перебуваючи в зоні АТО, Олег час від часу знаходив можливість телефонувати рідним та заспокоювати їх. А напередодні загибелі вислав фотографії. «Саме того дня в мене з’явилося погане передчуття. Адже є така прикмета, що не можна фотографуватися на війні. Знімав його військовий репортер журналу. Фрагмент розмови з Олегом було опубліковано вже після загибелі брата в статті під назвою «Прямо по курсу – смерть», – зітхає Володимир. Він відзначає, що всі визначні події в їх родині пов’язані із святами. Майже у кожного день народження збігається зі святом. Олег народився на Старий Новий рік, а загинув на другий день Спаса.

Друзі згадують майора Олега Бірюка як професіонала високого рівня. Він за будь-яких обставин залишався спокійним та врівноваженим. Навіть в останньому бою Олег за мить перед загибеллю встиг знищити танк супротивника та прикрив собою від обстрілів ЗРК своїх товаришів-пілотів. Коли колону військової техніки ворога було знищено, товариші повернулися за тілом Олега…

23 серпня 2014 р. в Покровському кафедральному соборі Охтирки відбулося відспівування Олега Бірюка, поховали героя на місцевому кладовищі поряд із батьком. Посмертно Олегу Миколайовичу Бірюку присвоєно військове звання підполковника і нагороджено державною нагородою – орденом Богдана Хмельницького З ступеня (наказ президента України №892 від 27.11.2014 р.)

Олег БІРЮК був взірцем кадрового військового, з такими людьми можна будувати нову українську армію.



Добавить комментарий