Ольга СаліпаОльга САЛІПА, вдова загиблого Сергія САЛІПИ, веде активну волонтерську діяльність, займає патріотичну громадянську позицію, на зустрічах з молоддю розповідає не тільки про свого героя-чоловіка, а й і про інших військовослужбовців, які захищають суверенітет нашої держави та її територіальну цілісність. «Чим більше про людину згадують і пам’ятають, тим краще жити їй на тому світі», – переконана Ольга. Ми приєднуємося до цього твердження і пропонуємо прочитати розповідь з обласної Книги пам’яті.

Сергій САЛІПА: «СВОЇХ НЕ ЗАЛИШАЄМО ВОРОГУ»

     З ОБЛАСНОЇ КНИГИ ПАМ`ЯТІ

СаліпаДата та місце народження: 5 червня 1986 р., м. Старокостянтинів, Хмельницька область.

Дата та місце загибелі: 14 липня 2014 р., с. Дмитрівка, Шахтарський район, Донецька область.

Звання: Капітан.

Посада: Командир роти забезпечення руху.

Підрозділ: 91-й інженерний полк.

Обставини загибелі: Загинув 14 липня 2014 р. біля села Дмитрівка Донецької області під час виконання обов`язків військової служби.

Сімейний стан: Залишились дружина та двоє 6-річних синів.

Місце поховання: м.Старокостянтинів, Хмельницька область.

Розповідь про загиблого чоловіка дружина Ольга починає спокійно, а згадуючи найщасливіші миті їх подружнього життя, навіть сумно посміхається. «Сергій з дитинства знав, що його життєвий шлях буде пов’язаний з армією, з захистом Батьківщини. Тому перед тим, як запропонувати мені руку і серце, дуже серйозно запитав, чи готова я стати дружиною бойового офіцера, а не тилового щура. Він часто повторював, що мріє загинути, як герой, щоб діти могли ним пишатися. На жаль, його смерть стала передчасною», – згадує Оля.

Сергію було лише 28 років. Він народився 5 червня 1986 р. у м. Ізяслав Хмельницької області, а коли був ще маленьким, його родина переїхала у Старокостянтинів. Хлопець ріс у родині військового лікаря, тож його дитинство було пов’язане з армією. Його батько, Дмитро Григорович, до цього часу зберігає зошити з записами дитячих ігор, де Сергій виступав у ролі командира частини, а його друзі-підлеглих. Тато навіть пошив для нього «бронежилет» з якоїсь старої жилетки. Навчання давалося йому легко. Школу у Старокостянтинові Сергій закінчив з атестатом, де було лише декілька четвірок. Він мав схильність до точних наук та англійської мови. Під час навчання він постійно брав участь у олімпіадах. Після 9-го класу Сергій вступив до Кам’янець-Подільського військового ліцею, не зваживши на прохання батьків обрати мирну професію. Військовий ліц й він закінчив зі срібною медаллю і вступив до Кам’янець-Подільського військового інституту, де був командиром роти.

З майбутньою дружиною талановитий хлопець познайомився на репетиціях аматорського театру естрадної мініатюри при військовому ліцеї. «Коли у виставі грають лише хлопці, то нецікаво. Тому їх керівник залучав до постановок студенток. Ми познайомилися під час репетицій вистави, у якій він грав царя, а я – його дружину. Після прем’єри Сергій запросив мене на перше побачення», – згадує Оля.

Ольга та Сергій Саліпи з дітьми. Фото з сімейного архіву.Молоді люди зустрічалися три з половиною роки, згодом одружилися. Через день після випуску з інституту у подружжя сталася подвійна радість – народилися хлопці-близнята, названі Дмитром та Ігорем на честь обох дідусів. Тим часом Сергія направили служити до Охтирки, а Олі довелось чекати, коли малюки трошки підростуть. І тільки тоді дівчина переїхала до коханого. Вільний час він проводив з родиною. Вечорами обов’язково бавився із синами, на вихідних гуляв з ними в парку. Але у грудні сумнозвісного 2013 р. спільні прогулянки скінчилися: військова частина була переведена на казарменне положення. Потім почалися відрядження у Харківську область на кордон з Росією. Окремо від родини Сергію довелося зустрічати і Новий рік. В зону АТО його частину направили в середині травня минулого року. Спочатку хлопці повинні були просто переправити туди техніку. Сергій планував, що через два тижні він буде вдома і прийде на випускний малюків у дитячому садочку. Але виявилося, що його підрозділ залишають у зоні бойових дій. Телефонуючи додому, Сергій розповідав про постійні обстріли.

Погане передчуття вперше за минулі місяці Ольга відчула після ранкового дзвінка чоловіка 14 липня. «Зазвичай спокійний Сергій того ранку стурбованим голосом сказав, що сталася біда: на фугасі підірвався хлопець-сапер, з яким він жив у наметі. Ввечері хлопці збиралися пошукати його тіло, щоб рідні змогли поховати загиблого. Адже українські військові не залишають тіла своїх товаришів на полі бою», – згадує дівчина.

Закохане серце не обдурити: загін пошуковців потрапив у засідку. У кущах спочатку спрацював радіокерований фугас, і майже відразу почався обстріл. Хлопці, які були з командиром, не розгубилися і змогли вивезти його тіло на БМП після закінчення бою…

Указом Президента України № 651/2014 від 14 серпня 2014 р. за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, капітан Саліпа Сергій Дмитрович нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно).



Добавить комментарий