ГІРКОТА ЧОРНОБИЛЬСЬКОГО ПОЛИНУ

2 мая 2017 | История | Нет комментариев | № 17 (1100)

26 КВІТНЯ – ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ТРАГЕДІЇ

31 рік тому 26 квітня 1986 року о 1:23 ночі на Чорнобильському реакторі №4 прогримів вибух і вогонь Чорнобиля опалив землю, тіло та душі мільйонів громадян. Немало й охтирчан поклали своє здоров’я на вівтар боротьби за очищення навколишнього середовища від вбивчої радіації.

ЧОРНОБИЛЬ В ЦИФРАХ

- 561 чорнобилець перебуває на обліку в управлінні соцзахисту населення Охтирської міськради на сьогоднішній день;
- 8,5 млн. людей були опроміненими одразу після аварії;
- близько 155 тис. кв. км території було забруднено, з них – 52 тис. кв. км – сільськогосподарські землі;
- 240 тис. людей брали участь в гасінні пожежі на ЧАЕС;
- у 300 разів за потужністю радіоактивний викид на ЧАЕС перевищував атомне бомбардування японського міста Хіросіма;
- близько 200 т урану та 800 т графіту знаходилось в реакторі на момент вибуху;
- 60 т радіоактивних речовин піднялись у повітря через відсутність захисної оболонки реактора.

Птаха під назвою Чорнобиль торкнулася своїм обпаленим радіаційним крилом й Охтирщини. Після жахливої аварії на ЧАЕС радянська пропаганда тримала людей в інформаційному вакуумі і свідомо замовчувала масштабність негативного впливу радіаційного зараження. Також по всім телеканалам сповіщалося, що ліквідувати наслідки даної аварії люди їдуть виключно добровільно. Чи так це, і як воно, відчути гіркий присмак чорнобильського полину в самому епіцентрі атомного пекла і вижити на перекір долі? Про це нам повідають охтирчани – чорнобильці.

ЗДІЙСНИВ 13 ВИЇЗДІВ ДО РАДІАЦІЙНОГО ПЕКЛА

Охтирський сирокомбінат, приміщення школи №3, багатоповерхівки по вулиці Перемоги з’явилися завдяки будівельникам «Охтирбуду», серед яких і Юрій Калюжний.

А ще його життєва стежина в червні 1986 року пролягла через Чорнобиль.

Учасник аварії на ЧАЕС
I категорії Юрій Калюжний

«Відпрацював в суботу 22 червня, наступного дня збирався їхати в село до жінки, – пригадує Юрій Павлович. – Але моїм планам не судилося здійснитися. Мене розбудили о 4 годині ночі, вручили мобілізаційну повістку. О 7 годині я вже був у військкоматі. Більше сотні чоловік і мене в тому числі погрузили у три «Пазіка» й повезли до Сум. Потім направили до Білої Церкви, де ми й дізналися, куди саме нас везуть і навіщо. А до цього ми думали, що їдемо на військову перепідготовку чи польові збори.

По приїзду до Чорнобиля нас регулярно спрямовували на дах сховища ядерного палива, до якого я особисто виїздив 13 разів. Спочатку працювали по 15 хвилин – більше було неможливо. Бо навіть за цей короткий період ми отримували по 1,8 рентген опромінення. Хто із лопатою, хто із сокирою розбирали багатошарову покрівлю сховища на висоті дванадцятиповерхівки. Там, де знаходитися було небезпечно, працювали радіокеровані машини – роботи, які збирали залишки покрівлі та заварювали їх у спеціальні контейнери.

Сонце світило кожного дня. Авіатехніка розганяла хмари, бо дощ змив би всю радіацію в річку Прип’ять. Аби вітер не розносив радіаційний пил, асфальт покривали спеціальним розчином, який утворював на поверхні плівку. Згодом ця плівка відривалася й плуталася під ногами.

