День Собо́рності — свято України, яке відзначають щороку 22 січня в день проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки й Західноукраїнської Народної Республіки, що відбулося в 1919 році.

22 січня 1919 р. у Києві на Софійській площі відбулися урочисті збори, на яких був проголошений Акт Злуки (об’єднання) українських земель, засвідчений Універсалом про об’єднання УНР і ЗУНР в єдину Велику Україну. Ним стверджувалось об’єднання двох тодішніх держав, що постали на уламках Російської і Австро-Угорської імперій в єдину соборну Українську державу, яка відтоді ставала гарантом загальнонаціональних інтересів українців. Століттями розірваний український народ визволився з неволі і возз’єднався на своїй землі в єдиній Українській державі.

Акт Злуки був глибоко детермінований історично і спирався на споконвічну мрію українського народу про незалежну, соборну національну державу. Він став могутнім виявом волі українців до етнічної й територіальної консолідації, свідченням їх самовизначення, становлення політичної нації. Уперше за 600 років він став реальним кроком до об’єднання українських земель, що вплинув на подальші національно-політичні процеси в Україні.

Наступного дня, 23 січня, розпочався Трудовий конгрес України, який мав виконувати функцію всеукраїнського парламенту. Акт злуки було затверджено вищим законодавчим органом України. На основі цих рішень Західноукраїнська Народна Республіка перейменовувалась у Західну область УНР (ЗО УНР). Єдиним державним гербом став тризуб замість раніше затвердженого для ЗУНР золотого лева на блакитному полотні. У той же час злиття урядів, армій, законодавчих органів УНР та ЗУНР відклали до скликання Установчих Зборів об’єднаної України, як це й передбачалося ухвалою Української Національної Ради від 3 січня.

Член Директорії Федір Швець урочисто зачитав Універсал Директорії:

«…Віднині во єдино зливаються століттями відірвані одна від одної частини єдиної України — Галичина, Буковина, Закарпаття і Наддніпрянська Україна. Здійснилися віковічні мрії, для яких жили і за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна республіка. Віднині український народ увільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної, незалежної української держави, на добро і щастя українського народу.»

21 січня 1990 р. патріотичні сили організували «живий ланцюг» між Києвом, Львовом та Івано-Франківськом як символ духовної єдності людей східних і західних земель України. Основне русло ланцюга починалося в Стрию, де сходилися два відроги: один, невеликий, — із закарпатського напрямку, а другий тягнувся від Івано-Франківська. Зі Стрия живий шерег прямував до Львова, звідти — до Тернополя. Далі маршрут проходив через Рівне, Житомир — і до Софійської площі в Києві. За різними оцінками, участь в акції взяли від 0,5 до 3 мільйонів українців

В кінці 2000-х р. почали відроджувати традицію створення «живих ланцюгів», що символізують єдність українського народу. В 2008 — 2011 роках у Києві такі «ланцюги» утворювали на мосту Патона. Таким чином символічно об’єднували правий та лівий береги Дніпра. Основним організатором цієї акції виступало Братство козацького бойового звичаю «Спас». Найбільшого розмаху акція досягла 2011 року, коли на міст Патона прийшло понад 1000 учасників.



Комментарии (2)

 

  1. Пионер пишет:

    Так який ще ланцюг i яка “злука”?Якщо Львiв то був Лемберг,котрий клятий кат сталiн нам подарував.
    Дайош реституцiю

  2. сотник пишет:

    Тарас Шевченко писав: “Славних прадідів великих – правнуки погані”. Живемо як горох при дорозі – хто не пройде той і скубне. За 100 років загубили назву і зміст держави, замість Української Народної республіки – залишилась тільки Україна і то тільки олігарха Порошенка. Постійно від нього чути моя Україна, мій народ! А де наша Україна і чиї ми, куди нам тікати з нашої хати – чи до Сяну, чи до Дону (в Польшу чи Росію), адже тут вдома лишається тільки жебракувати. Захисники Єдиної України – Галичина (присягали автрійському Францу – Йосипу), Буковина – (с . Магала – особиста охорона короля Румунії Міхая), Закарпаття – (мадьяри – у війску австрійського Франца Йосипа), Надніпрянщина – (служила вірою і правдою царю Миколі – 2) Бесарабія – (козаки – росіяни (старовіри некрасівці), служили у морській піхоті в румунському королівстві). Не все сказав в Кнежі мер міста Алєксєєв, говорив про скіфські кургани – то є правда, а де ті скіфи?. Якби не наші діди, то 75 років тому не було б українців, Гітлер би зробив “Бабині Яри” від Сяну і до Дону. Співаємо про велич прадідів козаків, а чому не співаємо про теперішніх козаків, про наше сьогодення. І прапор сине – жовтий, і гімн і мова, а життя все гірше і гірше. Подивіться на захисників з нашого полку, половина із них “гаишники” та буржуї – бізнесмени з “вешевого ринку”. Вгодовані, зодягнуті – ні в атаку побігти – ні з поля бою відступити, звідси в нашої держави так багато військовополонених на Сході. Взагалі таке відчуття що ми йдемо не потій дорозі з такою компанією, що потрібно міцно тримати гаманець та речі.

Добавить комментарий