Про таких народ пісні складатиме

1 июня 2015 | ІСТОРІЯ | Нет комментариев | №21(1000)

У цій підступній неоголошеній війні закінчилося земне життя багатьох патріотів. Які стали на захист своєї країни і землі, своїх батьків, дружин і дітей. Хай пам’ять про всіх невинно убитих згуртує нас, живих, дасть нам силу та волю, мудрість і наснагу для зміцнення власної держави на власній землі. Схилимо голови перед світлою пам’яттю тих, хто пішов у безсмертя. Серед них – Олексій Вербицький.

Олексій Вербицький: закарбований в пам’яті назавжди

Олексій ВербицькийДата та місце народження: 12 травня 1989 р., с.Оленинське, Охтирський район, Сумська область.

Дата та місце загибелі: 21 серпня 2014 р., с. Старогнатівка, Волноваський район, Донецька область.

Звання: Солдат.

Посада: Механік-водій.

Підрозділ: 27-й реактивний артилерійський полк.

Обставини загибелі: Загинув 21 серпня 2014 р. під час обстрілу вогневих позицій підрозділу поблизу с. Старогнатівка Донецької області.

Місце поховання: с. Оленинське, Охтирський район, Сумська область.

Радість та спокійне життя пішли з подвір’я родини Вербицьких у травні, коли їх єдиний син Олексій отримав повістку з військомату. Як личить справжньому українцю, переховуватися чи «тікати на заробітки» хлопець не збирався. Розумів, що його досвід строкової служби, яку він проходив 2010 р. у Кам’янці-Подільському і Броварах та спеціальність – водій транспортної за­ряджаючої машини – станеться в нагоді українській армії.

Але у мирному житті Олексій був зовсім не войовничим, не марив зброєю і мав цілком безневинне хобі – грав на гітарі. «У мого сина була весела вдача, він полюбляв жартувати та розважати друзів, і його завжди називали душею компанії», – починає розповідь про нього мати Ганна Іванівна. У дитинстві, як всі дітлахи, мріяв стати то пожежником, то відомим музикантом. У дорослому житті все було прозаїчніше: у 2007 р. Олексій пішов вчитися на водія, а наступного року опанував спеціальність електрогазозварювальника. Згодом влаштувався на роботу в Охтирську молочну компанію «Славія».

«Його надзвичайно любили діти. Мій хлопчик дивовижно швидко вмів налагодити з ними контакт та зацікавити грою чи розповіддю. Всі племінники та просто діти знайомих завжди з нетерпінням чекали дядю Льошу. Він мріяв зустріти ту саму єдину кохану жінку, мати власну родину і діточок. Але не встиг…», – з болем каже мати Олексія.

Олексій ВербицькийКоли почалася мобілізація, юнак не вагався: «Звичайно, піду до армії. Комусь же потрібно захищати Україну». «Він це так про­сто казав, без пафосу. І хоч я дуже боялася за нього, та відмовляти не наважилась», – зітхає Ганна Іванівна. Спочатку у військоматі сказали, що хлопців забрали лише на 45 днів, тож рідні сподівались, що Льоша невдовзі повернеться. Спочатку його відправили на навчання до Миргорода. Звідти Олексій пару разів приїжджав до батьків. Розповідав їм кумедні історії про військове життя та намагався заспокоїти. Проте ситуація у зоні АТО загострювалася і в середині липня мобілізованих чоловіків, серед яких був Олексій, відрядили до Донецька. «Після того ми вже не бачили сина живим. По телефону розмовляли нечасто: Льоша поважав дисципліну та був обережним. Казав, що після телефонних розмов їх позиції обстрілюють бойовики, відслідковуючи місцезнаходження за допомогою стільникового зв’язку», – пояснює батько героя Микола Олексійович.

Увечері перед загибеллю Льоша телефонував мамі, був спокійним та жартівливим, як завжди. А о сьомій годині ранку наступного дня представники військомату та голова райдержадміністрації принесли батькам страшну звістку. Ще не осягнувши всієї глибини горя, Ганна Іванівна почала набирати номер сина, але абонент прийняти виклик не міг… Згодом надійшла смс, що телефон знову з’явився у мережі. Хапаючись за останню надію, батьки зателефонували Олексію, але на тому кінці бездротового зв’язку почули голос співробітника моргу, який повідомив, що у них перебуває юнак без документів, бо все погоріло, лише мобілка залишилася.

Як пізніше стало відомо, 25-річний Олексій Вербицький загинув поблизу населеного пункту Старогнатівка Донецької області 21 серпня під час обстрілу, який вівся системами залпового вогню «Ураган» із території Росії. В цей час боєць знаходився в кабіні автомобіля був черговим водієм. За неперевіреними даними, перед пораненням він встиг витягнути з машини свого товариша. Уламок пошкодив Олексію артерію, і в наслідок швидкої втрати крові він помер. На поховання приїжджали хлопці з його полку. Побували у батьків Олексія, розповідали, що сумують за ним – за надій­ним товаришем.

Поховали Олексія 24 серпня у рідному селі Оленинське Охтирського району. Кладовище розташоване неподалік від дому, де хлопець народився та виріс.

Олексій Вербицький загинув напередодні Дня Неза­лежності, і ховали героя в день найважливішого дер­жавного свята

 



Добавить комментарий