Не вірте тим, хто розповідає, що горілка та вино лилися в зоні відчуження рікою. Про які алкогольні напої йде мова, якщо я навіть одеколону для гоління дістати не міг. Звісно, можна було придбати малесеньку пляшечку «Огіркового» лосьйону за 12 рублів в сусідньому селі, але це для мене була розкіш.

Годували нас спочатку нікудишньою їжею. Консервовані щі сорокових років поздувалися, а після їх відкриття в кухні смерділо тухлятиною. Ми тоді застрайкували: відмовлялися працювати та їсти оту гидоту. Реакція була блискавичною. До нас приїхало 9 генералів, і після цього в нашому раціоні з’явилося згущене молоко, яйця, свіжі овочі та фрукти.

Сумні реалії життя чорнобильців на сьогоднішній день. Підкошене здоров’я радіаційним опроміненням диктує свої умови і змушує носити з собою піваптеки: судинозвужувальні медпрепарати, спазмолітини та транквілізатори завжди при мені. А отримати пільгові ліки за рецептом досить важко, бо як мені сказали, що виділяється лишень 5250 грн. на місяць на всю Охтирку.

ЧОРНОБИЛЬ ПІДКОСИВ ЗДОРОВ’Я

Старшина патрульно-постової служби Охтирського відділу внутрішніх справ Василь Колодяжний, якому тоді лишень виповнилося 26 років, був безпосередньо направлений в 30-кілометрову зону ЧАЕС 8 червня.

«Мене призначили на посаду водія автомобіля «Волга», – розповідає Василь Іванович. – Як зараз пам’ятаю її незвичний колір – вона була помаранчевою. На ній я возив керівника медслужби УРСР Геннадія Дикого. Нашим завданням було слідкувати за роботою медиків. Звісно, я не лопатою чи молотком там махав, але свою дозу радіації отримав сповна. Моя робоча машина також стала, як тоді говорили, «брудною» і була списана.

Василь Колодяжний (справа) поблизу
штабу МВС у Чорнобилі, червень 1986 р.

Із засобів захисту були лишень респіратори та ватно-марлеві пов’язки. Мій робочий день починався о 6:30 і закінчувався інколи після опівночі. Пам’ятаю, як з гвинтокрилів сипали йод та ще чимось, аби зменшити радіаційний фон, а після дощу все навкруги ніби застилало жовтою ковдрою. Пригадую, як солдати строкової служби зривали з дерев вишні та їли їх. На наші попередження, що це небезпечно для здоров’я, молоді хлопці відповідали: якщо наберемо 25 рентген – нас командирують, тобто відправлять додому.

Вже на другий день після повернення додому мене почав турбувати підвищений тиск. Я продовжував працювати в правоохоронних органах. Та в 1998 році мене комісували. До 2006 року я переніс два інфаркти. Зараз в мене оформлена друга група інвалідності.

Час не загоїв чорнобильських ран, не стер у пам’яті важкі й героїчні події, імена мужніх добровольців — пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, будівельників, учених, медиків, які спекотного літа 1986 року відправились на зустріч невідомій небезпеці. Моє життя також можна розділити на «до» та «після» Чорнобиля. Моє здоров’я помітно підкосилося після 17 днів опромінення в зоні відчуження, але я не втратив смаку до життя. Маю багато хобі. Обожнюю подорожі, риболовлю, мисливство, тихе полювання на дари лісу, розводжу бджіл, із задоволенням працюю на присадибній ділянці».

Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Василь Колодяжний був нагороджений 25 квітня 2016 року орденом «Герой Чорнобилю».

Ліквідатори аварії на ЧАЕС Іван
Жила, Тетяна Оніщенко, Анатолій
Клименко та Василь Колодяжний

СВІТ ЗАХОПЛЕНЬ ВАСИЛЯ КОЛОДЯЖНОГО

Спілкувалася Олена Кириченко

 



Добавить комментарий