Довгожителі: спасибі Господу за маму!

28 ноября 2014 | ЖИТТЄВІ ІСТОРІЇ | Нет комментариев | №48(974)

8 грудня жительці села Чупахівка Катерині Іллівні МАКУСІ виповнюється 102 роки.

А.А.Ядаменко та К.І.Макуха

Багато труднощів довелось подолати їй на життєвому шляху. Народилась Катерина у селі Великий Вистороп Лебединського району. У 14 років залишилась сиротою і переїхала до старшої сестри в Чупахівку, куди та вийшла заміж. Тут працювала у радгоспі рядовою, вийшла заміж, народила двійко діток. Коли почалась війна, чоловіка забрали на фронт. А вже незабаром отримала похоронку. «Більше мама заміж не виходила. Знаю, що залицялись чоловіки, але вона всім відмовляла. Коли ходила на роботу, ми залишались самі, бігали безпризорні, але ніколи не ображались на неї. Спасибі Господу за таку маму!», – каже нині 80-річна донька Антоніна Андріївна Ядаменко.

Коли запитую про секрет довголіття, то Катерина Іллівна здвигує плечима, а Антоніна Андріївна каже, що мама любить яблука: «Їй м’яса не треба. Може з’їсти шматочок, а наступного дня вже й відмовляється. Любить картоплю, бурячок, а особливо яблука».

Пригадуючи воєнні роки, Катерина Іллівна пам’ятає образу на німців, які забрали у неї поросятко, корову а заготовлене сіно віддали поліцаєві. «Якось сиджу в хаті, раптом заходять німці, всі у коротеньких піджачках. Холодно надворі вже було, померзли вони, як цуцики. А в коридорі висіло тепле пальто чоловіка, тож один з них вдягнув його і пішов», – пригадує жінка. Від бомбардування ховались у яру в Гончарівці. «Як починають літаки гудіти, забираємо корів і біжимо до яру. Одного разу поховались, аж бачимо, з літаків замість бомб летять якісь папірці. Підняли один, почитали, виявляється, то наші військові сповіщають, що війна закінчилась і щоб ми не боялись. Щасливі, забрали корів та й побрели додому».

Кажуть, що труднощі загартовують. Можливо, в цьому і полягає секрет довголіття?

 



Добавить комментарий