ДОБРІ СЕРЦЯ

10 декабря 2016 | Новости | 1 комментарий | №49 (1080)

5 грудня – День волонтерів. 11 грудня – День благодійництва.

Щорічно у другу неділю грудня в Україні відзначається День благодійництва. Ми запитали: як часто Вам доводилося проявляти благодійність шляхом виконання будь-яких робіт чи надання послуг, дарування майна, надання фінансової підтримки?

ОХТИРЧАНИ, ЧИЇ ВЧИНКИ ЩЕДРІ ТА БЛАГОРОДНІ

З тих пір, як українська земля почала здригатися від ворожих обстрілів, а патріоти взяли до рук зброю, аби захистити її суверенність, Наталія Вінник усвідомила, що вона потрібна там, на передовій. І з того часу тендітна, проте безстрашна жінка, постійно їздить в зону АТО і не з порожніми руками. Адже Наталія займається тиловим забезпеченням підрозділів формою, взуттям, теплим одягом, технічними пристроями, амуніцією, медичними аптечками натовського зразка та багатьма іншими речами за запитом командирів підрозділів. А допомагають їй збирати все необхідне в основному мешканці інших областей та закордонні друзі і знайомі, яких вона знаходить через соціальні мережі.

Наталія Вінник частує
військових кулінарними шедеврами

«Проте моя допомога полягає не лише в забезпеченні військових речами першої необхідності, я також є ідейним засновником «Пекельної кухні АТО». В зоні бойових дій я разом з бійцями готую ресторанні страви, випікаю торти в польових умовах, частіше за все на сковорідці, яка розігрівається на буржуйці.

Часто траплялося, що під час смаження шашлику чи приготування французького супу з червоною рибою починалися обстріли наших позицій. Тоді й апетит зникав.

Я розумію, що бійцям як ковток свіжого повітря, потрібне психологічне розвантаження. Тому я допомагаю їм освоїти техніку вишивки хрестиком та декорування пляшок з речей, які під рукою. Навіть садівництвом та городництвом займаємося на фронті. І хоч з моїх рідних по крові ніхто на Сході не воює, але мої підшефні військові стали для мене рідними та дорогими серцю людьми. Ці поїзди в зону АТО потрібні мені, як Сонце Землі, як кисень всьому живому.

Не всі мене розуміють. Дехто закидає звинувачення, що я на цьому наживаюся. Люди не можуть повірити в те, що хтось робить добрі справи безкорисливо, заради миру та добра, які, а я в це щиро вірю, невдовзі запанують в Україні.

Віктор Кічко тримає годинник,
який він відремонтував власноруч

Віктор Кічко народився в Охтирці в 1945 р. Отримав освіту будівельника. І не одна споруда в місті з’явилася, а деякі отримали друге життя, завдяки натруженим рукам Віктора Лук’яновича. 38 років свого життя чоловік віддав колишнім промисловому гіганту Охтирщини «Промзв`язку», згодом «Нафтопроммашу». Але час для добрих справ та вчинків Віктор Лук’янович знаходив завжди. Завдяки його допомозі в Олешні з’явилася церква. А разом з отцем Ігорем протягом двох років він відроджував Спасо-Преображенську церкву, приміщення якої до 1994 року використовувалося, як спортзал і було таким подзьобаним, немов після війни. А зараз всіляко підтримує Охтирський краєзнавчий музей. Коли Віктора Лук’яновича запросили до музею для спілкування з журналістом, то він в першу чергу запитав, які інструменти з собою брати, щоб щось знову відремонтувати чи підшпаклювати. Чи звертали Ви увагу на раритетне дзеркало та шафу початку 20 століття, що висять в холі музею? Відреставрував їх саме Віктор Кічко. Один з музейних експонатів – старовинний годинник та зал «Історія Охтирщини», який за сумісництвом тепер ще й міні картинна галерея, отримали нове життя також завдяки безцінній допомозі Віктора Лук’яновича.

Юлія Олександрівна виховала мужнього, свідомого, сильного та відданого своїй державі сина, який захищав територіальну цілісність України від ворожих зазіхань. Крім цього вона продовжує невтомно навчати історії та патріотизму підростаюче покоління, працюючи вчителем історії в школі № 3.

Мій син Сергій отримав повістку одним з перших в місті. І думки про «відмазування» від мобілізації навіть не зароджувалися у його патріотичній свідомості. Тим паче, його військова спеціальність начальника міні-електростанції, яку він здобув за часів служби в армії, була конче потрібна на фронті. Після чотирьох ротацій в зоні АТО, Роман пройшов перепідготовку на Яворівському полігоні. Після чого його разом з 180 кращими військовими направили в рамках миротворчої місії ООН в Конго, де зараз триває громадянська війна. У нашій школі діє волонтерський загін «Янголи Щастя». З початком бойових дій на Сході ми допомагаємо нашим солдатам, як можемо. Діти на перерві чи після уроків плетуть маскувальні сітки, збирають речі першої необхідності: ліки, шкарпетки, засоби особистої гігієни, провізію. Із принесених школярами овочів ми разом з вчителями квасили капусту, готували моркву по-корейськи і відрами передавали на передову. Також в минулому році ми направили у Вільхівську школу, яка розташована в Станично-Луганському районі та була неодноразово обстріляна, одяг та солодощі. В цьому році напередодні Святого Миколая також плануємо подарувати дітям, на долю яких випало дуже багато випробувань та горя, новорічний настрій.

Тетяна Яременко власноруч виготовляє унікальні альбоми, які допомагають бійцям організувати дозвілля та відволіктися від жахіть війни. Дівчина вклеює в зошит ребуси, кросворди, малює патріотичні малюнки та залишає сюрприз для військових – шоколадний презент. Також юна майстриня залишає вільні аркуші для того, щоб бійці змогли вилити свою душу на папері.

Учні школи № 3 зорганізувалися у волонтерський загін «Янголи Щастя» та у вільний від навчання час плетуть маскувальну сітку

Спілкувалася Олена Кириченко

 



Комментарии (1)

 

  1. Пионер пишет:

    Йде братовбивча жорстока вiйна,на якiй набивают кишенi можновладцi.А вони все “волонтерять”.Сiточки вони плетуть.З дiтей роблять “худобу” в соцiальному сенсi.Зупинiться,далiпекло

Добавить комментарий