АРТУРА РОЗРИВАЮТЬ БАТЬКИ – НЕ МОЖУТЬ МИРНО ДОМОВИТИСЯ,

З КИМ ЖИТИМЕ СИН ПІСЛЯ ЇХНЬОГО РОЗЛУЧЕННЯ

Коли мова йде про випробування материнської любові, найяскравіший приклад на віки закарбувала притча царя Соломона, відомого завдяки своїй мудрості. Дві жінки, які нещодавно народили дітей, були сусідками. Якось вночі одна з жінок задавила свою дитину і підклала її іншій, а собі забрала живу. Вранці та прокинулася і побачила, що то не її немовля і почала вимагати віддати їй своє. Ніхто не міг їх розсудити, тож із скандалом прийшли жінки до Соломона. І кожна знову говорила, що то її дитина. Цар, вислухавши обох, сказав: «Принесіть меч і розрубайте живу дитину навпіл і віддайте кожній по частині немовляти. Почувши ці слова, одна жінка сказала: «Правильно, нехай нікому не дістанеться!». А друга зі сльозами на очах вимовила: «Не треба його смерті. Віддайте його краще сусідці». Соломон відразу ж встановив: «Оце і є справжня мати». Але що б вирішив мудрий Соломон, якби йому довелося ділити дитину між рідними батьком і матір`ю? Саме така ситуація трапилася з Володимиром та Інною.

Володимир готує для сина смачні страви

Володимиру 44 роки. Був судимий, судимість знята майже 15 років тому. Покинув першу родину, де мав доньку 1994 року народження, заради Інни, з якою зійшовся у громадянському шлюбі та почав жити у селі, в батьківській хаті, яка дісталась у спадок. Жінка теж мала доньку підліткового віку. Пара то сходилася, то розлучалася. У 2004 році народилася Софійка, та це не спрямувало сімейні стосунки у спокійне русло. Коли Інна у 2008 році народила сина, Володимир батьківство визнав і у свідоцтві про народження був записаний як батько. А ще через два роки офіційно оформив стосунки у сільраді. Щоб забезпечити сім`ю всім необхідним, їздив на заробітки, у вільний час переробляв батьківський будинок за новими технологіями, займався домашнім господарством.

Та сімейне життя не склалося і 1 вересня минулого року Інна забрала двох дітей (старша донька на той час уже проживала окремо), речі, які вважала за потрібне, та й поїхала з села в місто, де її мати мала власний будинок і не була проти переселення доньки з онуками. Одночасно подала позовні заяви про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання сина.

Володимир не заперечував, усвідомлював, що далі жити разом не вийде. І ми не будемо, як кажуть, ворушити брудну білизну, з`ясовувати, хто з них правіший, хто вартий осуду, а кому можна поспівчувати, бо чужа сім`я – то і справді темний ліс.

Тепер розповімо про дитину. Між сторонами була досягнута домовленість про те, що хлопчика переведуть із сільської школи, до якої він приписаний, до міської. А батько мав право щотижня забирати його до себе на вихідні. І так майже півтора місяці Володимир у п’ятницю забирав сина до себе, а у неділю відвозив до матері. Аж доки хлопчик навідріз відмовився повертатися до міста, до мами, сестрички і бабусі.

Володимир повідомив про це колишній дружині по телефону та попросив надати особисті речі дитини. Але у відповідь почув ультиматум, що може забрати сина за 3000 гривень та плазмовий телевізор на додаток. Не дивлячись на те, що Інна заборонила у школі віддавати синові документи, Володимиру все ж таки вдалося перевести його назад до сільської школи. На його радість, Артур знову зустрівся із своїми друзями, адже виріс разом з ними, ходив до дитсадочка. А одяг та всі необхідні для навчання предмети він купив заново.

Інна не робила спроб знайти спільну мову ні з чоловіком, ні з сином, вона вирішила дитину відсудити. Але цій процедурі повинні передувати висновки органів опіки і піклування як міської, так і районної рад, комісії з питань захисту прав дитини. Були проведені на всіх рівнях бесіди дитячих психологів з малолітнім хлопчиком, вислухані позиції обох батьків, вчителів.

Міський орган опіки і піклування офіційно, за підписом міського голови, визначився так: «…прийняття судового рішення про визначення місця проживання малолітнього Артура саме разом з батьком відповідатиме найкращим інтересам дитини».

Начальник відділу освіти Анатолій ТРОНЬ розповідає:


- Ми теж переймаємося долею цієї дитини. Звичайно, ситуація неоднозначна, адже як правило, діти завжди хочуть бути з мамою. А тут навпаки. Я говорив з хлопчиком, то не помітив, що ним маніпулює батько, налаштовує проти матері. Ні, дитина по дорослому розмірковує, аналізує, робить висновки. Це вже сформована дитяча особистість, дай Бог, щоб у кожного такі розсудливі діти були. Тому тут треба було діяти в інтересах дитини.

Інна подала позов до суду щодо визначення місця проживання дитини з нею, Володимир заявив зустрічний позов. Суд першої інстанції, а потім і апеляційний задовольнили прохання матері, не дивлячись на рекомендації міського і районного органів опіки.

