IMG_6669

Яке коротке слово мама!

Чотири букви, та й усе.

Але мені воно найдовше.

І найдорожче понад все.

С.Сухоставська

Ще чотири охтирчанки отримали почесне звання «Мати-героїня». 23 жовтня міський голова Ігор Алєксєєв та начальник відділу соціального захисту населення Катерина Сідельник виконали почесну місію – вручили ордени і посвідчення жінкам, які народили і виховали по п’ять і більше дітей. Всі жіночки уже в віці, протягом життя бачили багато всього, однак якось так співпало, що усі вони позитивні, оптимістично налаштовані і з почуттям гумору. Від деяких енергія йде така, що й молоді позаздрять.

В. Ніколаєнко з правнучкою«ЯКБИ НЕ ДІТИ – ЩО Б Я Й РОБИЛА?!»

Причепурена Варвара Яківна НІКОЛАЄНКО з самого ранку чекає гостей. На стіні поруч з її ліжком намальоване родове дерево. За комфорт і спокій жінки відповідають п’ятеро дітей, одинадцять онуків і 9 правнуків.

- За чотирнадцять років народила п’ятеро дітей. Думала, що й не висплюсь. Дожила до старості – і вже виспалась, – каже Варвара Яківна.

Народилась вона в Миропіллі Краснопільського району. Там виросла, вийшла заміж за люблячого чоловіка Дмитра. Народили і виховали сина та чотирьох доньок. За тридцять три роки трудового стажу довелось спробувати усього: «Працювала і на комбайні, і на молотарці, і вагони картоплі грузила! – розказує жінка. – Тоді було так – не будеш ходити на роботу, то одріжуть земельку. А земелька – наша годувальниця. Потроху заробляли з чоловіком. Побудувались: мали й хату під залізом, і два сараї, і велику кухню літню. Залишилась вдовою, похитнулось здоров’я. Продала все за безцінь, та й переїхала до дітей в Охтирку. Спасибі зятеві, що заробив квартиру, де й мені кімнатку виділили». Зараз Варвара Яківна проживає з родиною доньки, радують її своїм сміхом і галасом двоє правнучат. «Якби не діти – що б я й робила!» – каже вона.

Н. БондаренкоНА ВІКУ,ЯК НА ДОВГІЙ НИВІ

Наталія Петрівна БОНДАРЕНКО – єдина з жінок, удостоєних ордена, проживає у шлюбі. Народила і виховала п’ятьох дітей. Дочекалась шістьох онуків, а нині вже є і шестеро правнуків. І от на схилі літ дочекалась від держави відзнаки. Бережно бере з рук мера квіти і плаче, коли отримує орден. Її, мабуть, за все життя так не шанували. Каже нелегко було, але з усіма проблемами можна справитись.

СЕКРЕТ ДОВГОЛІТТЯ АРТЕМІВНИ

Енергії та життєлюбності Марії Артемівни КУЗЬМІНОЇ можна тільки позаздрити. З порогу радо зустрічає гостей з посмішкою. Катерину Олександрівну Сідельник обнімає як найліпшу подругу: «За оцю людину, щоб обов’язково М. Кузьмінанаписали в газеті», – каже. Видно, що Катерина Олександрівна знає всі проблеми своїх підопічних, переймається, а вони їй віддячують любов’ю. «Та дайте ж мені з чоловіком добрим обійнятись», – стискає в обіймах міського голову Ігоря Алєксєєва. – Ніно, неси холодець, – кричить подрузі, що саме зайшла до неї в гості. – Треба було вчора приходити. У мене день народження був. Душ 20 зібралось. Та й то це не всі», – не заспокоюється господиня. Напередодні їй виповнилось 85 років, а енергії, як у 20-літньої.

- Бува таке, що лежу-лежу, а тоді схопилась і побігла на город. Полю-полю, тоді впала, полежала і знову роблю. Довго лежати не можна, бо як залежишся – не встанеш. Прожила у шлюбі Марія Артемівна 45 років, виховали з чоловіком п’ятьох дітей. Ось уже 20 років, як не стало чоловіка. Та не залишилась самотньою, бо 10 онуків, 10 правнуків кожного дня провідують бабусю.

Секретом довголіття Марія Артемівна вважає те, що за своє життя нікого не образила, не оскорбила, ділилась завжди останнім шматком хліба.

- Старшенька Алла народилась у 52-му, – розказує Марія Артемівна, через рік з’явився Серьожа, а через шість років і Тонечку нажили. А потім щось я приболіла, а чоловікові ще дітей хотілось. Я йому й кажу: «Толічка, у нас же є тройко». А він: «Ти не розумієш. Я люблю маленьких у пелюшках, щоб на ручки взяти». Тож скоро родина поповнилась ще двома дітками.

Марія Артемівна – відважна жінка. Коли почалась Вітчизняна війна, вона була підлітком, але вже тоді займала чітку громадянську позицію. «Під час війни хліба не було, їли солодуху, сухар і макуху. Ділились один з одним останнім. Коли відступали німці, то ми виявили склад махорки. Натягали додому скільки змогли. А коли прийшли наші солдати, мати каже: «Біжи, Маню, неси махорку!» Підбігаю я до хати, а її розбомбили. Залишились ми на вулиці голі й босі. Але махорку я все одно знайшла, якось підрила і 600 пачок винесла нашим солдатам. Які ж вони були раді! Одного з військових усе життя пам’ятаю, він мені сказав: «Дитино, бажаю на твоєму шляху здоров’я, щастя і благополуччя». Ці слова запали в душу Артемівні, тому й намагається жити так, як сказав той військовий.

Т. Линник з донькоюЗРАНКУ ГОСТЕЙ ВИГЛЯДАЄ

Тетяна Олексіївна ЛИННИК любить, коли приходять гості. Тож коли донька повідомила, що прийдуть її вітати, з самого ранку виглядала – де ж ті гості. «Молода була – все робила. Хочеш не хочеш, а доводилось. У колгоспі всі знали – яка б важка робота не трапилась, то треба звернутись до Линнички», – пригадує бабуся. Тетяна Олексіївна народила і виховала п’ятьох дітей. А зараз у неї 10 онуків і 20 правнуків. Не зважаючи на поважний вік, намагається допомагати доньці по господарству. «І курку поскубе і картоплі почистить, – зізнається донька. – посидить-посидить, а тоді йде й просить якусь роботу».

***

Ось такі вони мами-героїні. Дочекались від держави визнання. Крім ордена та посвідчення їм виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 10 прожиткових мінімумів.



Добавить комментарий