ДИВНА ПРИГОДА, КОЛИ МІЖ СВЕКРУХОЮ І НЕВІСТКОЮ ЗГОДА, АБО ЧОМУ В РАЮ ДВА СТІЛЬЦІ ПОРОЖНІ?

24 ноября 2017 | ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ | Нет комментариев | №47 (1130)

Свекруха — своя кров … Наречена після весілля неминуче перетворюється в невістку, разом зі статусом дружини набуває нову родичку — свекруху. А народна мудрість говорить: «лиха свекруха, невістка – чужа кістка»  або «в раю порожні два стільці – доброї свекрухи і доброї невістки». Але буває і по-іншому, згадує жителька села Високе Олена Дмитрівна Масло про свою тітку Катерину Коросташову та свекруху Катерину Масло.

-   Наталія та Іван Коросташови  побралися відразу після жовтневої революції. Жили у селі Котельва, де збудували невеличку хатинку. Один за одним народилося четверо дітей: старша Катерина,  потім Мотрона, синок Олександр і молодша Віра. Жили не багато, але й не бідували, бо працювали, не покладаючи рук. Та й батько був чоловіком тямущим, майстром на всі руки, благочестивим і добрим. Він мав звичку ходити щонеділі до церкви, а після служби, йдучи додому, роздавав зустрічним дітям цукерки. Малі прибігали додому і хвалилися своїм батькам, що їх якийсь дядько пригостив. А вони їм відповідали, що то Бог цукерки роздає. Так і почали називати по-вуличному  Івана Коросташова Богом, а його доньок – Богівнями. А я розповім про те, як склалася доля найстаршої Богівні – Катерини.

Перед Великою Вітчизняною війною Катя вийшла заміж за  хорошого парубка Павла Борківця. Він був наймолодшим у великій родині, мав ще шість братів та сестер. Оженившись, збудував невеличку хату та й оселився з надією жити-поживати з молодою коханою дружиною і добра наживати, діток своїх виховувати. А коли дружина завагітніла первістком, то й носив її на руках, оберігав і піклувався. Та не судилося Павлу побачити свого синочка. За місяць до пологів почалася війна, а за десять днів його мобілізували. Коли Катя народила, радісну звістку якось передали на фронт  молодому батькові, тож він знав, хто на нього чекатиме вдома. Та не вберіг себе, згинув десь на чужій землі, пропав безвісти.

Залишилася Катя молодою вдовою з сином на руках та з свекрухою, яка ще до війни перейшла жити в родину молодшого сина. Скільки разів її кликали до себе свої діти, а вона казала, почекайте, ось допоможу Катерині сина Льоню підняти на ноги, тоді до вас прийду. Та так і прожили невістка із свекрухою разом більше 50 років. Не раз сваталися до Каті чоловіки, та як її не вмовляла свекруха іти заміж, бо ж іще молода жінка, не погоджувалася категорично. Казала, що любимого Павла їй ніхто не замінить. Нелегко доводилося двом жінкам, робили в колгоспі, де мочили і тіпали льон, а вдома вечорами пряли  і ткали полотно. Ніколи між ними не було ніяких скандалів чи підвищення голосу. Катя ставилася до свекрухи як до рідної матері, а та – як до рідної доньки. Якось так уміли прислухатися одна до однії. Бувало, що невістці не подобаються слова свекрухи, то вона не скаже про це, а походить, подумає над ними, а тоді зрозуміє, що бабця діло каже. Траплялося і навпаки, старшій погоджуватися з молодшою. Ніколи не ставали в позу, бо дійсно жили душа в душу. І завжди їм усього вистачало, завжди були задоволені життям, ніколи ні на що не скаржилися, дякували Богу за кожен прожитий день.

Давно їх немає на цьому світі, немає вже  і сина Каті Олексія. Та Богів рід продовжується. Живе нині на тому подвір`ї онук, якого назвали на честь діда Павлом. Він теж відомий у Котельві і далеко за межами Полтавщини тим, що займається мотопарапланеризмом, конструює, виготовляє і сам літає на своїх мотопаратрайках.

На фото  Наталія Коросташова з доньками. Зліва – Катя (якраз перед пологами), справа – Мотя і Віра. Фотографія датована 2 липня 1941 року.

Свекри  Олени Дмитрівни Масло мешкали в Зеленому Гаю. Ось їх передвоєнна фотографія, на якій моя свекруха Катерина вагітна моїм майбутнім чоловіком Олександром, разом з чоловіком Степаном, його сестрою Галиною і дітьми Наташею і Ванею. Як же дружно жили тоді великі родини! Після війни всі діти побудували собі будинки на одній вулиці по-сусідськи і допомагали один одному і у горі, і у радості. Мій чоловік дуже любив свою маму і я в цьому його тільки підтримувала, бо це була дуже мудра і надзвичайно добра жінка.  Я все життя вдячна їй тільки за те, що вона була поряд зі мною і завжди я відчувала її підтримку. Вона  жила чесно, по-Божому, любила й дбала про велику родину, працювала, ніколи не зважала на поганих людей і за все дякувала Богові.

Думаю, що про наші українські родинні цінності треба розповідати молодому поколінню, бо зараз таке щось з людьми робиться, аж страшно жити. Відвикли колективно радіти, співчувати у біді, підставляти плече другу, поважати старших і розуміти  молодих. Світ змінився, це очевидно, але людські цінності мінятися не повинні.

На фото: родина Маслів напередодні війни.

Записала Л. Меркульцева

 



Добавить комментарий