Як сприйняли таке рішення у Службі у справах дітей Охтирської РДА, ми запитали у її начальника Наталії ЗАЙЦЕВОЇ:


- Рішення районного органу опіки та піклування носить дорадчий характер. При винесенні ухвали суддя може прислухатися, а може винести інше рішення. Це питання ми розглядали на комісії з питань захисту прав дитини двічі в зв’язку з його складністю. Дванадцять членів комісії обговорювали ситуацію прискіпливо, з різних позицій.

Бентежило те, чому раптом дитина, яка прожила в основному з матір`ю, бо батько був на заробітках, раптом розлюбила матір, яка не алкоголічка, цілком нормальна адекватна жінка? І врешті-решт ми визначилися, що дитині доцільно проживати з батьком, враховуючи бажання Артура. Однак рішення суду є обов’язковим для виконання кожним громадянином, тим більше, що вже дві судові інстанції підтримали одне рішення. Тому, як це не прикро, Володимиру потрібно прийняти його до виконання і віддати дитину матері.

Якщо вона надалі буде проти його зустрічей з сином, то суд може врегулювати це питання.

Коли ж подальші дебати продовжуватимуться, то це негативно позначиться на дитині, яка повинна зростати з матір`ю і батьком у мирі, а не у війні. Дорослі мають дбати не про власні амбіції, не плекати в серці образи та виношувати шляхи помсти один одному, а подумати, як краще виховувати власну дитину.

Сільський голова Ольга Федорівна ОЛЕФІРЕНКО поділилась власними враженнями:


- І Володимира, і Інну я знаю давно. Він дуже відповідальна, працьовита людина, його батьки були порядними і хорошими людьми, з братами своїми він дуже дружний і вони підтримують один одного. Інна теж ніколи раніше не викликала претензій, вона врівноважена, в цілому позитивна. Просто дивно, що могло між ними трапитися таке, що люди не можуть знайти спільну мову, а син не хоче йти до матері. Мене вразило, коли ми були на засіданні опікунської комісії у районі, то разом чекали в коридорі, так Артур не до матері тулився, а до своєї вчительки, і на колінах у неї сидів, наче хотів заховатися.

Я особисто дуже близько до серця сприймаю цю ситуацію, адже сама була напівсиротою. У сім років у мене померла мама, а батько віддав мене в Охтирську школу-інтернат, а сам сказав, будь тут, я скоро прийду. І не прийшов. Я чекалачекала, та й пішла пішки додому. Міліція наздогнала вже майже біля села. Тоді мені пояснили, що відтепер я буду жити і навчатися в інтернаті. Дякувати Богу, цей заклад став для мене хорошим прихистком. Проте як добре там не було, а хотілося додому. Батько оженився вдруге, їм з мачухою потрібна була дармова рабсила, тоді тільки мене забрали.

Дуже гірко згадувати мені ті зовсім не дитячі роки. У мене теж два дорослих сина і я знаю, як їм потрібна була і батьківська, і материнська рука. Тому доля цього хлопчика мені не байдужа.

А Володимир як батько – дуже хороший. За ним Артур бігає, наче прив’язаний, в усьому допомагає йому, знає, де що в господарстві лежить. Якось зустріла його і питаю: і чим тебе сьогодні батько годував? А він відповідає: супом і олів`є. Я йому кажу, що супу не хочу, а от від олів`є не відмовилася б. Так приходьте, у нас ще є, запросив мене Артурчик. Дитина щира, відкрита, комунікабельна, у класі його теж полюбили. Чому Інна не може знайти до дитини підхід, мені не зрозуміло. Володимир же не суперечив з початку, щоб вона сина забрала, думав, що йому з матір`ю краще буде, а він братиме участь у вихованні по вихідних днях. Та дитина заявила, що хоче жити з батьком. Він з ним і в лікарні в Сумах лежав два тижні. Я не уявляю, що буде, коли Інна насильно забиратиме дитину. Це така травма для дитячої психіки, що навіть страшно подумати. Сільська рада просила суд залишити сина з батьком.

Готуючись до написання матеріалу, я побувала у селі, де проживає Володимир. Засаджений овочами та полуницею город, у сараї рохкає четверо підсвинків, сидять на яйцях індокачки. В самому будинку триває ремонт, який господар робить самотужки, встановлює енергоефективний котел. Чисто, прибрано. На кухні смачно пахло борщем, який Володимир приготував до повернення Артура з школи. Холодильник забитий продуктами, там було і м’ясо та сало, риба, молокопродукти і овочі. Словом, все, що треба, в домі є. Немає тільки тут сімейного ладу. З ким не доводилося спілкуватися, в один голос співчувають Володимиру, адже знають, як він ставиться до сина. Що буде далі, під великим питанням. Відомо тільки, що Володимир подав касацію на рішення судів.

Л. Меркульцева



Добавить комментарий

 

 

Архів сайту по місяцям:

Архів сайту по рокам: